Робота на попередження

Завтра виповнюється 16 років із дня створення української зовнішньої розвідки. У квітні 2005 року посаду голови Служби зовнішньої розвідки України (СЗР) обійняв Микола Маломуж. Його кабінет не вирізняється особливою розкішшю і розмірами. Невеликий стіл для проведення нарад, карта світу на стіні, журнальний столик з шкіряними кріслами біля нього, звичайний робочий стіл з найнеобхіднішим набором канцелярських приладів. По праву руку — телефонний пульт, який доповнюють окремі апарати урядового зв’язку, прямий телефон для розмови з Президентом та інші. Поряд розміщена ще якась апаратура, призначена, як з’ясувалося пізніше, для захисту розмов у кабінеті від зовнішнього несанкціонованого зняття інформації. На відкритих полицях меблевої «стінки» стоїть чимало фотознімків, на яких голова СЗР зображений поруч із керівниками партнерських розвідувальних служб різних країн, лежать сувеніри. За вікнами поруч — лісовий пейзаж, який розрізає бетонна огорожа із сигналізацією, яку додатково ще охороняють сторожові собаки. Це режимна територія української зовнішньої розвідки, розташована в лісовому масиві неподалік від траси Київ— Житомир. Якраз із розмови про заміське базування ми й починаємо інтерв’ю.

«НАМ НІЧОГО ПРИХОВУВАТИ Й НІЧОГО БОЯТИСЯ»

— Служба зовнішньої розвідки України є дуже втаємниченою організацією, свідченнями чого є місце її розташування й закритість. Чи виправдані такі заходи, чи це є даниною моди, зокрема, наслідування роботи й закритості подібних зарубіжних розвідувальних організацій? Наскільки така закритість допомагає в роботі?

— Таке розташування — це об’єктивна необхідність, продиктована заходами безпеки, які в першу чергу створюють нормальні режимні умови для організації розвідувальної діяльності. Адже збереження конфіденційності і, відповідно, «невисвітлення» справжнього статусу співробітників перед іноземцями й громадянами України дозволяє їм ефективно виконувати свої функції. Цим шляхом ідуть багато розвідок. Служба зовнішньої розвідки Росії теж розташована в лісі, в Ясеньово, окреме розташування має штаб-квартира ЦРУ — в Ленглі. Доводилося спілкуватися з іншими керівниками розвідувальних органів європейських країн, які висловлювали побажання мати такі ж умови в плані забезпечення конспірації, особливо для зашифровки і підготовки співробітників.

Разом з тим можна сказати, що розвідка повинна бути, з одного боку, підконтрольною громадянському суспільству і певною мірою відкритою, з іншого боку, специфіка роботи розвідки передбачає, щоб була сувора конспірація і закритість.

— Чи можна тут знайти баланс між контролем і відкритістю? І як у такому випадку здійснювати демократичний цивільний контроль над СЗР? Адже це одна з вимог європейського співтовариства щодо реформування сектора безпеки.

— Треба, щоб був розумний баланс. Ми принципово відстоюємо позицію щодо посилення цивільного контролю. Нам нічого приховувати й нічого боятися. Але ми стоїмо за те, щоб цей контроль діяв через передбачені законодавством норми. Ми за розширення й поглиблення парламентського контролю, який здійснює комітет Верховної Ради з питань національної безпеки й оборони. З одного боку, він законодавчо визначає пріоритети і компетенцію розвідоргану. З іншого боку, цей комітет здійснює постійний парламентський контроль за діяльністю розвідслужби, наскільки вона є ефективною, чи не втягується в політичний процес, чи не використовуються недозволені методи, які порушують права людей.

Президентський контроль реалізується через функцію управління главою держави Службою зовнішньої розвідки України, призначення її керівників, постановку завдань та підзвітність СЗР щодо їхнього виконання, а також контроль за повсякденною діяльністю розвідки через Раду національної безпеки та оборони. До речі, тільки за нинішній рік РНБО провела два засідання, що стосувалися діяльності розвідувальних органів.

