У «Днi» — день вусатих
Вуса — досить точно відображають характер чоловіка (у кого він, звичайно, є). Маленькі вусики Гітлера були зворотно пропорційні його амбіціям, спокійно-зловісні вуса Сталіна втілювали у собі його схильність до тиранії. Горизонтальні вуса Будьонного говорили не тільки про прямолінійність його розуму, а й про кавалерійську сміливість натури маршала, а закручені догори вуса-антени Сальвадора Далі підкреслювали його зв’язок із Космосом.
Однак, говорячи про вуса як про масове явище, їх можна розділити (згідно з військово-національною приналежністю) на три категорії: мушкетерські, гусарські та козацькі. (Представники першого і останнього військового стану зійшлися у футбольному поєдинку в чудовому мультфільмі режисера Дахна «Як козаки у футбол грали»).
Мушкетерські тонкі вуса підкреслювали деяку «витонченість» і графське походження їхніх власників. Гусарські вже були «ближчими до народу». У них вгадувалися відчайдушність і хвацькість. А от могутні козацькі вусища вже прямо втілювали народну силу. Вони і за формою нагадували коріння легендарного дуба, під яким традиційно збиралося запорізьке козацтво на острові Хортиця.
Оскільки наш конкурс носить назву «Вуса України», нам ближче, звісно, козацький варіант, хоча в принципі, вуса — це єдина «окраса обличчя», яку чоловік (будь-якої національності) може собі дозволити (в комплекті з бородою або без — за бажанням). Вони кожному додають бравого і молодечого вигляду, а жест, яким користувався «милий друг» Мопассана (письменник і сам їх носив) — пiдкручування вус — досі приводить дам у трепет. Особливо, якщо ці вуса такі ж розкішні, як у переможця нашого конкурсу.
Іван Іванович Левандовський, володар розкішних «козацьких» вусів із м. Почаїв, не вважав першоквітневим жартом запрошення на прийом, влаштований у нашій редакції на честь його перемоги на конкурсі «Вуса України», який започатковував в нашiй газетi Андрiй Курков. Сьогодні він приймав численні подарунки, серед яких були й подарунки його сину Богдану, котрий святкує цього дня своє повноліття. Без «зустрічних» подарунків не обійшлося: дивовижне видання, в якому були й фото його робіт як різьбяра, котрий реставрував один із іконостасів Києво-Печерської лаври, залишається в нашій редакції на згадку. Наш гість розповів історію про те, як став учнем дивовижного майстра різьблення, котрий і в 95 років пестив чудові пишні вуса. На згадку про вчителя Іван Іванович продовжує славетну традицію мужньої «прикраси», яку, сподівається, продовжать і його сини.
На зустрічі були присутні члени журі — Посол Чехії в Україні Йозеф Врабец і перший секретар посольства Німеччини в Україні Карстен Мейєр-Віфгаузен, котрі жартома (й трохи всерйоз) запропонували об’єднати традиції трьох держав і провести конкурс вусанів, котрі п’ють пиво трьох країн. Хоча пан Врабец і пожартував, що можна багато чого вигадати, тільки щоб не голитися, все ж веселощі навколо серйозного питання про роль вусів в історії братських взаємовідносин були тільки частково жартами. Оскільки конкурс «Вуса України» стає відтепер для нашої газети традиційним, членом журі вже погодився бути, крім названих вище, посол Латвії в Україні Петеріс Вайварс.
