ВIРТУАЛЬНИЙ СПIКЕР

Леонід Грач сказав, що ця розмова на сесії рано чи пізно мала відбутися. Вона відбулася в середу, 18 квітня, коли чергова сесія Верховної Ради Криму вкотре (вже четвертий місяць поспіль!) упевнено йшла під укіс через те, що Леонід Грач ніяк не міг справитися з залом — то не міг знайти правильний тон розмови, то невиправдано загострював ситуацію, то відверто йшов наперекір думці залу.

Ішлося до того, що і четверта поспіль сесія могла не відбутися. По-перше, двічі депутати розгадали хитрість спікера і не затвердили з ходу підготовленого порядку з 55 питань. По-друге, вони знову взяли ситуацію у свої руки і, хоч як спікер намагався оволодіти ситуацією, з 55 питань внесли в порядок денний тільки 7 найактуальніших, з-поміж них і про приведення у відповідність із законами України постанов, які опротестовано Конституційним судом України, — 27 квітня закінчується двомісячний термін, наданий на процедуру приведення постанов у норму.

Під час найбільшого напруження в залі взяв слово, мабуть, найавторитетніший депутат кримського парламенту Микола Багров, нині ректор Таврійського національного університету, перший голова кримської Верховної Ради після відтворення автономії.

Микола Багров, вийшовши на трибуну, сказав, що депутати ще мають шанс ухвалити розумне рішення, що він бачить вихід у компромісі двох груп депутатського корпусу, які зобов’язані зробити кроки назустріч одна одній. За його словами, в ситуації, що склалася, винні всі депутати, «однак у ній насамперед винні ви, Леоніде Івановичу, оскільки як голова ви повинні були цього не допустити». Микола Багров підкреслив, що «якщо ви, Леоніде Івановичу, ще продовжуєте вважати себе моїм учнем, то я пішов би назустріч депутатам, і ваш імідж від цього тільки б виграв». На думку Багрова, помилка Леоніда Грача полягає в тому, що він «формальний бік роботи має за головне і не звертає уваги на змістовний бік». Він запропонував свій варіант — ухвалити рішення, що обговорюється, за основу, а для вирішення найбільш спірних питань створити узгоджувальну комісію, яка б урахувала всі точки зору і знайшла взаємоприйнятне рішення. Ці слова Миколи Багрова, хоч аналогічні пропозиції від депутатів уже й лунали, потонули в аплодисментах, усі вважали, що до такої авторитетної думки спікер нарешті прислухається і вихід із набридлого всім глухого кута буде знайдено.

Та де там...

У кулуарах сесії досвідчені депутати розповідали, що, будучи обраним главою кримського парламенту 14 травня 1998 року багато в чому саме завдяки пораді та позиції Миколи Багрова, попри те, що Леонід Грач декілька років тому саме його «виключив» із Компартії Криму, після обрання Грач казав, що «я тепер вічний учень Миколи Васильовича». Однак тепер, узявши слово на сесії, він сказав, звертаючись до Миколи Багрова: «Я був вашим учнем до серпня 1991 року, а після цього ви стали вчителем інших, тому надалі вчителем моїм себе прошу не вважати…»

Не можна навести в газеті всіх епітетів, котрі вигукували із залу депутати на адресу Леоніда Грача, не даючи йому договорити до кінця. Багато хто з них просто підвівся і вийшов із залу, не маючи сили вислухати його промову. Замість розрядки ситуації тільки зросло напруження між депутатами: всі побачили, що Леонід Грач та фракція комуністів не схильні прислухатися до здорового глузду і не прагнуть знайти вихід із парламентського глухого кута. «Учні бувають різні, з-поміж них і такі, як ви щойно бачили…», — безсило розвів руками професор Багров, а Леонід Грач вимушений був згодом закрити сесію, хоча 3 із 4 незаконних постанов, опротестованих Конституційним судом, так і не були приведені у відповідність із законом, не зважаючи на те, що скоро закінчиться наданий термін.

Отже, ситуація в Криму і з цією сесією не розрядилася. Леонід Грач продовжує бути певним «віртуальним спікером», оскільки вже чотири місяці не в змозі керувати Верховною Радою. Цього разу, наприклад, «за бортом» виявилося вже 48 питань. Імпульсивні кроки спікера, що сприймаються дедалі більшою кількістю депутатів як некваліфіковані, викликають дедалі більше неприйняття колег і небажання рухатися у фарватері політики комуністичної фракції. Найбільше суперечок на сесії 18 квітня точилося навколо змін у регламенті, котрий багато хто з депутатiв прагнули якщо не відмінити зовсім, то змінити радикально, проте Леонід Грач намагався не поступитися жодною буквою переваг у своїх повноваженнях, чим загострив ситуацію ще більше. Багато які депутати, з-поміж них і Микола Багров, вважають, що незаконні постанови є предметом сорому для депутатів і якщо вже вони й були ухвалені, то їх потрібно було виправити самим, але Леонід Грач твердить, що скасування їх Конституційним судом — предмет гордості для автономії, він продовжує і тепер твердити, що «в них усе правильно», що має місце упереджене ставлення центру до Криму, ущемлення його повноважень, начебто даних йому Богом. Ніхто сьогодні не знає, як вивести ситуацію із глухого кута: спроба Миколи Багрова напоумити депутатів, — він, до речі, взяв слово на сесії, здається, єдиний раз за два роки! — так і не досягла успіху, хоч була, можливо, вже останнім засобом…