Також передбачено нагляд за додержанням зовнішньою розвідкою законів України. Чітко визначена компетенція прокуратури у цій сфері. За цей рік неодноразово співробітники прокуратури проводили тематичні перевірки по різних напрямках діяльності, і порушень практично не було виявлено. З іншого боку, формою контролю є прямі звернення до нас громадян України, представників ЗМІ, на які ми завжди надаємо відповідь у тій чи іншій формі. Ефективним є співробітництво з інститутом омбудсмена.

У той же час із посиленням демократичного контролю за розвідувальними органами надзвичайно важливо розвивати механізми, які підтримували б необхідний рівень конфіденційності, запобігаючи при цьому непотрібній чи надмірній секретності. У зв’язку з цим можу зазначити, що в нас відкритими є загальна чисельність співробітників СЗР і загальний бюджет. Звичайно, ми його не розписуємо по конкретних видах діяльності. Тому що це розкриває форми, методи і напрямки роботи. Разом з тим Рахункова палата повністю контролює використання всіх наших коштів.

Крім цього, ми стали більш відкритими з нашими партнерами з іноземних спецслужб стосовно питань, які не становлять державної таємниці: щодо обміну інформацією, досвідом, взаємодії у певних сферах діяльності.

— Якщо продовжити тему зарубіжного досвіду роботи розвідок, чи не варто було б нам запозичити американський досвід контролю за роботою розвідки, зокрема, створивши у Верховній Раді окремий комітет з питань розвідки, як це є в США?

— Це слушний момент. І під час минулого скликання Верховної Ради передбачався варіант створення більш вузького комітету з розвідки. Я не виключаю, що в новому складі парламенту ця ідея може бути реалізована. Вважаю, що завдяки появі такого комітету стане більш ефективною система парламентського контролю та взаємодії. Ми повністю підтримуємо цей варіант контролю.

«РОЗВІДКА НЕ ЛИШЕ ВИТРАЧАЄ...»

— Оскільки ви зазначили, що бюджет є відкритим, то чи могли б ви сказати, наскільки вас задовольняє ухвалений нинішнім урядом проект бюджету на 2008 рік? Чи ви наполягатимете на збільшенні асигнувань для СЗР?

— Це дуже важливе питання, і завжди болюче. Ми не хочемо, щоб наш бюджет був тягарем для економіки України. Ми виходимо з того, наскільки економіка держави спроможна фінансувати свою спецслужбу й наскільки затребувана сама спецслужба та її інформація. Я хочу наголосити, що розвідка не є структурою, що лише споживає. У той же час непросто виміряти економічний ефект від нашої діяльності. Адже не можна оцінити в грошах здобуту важливу інформацію політичного характеру або таку, що дозволила припинити діяльність терористичних організацій. А в чому виміряти відвернену загрозу від громадян, які перебували в небезпеці, або ліквідацію транснаціонального каналу контрабанди наркотиків? Це в коштах ніяк не вимірюється. З іншого боку, ми проводимо активну діяльність зі сприяння економічним, військово-технічним, науково-технічним проектам. А це відповідно здобування зразків новітніх, не теоретичних, а реальних розробок, які сьогодні впроваджуються у виробництво.

