Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО: У Генпрокуратури є всі можливості передати справу Кучми до суду
Голова політради «Нашої України» Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО в інтерв’ю «Дню» — про російсько-українські відносини після приїзду Володимира Путіна в Україну, про хід розслідування кримінальної справи проти Кучми, викорінення «совка» зі свідомості українських громадян, захист тризубівців та переговори про об’єднання в опозиційному таборі.
«МИТНИЙ СОЮЗ — ЦЕ ВТРАТА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ»
— Валентине Олександровичу, візит російського прем’єра Володимира Путіна в Україну. Ваша оцінка.
— Головним у відносинах із Росією зараз повинно стати встановлення режиму вільної торгівлі без жодних винятків. Має нарешті в повному обсязі запрацювати угода 1999 року. Через вилучення і обмеження російською стороною стосовно цілих галузей української економіки — харчової, металургійної..., вона так і обмежено діє. Наші товари не мають вільного доступу на російські ринки. Тому на будь-яких переговорах, зокрема й тих, які відбулися днями, ці питання обов’язково мають вирішуватися. Це вигідно для України — для наших підприємців, робітників, їхніх сімей. Перший чинник.
Друга складова — це замовлення для наших заводів. Сьогодні йдуть гарні розмови про співпрацю України й Росії у сфері авіабудування, суднобудування, космосу..., але покажіть результат! Це вже питання напряму до пана Клюєва. Чи є замовлення, наприклад, на заводах в Дніпропетровській, Миколаївській, Херсонській областях, які стоять, чи на заводах у Харківській, які закриваються? Третій напрямок — формула ціни на газ. Наша політична сила заявляє, що настав час набратися сміливості й поставити питання про денонсацію газових угод 2009 року. Така цінова формула на газ ніде у світі не застосовується...
— Микола Азаров постійно про це говорить.
— Я не чув про конкретні пропозиції, є лише загальні заяви. У цій справі необхідно залучити європейських експертів для того, щоб у тристоронньому форматі опрацювати газові домовленості — насамперед ціни на газ. Також дуже важливим є доступ України до розробки родовищ і видобування газу на території Російської Федерації. До речі, так Україна має діяти і в інших країнах.
— Яким саме чином мають бути денонсовані газові угоди?
— Так само, як і харківські угоди. До речі, 27 квітня — у річницю підписання цих угод, ми організовуємо політичні акції протесту під стінами Верховної Ради та Адміністрації Президента. Це неприпустимо, коли всупереч законодавству, економіці України, думці самих севастопольців російська військова база залишатиметься на нашій території аж до 2042 року. І це при тому, що влада говорить про позаблоковість. До того ж, харківські угоди не спрацювали — газ для України дешевшим не став. Це очевидний програш нашої політики, пряма шкода національним інтересам України з небезпекою втрати суверенітету.
— Чи винесла влада уроки після харківських угод?
— Ні. Росіяни завжди прямо й жорстко відстоюють свої інтереси. Так було і в 2009 році. «Московські газові угоди» взагалі діють на знищення української економіки. Нас тягнуть до Митного союзу, пропонуючи всілякі економічні блага, але насправді це прив’язка України до сировинної економіки Російської Федерації. Ось що стоїть за лаштунками цього митного ярма. Це втрата зовнішньоекономічного суверенітету України, адже Митний союз передбачає наддержавний орган. Це хрест на наших євроінтеграційних прагненнях...
— Українська влада якраз і не погоджується на вступ у Митний союз...
— Але які здобутки від візиту Путіна? Ми чуємо лише про якісь наміри, жодної конкретики. Наприклад, яка українська галузь чи яке конкретне підприємство здобули вихід на російські ринки? У мене взагалі великі сумніви в тому, що російська сторона піде на якісь поступки Україні.
— Що, з вашої точки зору, означає запропонована українською владою формула співпраці «3+1»?
— Важко зрозуміти, тому що з прозорістю у цієї влади великі проблеми. Але я категорично проти таких неясних формул, бо за цим гра слів і підміна понять. Нам потрібне повноцінне застосування вільної торгівлі з Росією. З іншого боку, головний національний інтерес України — це приєднання до сучасних європейських та світових ринків, там, де існують передові технології. До того ж, європейський ринок у сім разів більший, ніж російський.
— «Справа Кучми». Як ви оцінюєте хід розслідування?
