ТЕСТ НА «УКР АЇНСЬК У ПАРТIЮ»
Тим часом спікер Держдуми РФ Геннадій Селезньов, прагнучи відновити справедливість стосовно Леоніда Грача, вже «відчуває» ні багато, ні мало — перемогу Грача на майбутнiх виборах президента України. На думку Г. Селезньова, яку відтворив Інтерфакс-Україна, Л. Грач є «дуже яскравою і шановною політичною фігурою в Криму, і йому вдалося добитися політичної стабільності у цьому регіоні та загального покращання життя».
Можна сказати, що даний сплеск цікавості російської сторони до наших виборів практично «зрівноважив» передвиборний тиск, який чинять на Україну гості з Заходу, враховуючи членів моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи Ренату Вольвенд і Ханне Северінсен, які нині перебувають у Києві. Парадокс, але представник фракції Компартії у Верховній Раді України Валентин Матвєєв уже встиг заявити журналістам, що під час зустрічі з Вольвенд і Северінсен представників депутатських фракцій комуністи спитають у тому числі й про ситуацію в Криму. Зі слів В. Матвєєва, — повідомляє Інтерфакс-Україна, — «місіонери», в свою чергу, висловили намір зустрітися з представниками Верховної Ради Криму, щоб обговорити з ними ситуацію, що склалася. Як бачимо, механізм апелювання до іноземців політичними силами, що називають себе опозиційними, вже відпрацьовано — на жаль, це поки, напевно, єдиний властивий нашій країні елемент «громадянського суспільства»...
Зате наша політична еліта ніяк не відучиться сіяти вітер, після чого їй, природно, періодично доводиться пожинати бурі. Чи не є сьогоднішня лінія поведінки Леоніда Грача результатом колишнього загравання Києва з кримським спікером? А чи не ті «трудовики», не- зважаючи на укладені «Трудовою Україною» і Народно-демократичною партією домовленості про дружбу і співпрацю, допомогли комуністам змістити з поста голови уряду Криму «ендепіста» Сергія Куніцина? Чи не центристи, замість того, щоб зайняти стосовно комуністів консолідовану позицію, влаштовували «ігри інтересів» на півострові? Ситуація в Криму стала тестом на «українську партію» — російський політикум тест на «російську партію» витримав. Заради справедливості потрібно зауважити, що Леонід Грач, який зопалу засвітив свої позиції (він і у Президенти України балотуватися буде, і до зриву виборів у Криму закличе, і референдум про приєднання Криму до Росії не виключає...), охолонувши, спробував внести у власні різкі заяви деякі корективи. Учора прес-секретар Л. Грача Галина Мамико дезавуювала в інтерв’ю кореспонденту України.Ru (www.ukraina.ru) інформацію про те, що Леонід Грач закликав до проведення Всеукраїнського референдуму про зміну державного статусу півострова. Зі слів Г. Мамико, ця інформація, яка з’явилася в ЗМІ, — результат неправильного трактування слів Л. Грача. Він же, мовляв, навпаки, заявив, що розуміє всю небезпеку проведення референдумів і виступає за цілісність України. Тут варто нагадати цитату спікера Криму: «Якщо і далі Київ та його васали робитимуть те, що вони роблять, чинячи безпрецедентний політичний, судовий тиск, ми залишаємо за собою право, у тому числі, говорити про референдум». (Інтерфакс- Україна, 27 лютого).
Однак головне питання сьогодні в іншому: що далі? А далі події можуть, очевидно, розвиватися за двома сценаріями. Перший: Леоніда Грача відновлять-таки у правах кандидата в депутати парламенту автономії, — і тоді всі мінливості його кандидатської долі обернуться для нього досить ефектною (і, безумовно, ефективною) піар-кампанією. Шанси лідера комуністів на перемогу на кримських виборах різко зростуть з усіма наслідками, що витікають звідси.
Другий: суди вищих інстанцій залишать чинним рішення місцевого суду Центрального району Сімферополя. У цьому випадку багато що залежатиме від здатності Києва тримати під контролем ситуацію на півострові, від того, як буде реагувати на те, що відбувається, Росія і чи будуть продовжувати зберігати нейтралітет кримські татари. У цьому рівнянні стільки невідомих і стільки можливостей для провокацій, що відповідь на дану задачку поки не проглядається.