Порівняно з нашим бюджетом, який зараз становить 249 млн. грн., щорічний економічний ефект від нашої діяльності у багато разів більший. Відтак ми ставимо питання про збільшення асигнувань на технічне оснащення, забезпечення зв’язку та підвищення соціального стану розвідників. Це три напрямки, які дають нову перспективу і можливість розвиватися. У першу чергу це стосується можливості ефективно проводити розвідзаходи з використанням як технічної розвідки, так і агентурних підрозділів. З іншого боку, святая святих — система зв’язку — має бути надзвичайно ефективною і закритою від інших спецслужб. Третій напрямок — кадри. Це система і підготовки, і соціального забезпечення. Я можу сказати, що раніше розвідник, відповідаючи за серйозний напрямок роботи і ризикуючи собою, отримував 800 грн. у перші роки своєї служби. Це був надзвичайно низький рівень. При цьому співробітник міг здобути інформацію, економічний ефект від реалізації якої лише за однією конкретною програмою становив 40 млн. грн. Це реальна ситуація з нашої практики. Така диспропорція не є нормальною. Зараз молодий лейтенант отримує півтори тисячі. З Нового року ця сума виросте до двох тисяч. Ми вважаємо це прогресом, але недостатнім. Наші колеги з інших країн мають значно більшу зарплату. Але ми поступово змінюємо ситуацію на краще.

— Останнім часом почали з’являтися ідеї повернути СЗР в СБУ. На вашу думку, що чи хто за цим стоїть? І як це може вплинути на ефективність розвіддіяльності?

— Я вважаю, що це крок назад. Адже розділення функцій спецслужби на зовнішню і внутрішню в політичному і функціональному плані привело до набагато ефективнішої роботи в цій галузі. Ідея виділення розвідки в самостійну структуру з’явилася ще на початку 90-х років. Її озвучували перші керівники ще тоді Головного управління розвідки СБУ, голова Служби безпеки України Євген Марчук та ряд інших далекоглядних фахівців, які розуміли, що лише такий статус дасть можливість розвідці повною мірою використовувати свої можливості і приносити користь державі. Але тоді для цього ще об’єктивно не було створено всіх необхідних умов, вони з’явилися пізніше. З іншого боку, всі найвпливовіші розвідки у світі — це самостійні державні органи. Таким шляхом пішли Росія, США, багато країн Європи. Я був одним із активних розробників цієї концепції, в якій передбачалося виділення в самостійну структуру розвідки як потужного центру, який повинен займатися чітко визначеними державою завданнями за кордоном. Принциповим при цьому було те, що унеможливлювалося використання розвідки у внутрішніх політичних цілях. А свого часу такі намагання були.

Після створення СЗР і виділення її зі складу СБУ такі питання навіть не постають. Тому що чітко визначено сфери компетенції, пріоритети, завдання. В жодному нормативному акті не передбачено, що розвідка працює на території України, відслідковує якісь політичні та інші процеси. Компетенція у сфері діяльності розвідки, контррозвідки, захисту конституційного ладу чітко визначена законодавством. Такий розподіл функцій між відомствами забезпечує об’єктивність діяльності розвідки незалежно від політичних сил, змін парламентів, урядів.

Чи розумно знову заводити розвідку під один дах із підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність всередині країни і наділені правоохоронними повноваженнями — правом порушення кримінальних справ, здійснення арештів, допитів тощо? Я за те, щоб у державі була сильна і розвідка, і контррозвідка, і військова розвідка. Я не бачу ефекту від поновлення об’єднання.

— А хто за цим стоїть?

— Хто стоїть? Окремі посадові особи та політики, які бажали б концентрації максимуму сил у рамках однієї спецслужби. Також є колишні фахівці, які, згадуючи старі, іноді ще радянські часи, говорять, що раніше було краще. Вони не знають реалій сьогоднішнього дня, які використовуються підходи, методи роботи. А час стрімко летить, і ситуація мало не щороку змінюється. Часто вже по-іншому працюють і розвідки, і контррозвідки. І я вам прямо скажу, що розвідка України також використовує весь набір нових методів. Змінивши методологію, спектр діяльності, відпрацювавши гнучкіші й ширші можливості та інструментарій, ми отримали нову якість і збільшення інформаційних показників у кілька разів. Це ще один аргумент на користь існування розвідки як самостійного державного органу.

ПРО АМБІТНІСТЬ І ЕФЕКТИВНІСТЬ

— Миколо Григоровичу, в інтерв’ю українським ЗМІ ви сказали, що наша розвідка за показниками діяльності входить до десятки кращих. Хотілося б вас запитати, за якими критеріями і як загалом можна порівнювати роботу в цій закритій сфері?