— Порушення кримінальної справи проти Кучми при нинішній владі — великий плюс. Про це треба відкрито говорити. Інша справа — її результат. Через газету «День», яка доклала й докладає дуже багато зусиль, щоб вбивство Гонгадзе не замовчувалося й не приховувалося, я хочу звернутися до всіх людей, які хоча б щось знають про цю трагедію, — прийти в Генеральну прокуратуру і дати свідчення про тих, хто їм у свій час закривав рот, переслідував, залякував, бив. Адже дуже важливо сьогодні розслідувати всі ті напрямки, по яких фальсифікувалась ця справа протягом багатьох років.
«ПУКАЧ ОТРИМАВ ЧІТКУ ВКАЗІВКУ ЗВЕРХУ»
— Чи вистачить доказів для завершення справи?
— Особистого мотиву вбивати Гонгадзе у Пукача не було. Я впевнений, що він навіть і не читав тодішньої «Української правди». Він отримав чітку вказівку зверху. Тому головне з’ясувати — хто віддавав наказ і які мотиви були в тих людей? Розслідування має закінчитися обвинуваченням організаторів убивства. При цьому дуже важливо, щоб процес проходив публічно.
— Слідство залучило плівки Мельниченка в якості доказу. Яку роль вони відіграватимуть, адже багато хто говорить про необхідність порушення кримінальної справи проти самого Мельниченка?
— Те, що екс-майор Держохорони Мельниченко має можливість сьогодні без обмеження пересуватися і вільно говорити, а також приходити до Генпрокуратури і давати свідчення, — це дуже правильно. Чи було вчинено правопорушення самим Мельниченком з точки зору здобуття записів — це другорядне питання. Плівки мають розглядатися після пріоритетної справи. Тому зараз закликати — давайте швиденько заарештуємо Мельниченка — це означає закрити йому рот.
— Це дає додаткові аргументи захисту Кучми. Його адвокати будуть говорити (вони вже це заявляють) про те, що плівки Мельниченка здобуті незаконним шляхом. Можливо, варто було все ж таки поставити крапку в цьому питанні, зняти сумніви, а потім порушувати справу проти Кучми?
— Я думаю, головне у справі Гонгадзе — це свідчення Пукача, а не плівки Мельниченка. Слідча група якраз на це і спирається.
— Чому, з вашої точки зору, люди, які знали або якось були причетні до розслідування справи Гонгадзе, закінчують своє життя при загадкових обставинах — міністр МВС Юрій Кравченко, його заступник Едуард Фере, заступник київської міліції Петро Опанасенко, генерал-полковник міліції Юрій Дагаєв?
— Тому що організатори не покарані. Організатори і вбивства журналіста, і злочинної групи, яка у владі та правоохоронних органах вчинювала подібні злочини. Саме тому розслідування має знаходитись під контролем і журналістів, і громадськості, а судове засідання — бути публічним.
— Що вам відомо про поїздку Мельниченка влітку 2004 року до Москви, де він начебто зустрічався із тодішнім керівником Держуправління справами Бакаєм, головою СБУ Смєшком та його першим заступником Сацюком?
— За час мого керівництва в СБУ цим питанням ми не займалися. А сьогодні хай слідчі допитають і Бакая, і Смєшка, і Сацюка. Якщо свідчення дає навіть Євген Марчук, то чому інші не повинні їх давати? До речі, Євген Кирилович витратив багато часу, допомагаючи мені своїм досвідом в організації розшуку Пукача. Тому що коли я прийшов у СБУ, всі казали, що це непідйомна справа.
— Як ви прокоментуєте заяви, що за вбивством журналіста могли стояти російські чи американські спецслужби?
— Якщо за вбивством Гонгадзе стоїть якась спецслужба, тоді затримайте агента чи розвідника, пред’явіть йому докази й передавайте справу до суду. Ми у 2009 році таким чином затримали в Одесі п’ятьох російських офіцерів на чолі з полковником ФСБ і передали їх до суду. Так працюють професіонали. Іншого варіанту немає. Якщо за цим стояли американські спецслужби, про що казав Кучма, то чому тоді за часів його президентства керівники СБУ нікого не затримали й не передали до суду?
— Тобто корені слід шукати в Україні?
— Безумовно.
— Чому багато хто з опозиції сьогодні критикує владу за порушення цієї справи?
— Це кажуть безвідповідальні люди. Убивство людини — це серйозний злочин. Політики не мають права його політизувати, навпаки — тільки сприяти розслідуванню. Безневинно вбита людина повинна бути нарешті похована за християнськими звичаями. Треба оприлюднити результати всіх експертиз тіла — українських, міжнародних, — щоб всі, а головне родичі, повірили результатам слідства.
— Якщо нинішній владі вистачило політичної волі порушити кримінальну справу проти Куми, чому її забракло попередній?