КОМЕНТАР
Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог:
— Передвиборні драми, звичайно, самоцінні, але вони лише відтіняють процеси у великих масштабах. І я у зв’язку з кримською ситуацією виділив би дві таких тенденції. Для початку я хотів би констатувати те, що очевидно, але публічно мало фіксується — Крим істотно випадав із загальної логіки стосунків між Києвом і регіонами. Я маю на увазі ту систему, яку створила влада, і де було поступово напрацьовано механізми впливу — так звана владна вертикаль. У Криму склалася інша ситуація. Значну роль у житті Криму грає парламент, чого не можна сказати про представницькі органи інших регіонів. Парламент у Криму фіксував особливе становище комуністів — там по-іншому діяв механізм «Київ-регіон», набагато більш різноманітною була внутрішня ситуація. І вже деякий час тому було зрозуміло, що влада хотіла б змінити цю ситуацію, зокрема проявляла ініціативу ще «Трудова Україна» — прагнула створити свою групу в парламенті, розширити вплив. Звичайно, під вибори до кримського парламенту це повинно було бути зроблено остаточно. Зараз уже йдеться, звичайно, не про «Трудову Україну», а про відомий пропрезидентський блок і його прагнення «причесати» Крим під загальну гребінку.
Другий момент — це те, що відбувається з комуністами у нас взагалі і як виглядає Крим на фоні цієї тенденції. Очевидно, скорочується реальний вплив комуністів і очевидна нездатність їх на етапі березневих виборів грати свою стару роль — збереження реальної загрози лівого реваншу й створення того стилю ведення політики, який затвердився поступово у Києві. Сьогодні комуністи явно не можуть упоратися з цією роллю «опудала» і засобу виправдання влади. Більше того, місця, які вони займають в українській політиці, знадобилися вже іншим. Комуністів, звичайно, не будуть сильно кривдити, але принаймні, на рівні мажоритарних округів вони багато що втратять. Їм просто вже «не вистачає місця». І, крім того, вони самі еволюціонують. Якщо ми будемо порівнювати їх велику партійну програму й передвиборну, в тому числі й відповідні коментарі лідерів-комуністів, то стає зрозумілим, що фактично вони залишилися більшовиками у внутрішній політиці, але перестали бути однозначно промосковськими у галузі зовнішньої політики. Вони, звичайно ж, за найтісніші та переважні відносини з Росією, але на «патріотичних» позиціях.
І тут ситуація в Криму і дії Грача вступають у велику суперечність як із зусиллями влади укріпити свої позиції в Криму, так і з процесами, які відбуваються у комуністичному русі. І якщо сьогодні влада на 90% монополізувала зв’язки з Москвою, (щось ще залишилося об’єднаним соціал-демократам — свої зв’язки, що не повністю розчиняються в офіційних контактах ) то ні комуністи, ні Ющенко не допускаються до серйозних розмов з Москвою. І в цьому значенні є гарантія того, що офіційно Кремль не буде користуватися ситуацією в Криму. Вже зараз очевидно, що буде «велика хвиля» на рівні окремих лідерів політичних партій, досить помітних, але все-таки тих, що перебувають на периферії російської політики. Офіційна Москва, швидше за все, підтримуватиме нейтралітет і не зможе скористатися ситуацією в Криму, більше того, гаситиме спроби дестабілізувати її. Тобто, жодних «мешковських» варіантів, нічого особливого на офіційному рівні, думаю, не передбачається. Грач унаслідок всього цього потрапляє в логічну пастку, й може серйозно втратити свою перспективність — і як самостійний політик, і як «дублер», і можлива заміна Симоненка. Ще кілька місяців тому було зрозуміло, що Грач — це більш сильний лідер, який міг внести деяку новизну в комуністичний рух, і в той же час міг би здаватися небезпечним комусь. Сьогодні він сам уже наробив досить помилок, щоб поставити під великий сумнів свої перспективи.
Ситуація в Криму продемонструвала також, що судова влада перебуває на виду в багатьох політичних процесах. Частково це залежить від розвитку правової бази як діяльності самої судової влади, так і правової бази політичних процесів. Але головним чином це пов’язано, передусім, з більшою прозорістю цих процесів і великим значенням того, як все це оцінять на Заході. Також важливу роль грає чинник більшого плюралізму, коли з’являється кілька більш-менш дієздатних гравців, і ми бачимо, що судова влада не завжди працює «в одні ворота». Виникає феномен змагання, за формою менше юридичного і більше політичного. Це можна вітати, але очевидно, що це ще зародковий процес, і його успіх, розвиток у бік демократії далеко не гарантований.
Що ж до «лойєрів», то поки що в Україні все складається таким чином, щоб викликати недовіру до цього явища. Тому що, незважаючи на присутність моменту змагання, апелювати в Україні майже ні до кого. Громадська думка слабка, нейтральної виконавчої влади ми не маємо — вона занурена в політичну боротьбу й однозначно висловила свої політичні уподобання певним силам. Тому доводиться апелювати до демократичної громадськості, а це Захід. А у нього — також свої задуми і свої інтереси.