— Подібного офіційного рейтингу не існує. Неофіційно ж серед професіоналів упродовж багатьох років склався умовний перелік країн, розвідки яких традиційно є сильними й ефективними. Критеріїв для оцінювання можна наводити багато. В першу чергу все залежить від економічної могутності самої країни, її геополітичної ролі та місця в сучасному світі, ідеології, впливовості. Далі — від школи самої розвідки, професійних традицій, позицій у багатьох країнах світу, агентурних і технічних можливостей.

СЗР України — молода, але амбітна розвідка. У нас непоганий потенціал — кадровий і технічний, є такі можливості добування інформації, які може собі дозволити лише незначна кількість країн. Однією з особливостей Служби зовнішньої розвідки України, яка дає нам можливість конкурувати з розвідками провідних країн, якраз є гармонійне, взаємодоповнююче поєднання в нашій роботі можливостей агентурної та технічної розвідок. Хочу підкреслити, що не всі національні розвідувальні органи мають у своєму арсеналі потужну, високотехнологічну технічну розвідку. Вважаю, що запорукою нашого успіху на сучасному історичному етапі, який характеризується бурхливим розвитком науки та техніки, і перш за все в інформаційно- комунікаційній сфері, є максимально ефективне використання технічної складової нашої розвідки.

Плюс до цього маємо зворотній зв’язок — оцінку нашої роботи іноземними партнерами. Зараз у нас установлені офіційні контакти зі 115-ма розвідувальними органами і спеціальними службами 69-ти країн. Налагоджено взаємний обмін інформацією за рядом важливих позицій, зокрема у сфері боротьби з тероризмом. Окремі наші матеріали одержують високу оцінку, а що найголовніше — завдяки їхньому використанню неодноразово вдавалося запобігти скоєнню серйозних злочинів. Це і дозволяє нам робити певні висновки. Крім цього, на сьогоднішній день ми є координаторами по лінії розвідувальних органів країн СНД, а також серед подібних структур країн Причорноморського басейну. Нас регулярно запрошують у Брюссель для участі в обговоренні реформування сектора безпеки та взаємодії у цій сфері між країнами Європи. Якби наша розвідка не визнавалась, ми були б на задвірках.

— А чи можна говорити про високі технічні можливості радіорозвідки СЗР України без наявності власних супутників-шпигунів, які є обов’язковим атрибутом багатьох високорозвинутих країн?

— Супутники-шпигуни мають більше книжне забарвлення. Чому? Адже супутник-шпигун головним чином використовується розвідувальними органами для видової космічної розвідки, для зйомки об’єктів, що розташовані на поверхні землі. Тому було б помилкою вважати, що наявність власних так званих супутників-шпигунів є необхідною передумовою успішної діяльності стратегічної радіорозвідки. В ситуації, коли Україна не може дозволити собі мати сучасні супутникові системи розвідки, ми шукаємо нестандартні рішення, які полягають в системній розбудові інфраструктури наземного сегменту радіорозвідки, поєднанні оригінальних технічних рішень на рівні кращих світових аналогів з новими тактичними схемами їхнього застосування. Хотілося б зауважити, що, попри певні труднощі, на тлі яких відбувається розбудова української радіорозвідки, їй вдалося не тільки зберегти, а й примножити свій технічний потенціал, що дає підстави стверджувати, що Україна належить до нечисленної групи держав, що мають у своєму розпорядженні повний цикл радіорозвідки, включно з криптоаналізом. Розвиваємося також і за іншими напрямками, серед них і у сфері видової космічної розвідки. Адже Україна відома своїми досягненнями в космічній галузі. Зрештою, це тільки питання часу.

— Миколо Григоровичу, чи можна тоді припустити, що можливості СЗР України дозволяють перехоплювати інформацію подібно американській системі Ешелон-2?

