Тест Ходорковського
Можна зіграти в путінську владу з людським обличчям. Більше того, в якийсь момент такий поворот сюжету в серіалі «Путін forever» став прагматично необхідний: хлопці ж прийшли бізнесом займатися, а при цьому ухитрилися зіпсувати за вісім років власну репутацію так, що вона стала перешкодою і для них, і не лише для них. Надто багато силових прийомів як у бізнесі, так і в політиці. В путінського набору школа така, нічого не вдієш: чого вчили, те й практикують. А оскільки і політикою, і економікою займалася одна й та сама команда (та й межа між першою і другою стала вкрай умовною), то мати справу з цією командою на зовнішньому рівні для багатьох ставало дедалі проблематичніше. Поява Дмитра Медведєва на посаді президента в цій ситуації була досить виправданою, більше того — рятівною: спокійний, стриманий, прогресивний молодий юрист. Не силовик.
Упевнена: одним з основних завдань Медведєва було поліпшення іміджу російської влади. Плюс формально нібито розлучалися політика і бізнес, хоча прем’єр Путін не відмовляв собі в задоволенні видати хвацький політичний коментар, а медведєвські спроби в його м’якій манері просувати на Захід і Схід інтереси російського бізнесу явно входили в коло його обов’язків. Західні лідери, скоріше за все, погоджено почали грати на Медведєва, бажаючи укріпити його авторитет у тандемі.
Отже, молодий президент повинен був переконати всіх, що з російською владою можна мати справу. Він зробив низку кроків усередині країни (від залучення досить гідних і самостійно мислячих людей до президентської ради з розвитку інститутів громадянського суспільства до ухвалення закону про пом’якшення запобіжних заходів обвинуваченим в економічних злочинах), а також почав змінювати тон і характер діалогу із зовнішнім світом (почитайте нову зовнішньополітичну доктрину, запропоновану МЗС).
Присутність Медведєва на посаді президента подовжує термін у владі Путіну. Тим, кому він був симпатичний, він і залишається симпатичний, і вони задоволені, що він є, і сподіваються на те, що він буде й надалі. Ті, кому він не був симпатичний або перестав таким бути, готові чекати і вірити, що Медведєв поступово стає реальним главою держави і планує ним залишатися й надалі. Отже, тандем задовольняє ширший спектр інтересантів, аніж кожен із них поодинці.
Тепер скажу простими словами: удвох вони компостують мізки більшій кількості людей. Медведєв просто прикриває силовиків та групу їхньої підтримки, які розв’язалися за вісім років, є абсолютно безконтрольними, нарощують свій фінансовий потенціал і зберігають потенціал політичний. Він, з його м’якістю, інтелігентністю та правильними розмовами про боротьбу з корупцією, незалежну судову систему, тріумф права і необхідність модернізації, — чудова ширма, за якою реально правлячі країною хлопці продовжують робити те, що вважають за потрібне. По суті, плювати, чи грає Медведєв цю роль усвідомлено, чи він прийшов у владу з щирим прагненням зробити те, про що сказав уже так багато правильних слів. Факт полягає в тому, що за ним слова — а справи свідчать про те, що «хлопцю дали покермувати».
Скажіть, що за юрист, який реально знає стан справ у країні та керує країною, відмовився б від широкої амністії на честь 65-річчя Перемоги? За тієї кількості зеків, яку ми маємо, при тому, що близько чверті з них сидять за дрібні економічні злочини, за того стану в’язниць і зон, який у нас є? Знаєте, хто відмовився б від великої амністії? Ті, хто саджають. Силовики. Ті, хто сьогодні правлять країною. Тому в нас так негусто з помилуванням і так ніяк з амністією. Ці хлопці звикли саджати і зовсім не звикли звільняти.
І відбиток цієї — реальної — влади на кожному суді й кожному судді. Вони чудово відчувають політичну кон’юнктуру і прекрасно розуміють, хто в країні головний. Суддя Данилкін легко проштампував продовження арешту Ходорковському, бо він не вірить, що Медведєв — головний у країні, і вірить, що головним залишається Путін. І те, що зробив Ходорковський, оголосивши у відповідь на рішення судді голодування, — блискучий тактичний хід. Він привернув увагу президента до виконання ініційованого ним же закону. І він змусить голову Верховного суду Лебедєва розповісти президентові, як виконується цей закон. А він не працює. Ходорковський поставив і суд, і президента в безвихідну ситуацію. Або визнайте, що ухвалений закон — фікція, яка свідчить про те, що і президент, і сказані ним слова, і навіть закони, ухвалювані з його подачі, — фікція. Або зробіть так, щоб ініційовані вами закони працювали, тобто станьте, нарешті, президентом.
Це простий і зрозумілий тест на президентство через два роки після приходу Медведєва до Кремля. Це тест на реальну відповідність Медведєва посаді, яку він обіймає. Якщо його слова, що навіть набули форми закону, нічого не означають, значить він продовжує працювати прикриттям для тих, хто привів його до влади і чиї слова та дії й сьогодні сильніші за будь-який закон. Це означає, що в країні все та ж путінська влада, яка лише трохи змінила упаковку на сучаснішу. А в президентському кріслі все той самий Путін, але з перламутровими ґудзичками.