— Нам не вистачало Пукача. У 2009 році ми його розшукали, затримали, перевезли в Київ, забезпечили безпеку і співпрацю зі слідчими. Насправді, порушення кримінальної справи проти Кучми почалося з липня 2009 року. Як тільки слідчий набрав достатню кількість доказів, тоді він і виніс постанову.
— Чому за попередньої влади не були залучені плівки Мельниченка, не були проведені остаточні експертизи?
— Це питання до слідчого прокуратури. Проте, хочу ще раз підкреслити, вони не є головними у цій справі, тому я б не радив адвокатам пана Кучми розслаблятися. Справа буде дуже серйозною. Головними тут є свідчення Пукача, і не тільки його. На запити Генпрокуратури СБУ протягом багатьох років провела чимало оперативно-технічних заходів, яким слідство сьогодні може дати законний хід, а потім представити суду. Тому я відповідально заявляю — у Генпрокуратури є всі можливості передати справу Кучми до суду.
«ПАСПОРТИ ДІТЯМ МИРОСЛАВИ ГОНГАДЗЕ Я ФАКТИЧНО ВИДАВАВ ПІДПІЛЬНО»
— Убивство Гонгадзе, наслідки цього злочину, порушення кримінальної справи проти Кучми, напевно, є наслідком його десятирічного правління. Чи погоджуєтеся ви з тим, що новітня історія України пишеться у Генпрокуратурі?
— Так, і має бути суд над тодішньою системою. Ми не хочемо більше жити в «совку» — в атмосфері страху, коли спецслужби, правоохоронні органи можуть незаконно слідкувати за тобою або взагалі вбити.
— Якою була для вас атмосфера кінця 1990-х — початку 2000-х років?
— Я працював тоді консулом. У нас був надзвичайно молодий і патріотичний колектив. Як генеральний консул у Вашингтоні я на собі відчув тодішню систему, коли працівники Адміністрації Президента Кучми вимагали від мене, щоб я затримав Мельниченка. Після того, як я це не зробив (Мельниченко приходив до мене на консульський прийом з особистих питань), Кучма дав особисту вказівку, щоб мене звільнили. Як консул взагалі може затримувати людину, до того ж, у іншій країні? Треба просто почитати міжнародне право. Або коли паспорти дітям Мирослави Гонгадзе я фактично видавав підпільно. Питається — чому? У власній країні. Тобто, якщо людина ставала ворогом, то система була навіть проти його дітей. Такі методи використовувалися ще за часів НКВС. Тому сьогодні ми повинні поховати цей «совок».
— Як ви думаєте, якщо замовники сядуть у тюрму, чи буде прізвище Януковича вписано в історію України, як про це сказав перший президент Кравчук?
— Від кожного президента і його команди залежить, чи будуть вони вписані в історію, чи ні. Те, що цей процес проходить за Президента Януковича — це дуже важливо, але не з точки особистості, а з точки зору захисту прав громадян.
— На адресу методів роботи СБУ сьогодні лунає чимало критики. Чи викорінюється там «совок»?
— Для того, щоб зняти це питання в принципі, нинішній Службі безпеки треба продовжити лінію «декадебізації», яку ми розпочали п’ять років тому. Треба діяти не через страх, бо такі системи — приречені. Треба дбати про довіру громадян. Треба не допустити закриття архівів і продовжити їхнє розсекречення. Треба виконати доручення попереднього президента, Ющенка, і нинішнього, Януковича, — про створення меморіалу жертв тоталітарних режимів у Львові «Тюрма на Лонцького». Я розпочав цю роботу, її треба закінчити.
«ДО РОБОТИ НИНІШНЬОГО КЕРІВНИЦТВА СБУ ВИНИКАЄ БАГАТО ЗАПИТАНЬ»
— Але замість цього там проводилися обшуки.
— Якщо й надалі будуть обшуки й переслідування людей, ясно, що це шлях у нікуди. Звичайно, до роботи нинішнього керівництва СБУ виникає багато запитань.
— Ще один конкретний приклад. Після підриву пам’ятника Сталіну в Запоріжжі по всій країні затримували активістів ВО «Тризуб» імені Степана Бандери. Людей допитували, місяцями тривали в СІЗО. Що ви як опозиція робити для того, щоб допомогти цим людям?