— Ми відмовилися від принципу глобалізму у здійсненні розвідувальної діяльності. Для цього немає ні необхідності, ні відповідних можливостей. Але там, де в нас є загрози Україні, там ми ситуацію контролюємо.

ПРО ЗАГРОЗИ І ПОПЕРЕДЖЕННЯ РИЗИКІВ

— Враховуючи те, що СЗР серйозно займається аналітикою, чи можете ви сказати, які загрози існують перед Україною зараз і які будуть через п’ять—десять років?

— Це надзвичайно важлива тема. Особливо стосовно перспективних загроз. Тому що нам як розвідувальній службі треба не тільки їх виявляти, прогнозувати, але й вносити певні рекомендації, спрямовані на запобігання цим загрозам.

Динамічні зміни, які відбуваються у світі впродовж останнього часу, обумовили суттєву трансформацію сфери безпеки. Сьогодні ми можемо говорити про те, що загроза надходить вже не стільки від якихось держав, скільки від певних явищ. Адже ймовірність повномасштабної війни суттєво зменшилась. Зате набули актуальності регіональні, етнічні та релігійні конфлікти, тероризм, незаконна міграція, торгівля людьми, наркотиками, зброєю та технологіями виготовлення зброї масового ураження тощо. Служба зовнішньої розвідки України виходить з того, що через п’ять, десять чи п’ятнадцять років поряд із вищевказаними загрозами й викликами критичної гостроти набудуть боротьба за оволодіння ресурсами та опанування новітніми технологіями. Саме на це звертається увага наших співробітників під час добування інформації. Наприклад, на те, які нові енергозберігаючі технології використовуються зараз і використовуватимуться в майбутньому. По лінії розвідки вже добуто низку серйозних програм, які, дійсно, дають нову якість. Зараз черга за їхнім упровадженням.

Серйозної уваги заслуговує зростання небезпеки ескалації «заморожених» і виникнення нових регіональних конфліктів біля кордонів України. Йдеться, насамперед, про довготривале невирішення конфліктів у Придністров’ї, Косово та на Кавказі, чому сприяє залучення до них інших держав, а також тіньового бізнесу та міжнародних злочинних угруповань. У цьому сенсі вбачається доцільною участь України в перспективних проектах, пов’язаних із розробкою регіональної політики та реалізації конкретних проектів: розвитку громадського суспільства та його складових, прикордонного і транскордонного співробітництва, секторальної економічної інтеграції тощо.

Гострою є проблема можливого неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки. Україна з її науково-технологічним потенціалом, ядерними, хімічними, ракетно-космічними виробництвами може бути об’єктом зацікавленості міжнародних терористичних угруповань. Деякі спрямування у цій сфері ми відстежуємо.

Із числа тих, яким наша служба приділяє особливу увагу, можна виділити нові виклики та загрози з боку міжнародних терористичних організацій, в тому числі щодо України, її представництв та громадян за кордоном. Це обумовлено тим, що Україна реалізує активну зовнішню політику, стала повноправним суб’єктом міжнародних відносин, членом міжнародних світових, європейських та регіональних організацій. Крім того, наша держава бере участь у міжнародній антитерористичній коаліції, миротворчих місіях в гарячих точках планети, здійснює заходи боротьби з тероризмом у співробітництві з партнерськими розвідувальними, спеціальними та поліцейськими службами у ряді країн світу. Так що пильність нам втрачати не можна, і для цього є підстави. Так, в одній з країн Близького Сходу готувався терористичний акт проти посольства, наших дипломатів і громадян. Маючи хороші позиції, наша розвідка своєчасно виявила й у взаємодії з національними спецслужбами нейтралізувала ці наміри.

