Україна на Арбаті

Березень. Шевченківські дні. Михайло Грушевський пов’язував революційні події в Росії з Шевченковими роковинами, бо саме «революційні розрухи в Петрограді», як писав Михайло Сергійович у «Споминах», сталися в Шевченківські дні 1917 року.

…Я їхав до Москви на запрошення культурного центру України на Арбаті, де мав відбутися урочистий вечір з нагоди 190-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка, і не гадав, що мені там пощастить пережити своєрідну духовну зустріч із Михайлом Грушевським. І не тільки з Михайлом Грушевським, який вісімнадцятирічним юнаком написав вірш «До Тараса», а в 1909 році, вшановуючи пам’ять Тараса Шевченка на сорок восьмі роковини його смерті у Львові, емоційно випитував у великої громади: «…Чи живий у нас дух його? Чи не держимо ми тільки національної шкарлупи, позбавленої благородного змісту, вложеного в українство великим Кобзарем і іншими кращими представниками нашого відродження? Чи свідомі ми своїх обов’язків перед народними масами, цією основою українського життя, підставою нашого розвою і надій? Чи палить нас отся свята, повна пожертвовання любов до України, якій дав вираз Шевченко у знаних словах…»

І процитована доповідачем пекельно щира клятва Шевченка:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю! —

змусила заніміти зал, бо вражаюче єретичною була ця душевна спокута поета за убогу Україну перед Богом.

У шевченківський березень 1917 року Михайло Грушевський вирушив із Москви до Києва, куди він поривався й де його заочно обрали головою Української Центральної Ради.

— Обрали Михайла Грушевського головою парламенту Української Народної Республіки 20 березня, а вже 24 березня він вирушив на Брянський, тепер — Київський (із 1934 року) вокзал, звідки й від’їхав до Києва, — розповідав Володимир Мельниченко, генеральний директор Культурного центру України в Москві. Ми стояли на Арбаті перед будинком № 55, з восьмої квартири якого того березневого вечора вийшов Михайло Сергійович.

— У листі до Сергія Єфремова 26 вересня 1916 року Михайло Грушевський вказав точну адресу свого проживання в Москві: «Арбат, 55, кв. 8 (угол Денежного)», а дещо пізніше в листі до Михайла Могилянського ще уточнив: «Арбат 55, вхід з Арбата, кв. 8, 3-й етаж…» Так що ми стоїмо саме перед цим будинком, в якому Михайло Грушевський займав дві кімнати разом із дружиною Марією Сильвестрівною і донькою Катериною.

Володимир Юхимович із захопленням і радістю виповідав свої відкриття «української Москви», які він опублікував у книзі «Прапор України на Арбаті», я ж намагався уявити, з якого саме вікна «наріжної старосвіцької кам’яниці на розі «Денежного переулка» між двома церквами» оглядав Арбат Михайло Грушевський і які саме церкви мовби оберігали його спокій і важку працю над «Історією України- Руси» — тоді він завершував третю частину VIII тому.

— У ареалі Арбату в минулому нараховувалося понад десять великих і малих церков, — оповідав далі Володимир Юхимович. — Безпосередньо на Арбат виходило три: храм Живоначальної Трійці та церкви Миколи Явленого та Миколи в Плотніках. Михайло Сергійович бачив і, гадаю, відвідував дві церкви — церкву Живоначальної Трійці, що знаходилась на перетині старого Арбату і Дєнєжного провулку — її нема, знесена в 1931 році, і церкву Миколи в Плотніках, яку також зруйнували натхненні атеїсти наступного, 1932-го, року.

Хоча політичному засланцю Михайлові Грушевському й працювалося добре в Москві, але жилося важко. Хворіла й дружина, й 16-річна донька, сам учений нервував, переживаючи за рідних, загострились на нервовому ґрунті старі болячки, а це впливало на настрій, гасило творчу енергію. Крім того, Михайло Сергійович перебував під гласним поліційним наглядом, у нього взяли підписку про невиїзд і зобов’язання щотижня з’являтися на реєстрацію. Часто згадував грудневий день 1914 року в Києві, коли його заарештувала російська жандармерія, звинуватила в австрофільстві та створенні військових формувань Українських Січових Стрільців. Далі — заслання в Симбірськ, згодом — Казань і майже ніяких умов для наукової праці. Радів, що в Санкт-Петербурзі з’явився друком перший том енциклопедичної праці «Украинский народ в его прошлом и настоящем», авторство якого належало повністю йому. А коли тепер з’явиться другий том? Поривався в столиці, зокрема в Москву, бо сподівався, як згодом написав, «що в Москві можна буде жити і працювати свобідніше, а при тім підтримуючи із Києвом зв’язки через усякі оказії».

Завдяки клопотанням російських академічних кіл Михайло Грушевський одержує дозвіл на переїзд до Москви й 10 вересня 1916 року на вокзалі Московсько-Казанської залізниці Михайла Сергійовича і його сім’ю зустрічали члени московської української колонії.

Серед зустрічаючих були й мешканці Арбата, імена яких заслуговують на меморіальне відзначення. Це офіційний редактор журналу «Украинская жизнь» Яків Шеремицинський, співредактор «Украинской жизни», згодом (1918—1919 рр.) редактор газети «Трибуна» та міністр внутрішніх справ Української Народної Республіки Олександр Саліковський…

До речі, редакція українського щомісячного науково-літературного й суспільно-політичного журналу «Украинская жизнь», фактичним редактором якого був Симон Петлюра, була розташована також на Арбаті — Новинський бульвар, 103. Очевидно, що такий інтелектуальний осередок українства на Арбаті заслуговує на меморіальне пошанування, адже журнал виходив майже сім років (1912— 1917 рр.), на його сторінках з’явилися статті М.Гру шевського, В.Винниченка, А.Ніковського, С.Єфремова, М.Могилянського, О. і С.Русових, Д.Донцова, В.Садовського, О.Лотоцького, В.Липинського. Логічно було б вшанувати пам’ять видатних російських учених і письменників, які співробітничали з «Украинской жизнью», — Ф.Корша, О.Погодіна, А.Луначарського, М.Горького.

А журнал «Промінь», який редагував, перебуваючи на нелегальному становищі, Володимир Винниченко! Цей тижневик літератури, науки, мистецтва та громадського життя виходив у Москві в кінці 1916 — на початку 1917 років, на його сторінках з’явилися твори М.Грушевського, С.Єфремова, Д.Дорошенка, О.Олеся, П.Тичини, Грицька Чупринки… Редакція журналу була розташована на вулиці Поварській, 7. Це ж той же Старий Арбат, який гуртував українців навколо «Украинской жизни» і «Променя», скликав на засідання Товариства українських поступовців, з якого Михайло Грушевський розпочав обходи «московських українців», намагаючись оживити українське інтелектуальне й політичне життя в Москві.