— Наші народні депутати, зокрема Андрій Парубій, в день суду знаходилися в Запоріжжі. Також були задіяні наші юристи. Завдяки зусиллям наших депутатів у день суду хлопців відпустили на поруки — їх більше не утримуватимуть в СІЗО. Це важлива подія. Бо просто нонсенс, коли саджають безневинних людей, тим паче через катів українського народу. Ми діями захищаємо патріотичних людей і вимагаємо від влади перестати переслідувати політичні організації. Узагалі треба припинити практику, коли за позовами комуністичних стукачів порушуються кримінальні справи в Україні. В Європі визнано фашизм і комунізм як одного ряду злочини. Український суд у 2010 році визнав, що більшовики організували геноцид у цій державі.
— В інтерв’ю «Дню» один із тризубівців — Ростислав Винар — розповів, як під час його допиту правоохоронними органами в Запоріжжі у нього питали про ставлення до Сталіна. Про що це свідчить?
— Керівництво МВС має отямитися й почитати українське законодавство, Конституцію, рішення суду щодо Голодомору-геноциду в Україні. Це повна нісенітниця. Система не може знищувати власних громадян. Не треба нацьковувати простих міліціонерів на патріотів.
— Виникає питання критеріїв відбору кадрів у правоохоронних органах, спецслужбі. Ви свого часу — які застосовували?
— Критерії відбору існували завжди, і до мого приходу, але не вистачало, дійсно, патріотичної складової. На кінець 2008 року ми підготували новий законопроект «Про Службу безпеки України». Там була виписана ціла низка критеріїв патріотичного відбору, передбачалася також демілітаризація служби, зняття функції слідства зі спецслужби, значне підвищення соціального і правового статусу співробітників тощо. Я подав цей законопроект у Секретаріат Президента — там він назавжди і вмер. Навіщо це було зроблено? Сьогодні ж ми вже пожинаємо «плоди».
«ДО КІНЦЯ КВІТНЯ БУДУТЬ ДОПОВІДАТИСЯ РЕЗУЛЬТАТИ ПЕРЕГОВОРІВ ЩОДО ОБ’ЄДНАННЯ ОПОЗИЦІЇ»
— Щодо об’єднання опозиції. Чи ведуться переговори? Хто учасники? Які результати?
— Переговори дійсно ведуться. Думаю, до кінця квітня результати будуть доповідатися суспільству спільно всіма сторонами, які беруть участь у переговорах. А це «За Україну!», Українська народна партія, Конгрес українських націоналістів, різні громадські організації, рухи, об’єднання громадян. Результати очікуємо позитивні. Єдине, чим ми не займаємося — це вождізмом і популізмом. Мова йде про справжнє політичне об’єднання.
— Чи залучені «Фронт змін», УРП «Собор», «Громадянська позиція», «Європейська партія»?
— Переговори ведуться з усіма, в тому числі і з цими політичними силами. «Наша Україна» не перебирає на себе парасолю, ми готові з усіма ставати в ряд.
— Яка мета — єдиним фронтом піти на парламентські вибори 2012 року?
— Так. Завдання опозиції — показати якісну альтернативу владі. Альтернативу, яка зможе завоювати довіру громадян. Ми бачимо, що всі реформи влади провалюються — податкова, судова, адміністративна, на черзі пенсійна. Зараз найголовніше — показати людям, що ми можемо: відповідати за свої дії, об’єднуватися, ліквідувати політичну корупцію. Ми не чекаємо виборів — ми працюємо постійно. Наприклад, в Одесі захищаємо ветеранів війни, в Макіївці — школи. Надаємо людям правову допомогу, створюємо громадські приймальні, виступаємо за надання більших прав місцевому самоврядуванню, особливо стосовно місцевого бюджету.
— Яка доля вашого попереднього проекту — громадської ініціативи «Оновлення країни»?
— Вона працює, багато людей залучені до роботи в партії «Наша Україна». До речі, «Оновлення країни» також долучена до переговорного процесу.
— На скількох депутатів «Наша Україна» може опертися сьогодні у Верховній Раді?
— Ми вчинили політично відповідально і представили нашу депутатську групу в парламенті. На сьогоднішній день це 11 депутатів...
— А було 71.
— Так, але це запитання до тих людей, які розчарувалися (і ми з ними зараз ведемо переговори про об’єднання), а також до тих, що просто зрадили виборців 2007 року і перейшли до так званої більшості. Причому ставити ці запитання будуть виборці.
— На коли запланований з’їзд партії?
— Думаю, до кінця квітня він відбудеться.
— Будете приймати новий статут?
— Ще у 2005 році в «Нашій Україні» був створений статутний комітет, який працює протягом усіх цих років. Те, що він напрацював за рік, — якщо буде консенсус, приймемо. Якщо будуть розбіжності, комітет працюватиме далі. Для нас найголовніше — не входити в політичні розборки та внутрішні чвари, які нікого не цікавлять, а бути партією політичної дії.