Іншою загрозою є намагання екстремістських релігійних центрів за кордоном проникнути в середовище мусульман України. СБУ, відповідно, відчуває цей фактор на території України. Ми відстежуємо спрямування і намагання із-за кордону: як плануються, розробляються маршрути, які особи готуються для приїзду і проведення місіонерської, релігійної або іншої діяльності, як виділяються кошти, якими каналами вони можуть надходити. Найважливіше, щоб не були проведені протизаконні акції на території України. У даній ситуації ми бачимо, що наша країна певним чином входить до зони інтересів екстремістських і терористичних організацій. Уміння розвідувальних і правоохоронних органів упередити протиправні дії — надзвичайно філігранна і глибока робота. При цьому важливо не порушити права і свободи громадян. Це дуже чутлива тема.

Ми виходимо з того, що надання розвідкою владним структурам якісної інформації прогнозного характеру та комплексних аналітичних матеріалів має стати вагомим підґрунтям для створення ефективної системи оперативного реагування на кризові ситуації у світі. При цьому орієнтуємося не лише на попередження ризиків, але й на вироблення стратегії управління ризиками.

— Миколо Григоровичу, як, кому і в якій формі подається інформація розвідки і як вона сприймається вищим керівництвом держави?

— З одного боку, ми цілеспрямовано проводимо аналітичні дослідження за пріоритетними проблемами. Причому на базі не стандартної загальновідомої інформації, а специфічної, яка добувається за допомоги агентурної або технічної розвідки. Вона є ексклюзивною й у зв’язку з цим надзвичайно важливою для подальшого прийняття рішень. Якщо це комплексна проблема, наприклад енергетична, ми даємо аналітичний глибокий матеріал iз позиціями країн, центрів, корпорацій — усіх тих, хто входить до цієї галузі. Показуємо реальні плани й наміри, прогнози подальших дій, відповідно, можливі ризики. Ми моделюємо ситуацію про можливі напрямки подальших відносин з Україною в цій або іншій сфері. І відповідно даємо свої рекомендації та пропозиції. Ці матеріали йдуть Президенту, РНБО, прем’єр-міністру, МЗС, СБУ, окремим міністрам. Тобто чітко визначено коло споживачів нашої інформації.

Форми ж подачі розвідувальної інформації різні. Бувають разові матеріали за якимись конкретними фактами чи подіями. Це, як правило, аналіз реальних та ймовірних ризиків і викликів для національної безпеки України. Наприклад, може йтися про зміни у політиці якоїсь держави або конкретні акції в тій чи іншій сфері: енергетичній, військово-технічній, економічній, або намагання заподіяти шкоду інтересам України. У зв’язку з цим паралельно пропонуються конкретні заходи сприяння політичним і економічним інтересам держави. Ми перейшли до нового етапу супроводження наших матеріалів — фактично щоденно спілкуємося з нашими споживачами інформації, бачимо, як вона поступає й опрацьовується.

Ми відчуваємо зацікавленість нашими матеріалами і їхнє серйозне сприйняття. Нерідко вони використовуються при підготовці державних рішень. А підтвердженням якісної роботи є те, що більшість наших прогнозів збувається.

— А по «РосУкрЕнерго» як швидко вам вдалося виконати доручення Президента і дізнатися про тих, хто стоїть за цією фірмою?

— Про все, що стосується цієї та інших подібних корпорацій, інформація нами надавалася постійно. У принципі, всі основні чинники й механізми цієї структури відомі. Якщо ж питання стоїть про можливі порушення закону з їхнього боку — це вже компетенція правоохоронних органів.

«...ПОКИ ЩО В НАС ДЕФІЦИТУ РОЗВІДНИКІВ НЕМАЄ»

— У новинах часто можна почути про висилку розвідників чи то з Росії, чи то зі США або Великої Британії. Чому ніколи не повідомляється про висилку українських розвідників? Чи були такі випадки, бо, можливо, я про це не чув?

— Як показує детальний розгляд подібних ситуацій, переважна їхня більшість не пов’язана із прорахунками того чи іншого конкретного розвідника чи його надмірної активності в розвідувальній роботі за кордоном, а є наслідком загострення зовнішньополітичних відносин між державами. У деяких випадках це — бажання певного уряду продемонструвати своє негативне ставлення до тих чи інших зовнішньополітичних кроків свого контрпартнера. На користь цієї тези говорить і те, що не завжди саме розвідники оголошуються «небажаними особами», а під цю категорію нерідко підпадають і дипломати, які не мають жодного стосунку до діяльності розвідувальних органів.

Ефективність же роботи розвідки не завжди залежить від того, видворяють чи не видворяють її співробітників на батьківщину і як часто це відбувається. Можна результативно роками працювати без провалів, а можна через непрофесіоналізм допускати численні помилки й регулярно потрапляти в поле зору контррозвідки. Так що це досить умовний і суб’єктивний критерій оцінки роботи за кордоном. Ми намагаємося в жодну країну не направляти співробітника, який не має дуже глибокої фахової підготовки, і, з іншого боку, якщо не відпрацьовані всі методи його захисту.

Узагалі ж останнім часом до практики видворення за межі держави осіб у зв’язку з проведенням ними розвідувальної діяльності вдаються не так часто, як це було раніше. Співіснування спецслужб переходить у цивілізовану площину. І навіть якщо хтось оголошується небажаною особою, то робиться це без зайвого розголосу та афішування в пресі. Чи траплялося таке в нашій практиці? Я прямо можу сказати, що в останні роки у нас не було провалів. Проте факти взаємного відкликання розвідників мали місце. Але це не був наш прорахунок, обмін стався через взаємні претензії сторін.

— На думку багатьох аналітиків, провали американської та інших розвідок в останні роки пояснюються тим, що розвідки цих країн мало уваги приділяли людському фактору і більше покладалися на технічні засоби розвідки. Яке співвідношення між людським і технічним фактором в СЗР?

— Це дуже важлива тема. У своїй роботі ми надаємо пріоритет людському фактору, в першу чергу — агентурній розвідці. Дискусії щодо її відсторонення на другорядні ролі на тлі стрімкого зростання технологічних новацій у сфері комунікацій та невпинного поширення принципів інформаційного суспільства у міжнародних стосунках практично припинилися після подій 11 вересня 2001 року. Дефіцит розвідувальної інформації на етапі підготовки та прийняття урядами ряду провідних країн рішень про розгортання повномасштабної боротьби з тероризмом, а також гостра потреба в ній у процесі проведення військових і спеціальних операцій змусили розвідувальні органи переглянути бачення організації цього компонента розвіддіяльності. Більшість експертів сходяться на думці, що роль та значення агентурної розвідки і в найближчій перспективі залишатимуться надзвичайно вагомими.

Зростає сьогодні також значення технічної розвідки, яка забезпечує отримання спеціальними методами достовірної документальної інформації на каналах міжнародних телекомунікаційних мереж. Скажімо, зараз відбувається використання терористичними організаціями нових засобів зв’язку, нових методів оповіщення проведення терактів, фінансування за допомогою електронних засобів. Щоб відстежувати й контролювати ситуацію, необхідно задіяти величезну кількість людей. До того ж, непросто проникнути в злочинне середовище. А технічні засоби по цьому сегменту якраз можуть активно спрацювати. Інформація, здобута з використанням можливостей технічної розвідки, органічно доповнює результати агентурної розвідки. Саме комплексне поєднання можливостей агентурної й технічної розвідки в єдиній структурі є однією з головних умов ефективної роботи української розвідки. З урахуванням того, що сам світ, технології, системи захисту змінилися, ми й нових співробітників готуємо вже за новими програмами і методикою.

— Чи немає у вас проблем із підбором кадрів? Чи немає потреби, подібно деяким розвідкам європейських країн, давати оголошення про набір?

— Ми зупинилися на концепції цільового підбору якісних кадрів і практикуємо індивідуальний підхід для вирішення цього питання. Ми вважаємо, що в розвідку повинні йти люди, які вже мають певний набір якостей: освітніх, професійних, психологічних, особистісних, зі знанням іноземних мов. У нас немає місця байдужим співробітникам, які не можуть моделювати ситуацію і застосовувати нові методи, які не мають ініціативи, творчих варіантів вирішення проблем. Ми ставимо завдання, щоб співробітник будь-якого віку генерував ідеї, нові підходи і методи організації розвідроботи, які зараз застосовуються передовими спецслужбами.

У той же час необхідно враховувати й інші аспекти. Якщо людина запрошується в розвідку, то вона свідомо бере на себе значну відповідальність перед суспільством і державою та добровільно погоджується з низкою суттєвих обмежень своїх прав і свобод. У провідних державах світу таким людям надаються певні соціальні гарантії, які забезпечують їхній високий соціальний статус у суспільстві. Вирішення зазначених проблемних питань неможливе без системного, комплексного підходу до законодавчого закріплення високого рівня правового і соціального захисту співробітника зовнішньої розвідки України. З цим питанням у нас ще є проблеми, але ми надаємо його розв’язанню надзвичайно важливого значення. Ми поступово нарощуємо бюджет і розгортаємо низку соціальних програм, які затверджені президентом на РНБО. Ми збільшуємо асигнування на зарплату, на житлові програми. У цій площині у нас іде покращання. Ми плануємо за найближчі роки цю тему вирішити, щоб співробітник мав житло, достойну заробітну плату та інші соціальні гарантії, аби в нього був надійно забезпечений тил.

Поки що в нас дефіциту розвідників немає. Існує конкурс. Зараховується лише третина з тих, хто проходить через стадію попереднього вивчення і відповідної перевірки, решта ж відхиляється за певними критеріями.

«РОБОТА В СПЕЦСЛУЖБІ — ЦЕ РОБОТА НА ДЕРЖАВУ»

— Миколо Григоровичу, яким було ваше уявлення про розвідку, коли ви вступали на роботу в спецслужбу, і яким воно є тепер, коли ви в Україні є розвідником номер один?

— У 1980-ті роки і особливо зараз, коли наша країна стала незалежною, у мене завжди була чітка позиція на служіння державі на такому гострому напрямку діяльності. За цей час відбулося багато змін. Якщо говорити про українську розвідку, то над її створенням працювало не одне покоління професіоналів. Вони акумулювали відповідно різні життєві проблеми та досвід, різні амбіції у доброму значенні цього слова. Створюючи українську розвідку, ми не пішли шляхом заперечення минулого, забуття кращого досвіду роботи. Ми зберегли кадровий потенціал і обернули його професіоналізм на користь української держави. У той же час відбувається зміна стереотипів мислення співробітників, що вже приносить свої результати. Навіть за останні три роки наша розвідка кардинально змінилася, зроблено просто вагомий прорив уперед. Не кажучи вже про те, що було двадцять років тому. Оновлення СЗР — це невід’ємна частина розвитку та вдосконалення розвіддіяльності. Жорсткі ж вимоги до співробітників СЗР продиктовані не кон’юнктурними інтересами, а довгостроковою політикою зміцнення її авторитету, підвищення ефективності й дієвості.

Це не гучні слова. Адже робота в спецслужбі — це робота на державу. Важка і напружена, але надзвичайно важлива для суспільства. Ми нікому не обіцяємо золоті гори. Але ми обіцяємо і гарантуємо цікаву й захопливу роботу. Це своєрідна можливість для справжньої людини реалізувати себе повною мірою. А це немало в житті означає.

ДОВIДКА «Дня»

Микола МАЛОМУЖ у 1982 році з відзнакою закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченко за спеціальністю юрист. Із грудня 1983 року — служба в органах державної безпеки України на оперативних і керівних посадах. У грудні 1998 року обійняв посаду заступника голови Державного комітету України у справах релігій. 3 квітня 2005 року указом Президента призначений на посаду голови СЗР. Одружений, має сина і доньку.