Візит ілюзій Президента України

Візит Президента України до Москви й зустрічі, що відбулися з російськими бізнесменами у Києві, окреслили очевидну умову завдання. По-перше, є країна, котра скотилася в соціально-економічне провалля (Україна), по-друге, є Президент цієї країни, котрий хоче бути вибраним на другий термін, шанси якого невеликі (й так зрозуміло), по-третє, є сусідня країна (Росія). Саме з сусідньою державою пов'язані ілюзії нинішнього Президента та його оточення.

Такі ілюзії базуються на двох взаємозв'язаних речах - хоч якось пожвавити економічну ситуацію в Україні й заручитися підтримкою російського капіталу на майбутніх виборах. Саме такі речі елегантно вдягнені у форму Договору про економічну співпрацю з Росією на 1998-2007 роки.

Визначимося відразу: економічні й політичні стосунки з Росією треба нормалізувати. Стан економічної війни, в якому перебували наші країни при нинішньому Президентові - це рідкісне неподобство з точки зору сучасних міжнародних економічних та політичних відносин. З другого боку, не може мати виправдання заміна економічної війни фактичною здачею іншій стороні свого економічного суверенітету з перспективою втрати суверенітету політичного.

Передусім, молодий і енергійний російський капітал зовсім не проти урвати "ласий шматок українського пирога". Прикладом цього є заяви, що прозвучали на зустрічі з російськими бізнесменами в Києві, про бажання "Інкомбанку" брати участь у приватизації підприємств чорної й кольорової металургії, російського "Нафтохімпрому" - в приватизації українських нафтопереробних підприємств, наміри "Сибірського алюмінію" інвестувати в алюмінієвий комплекс України. При цьому складається враження, що приватизація українських об'єктів, які становлять нині першочерговий інтерес для російської сторони, спеціально гальмувалася раніше. Протягом кількох років українські інвестиційні компанії безуспішно намагалися з'ясувати перспективи й порядок приватизації монополіста зв'язку "Укртелекому". А максимально докладну інформацію про приватизацію "Укртелекому" було одержано з вуст прем'єр-міністра на зустрічі з російськими бізнесменами. До речі, в плані майбутніх президентських виборів - це досить вдалий крок з урахуванням часу, необхідного для розкачки.

Проблема енергоносіїв також є засобом загравання з російським капіталом й засобом тиску на Україну. На думку прем'єр-міністра України, "відкрилося широке поле діяльності для створення СП у паливно-енергетичному комплексі" - створення СП за участі Лисичанського, Херсонського, Одеського й Кременчуцького нафтопереробних заводів. Одночасно було висловлено майже слізне прохання допомогти із завершенням будівництва Хмельницької та Рівненської АЕС, готовність яких становить 85-90%.

У свою чергу, президент "Інкомбанку" А. Виноградов, використовуючи українські проблеми енергоносіїв, повідомив, що виступає за надання банку статусу банку у справі проведення розрахунків за ядерне паливо й газ і для проведення клірингових розрахунків. Як аргумент було навіть обнародувано гіпотетичну можливість того, що РАТ "Газпром" стане найбільшим акціонером банку, і в цьому випадку через банк можуть проводитися розрахунки щодо боргів російського ВПК і вирахування боргів українських підприємств за газ. З точки зору України, це цілком достатні аргументи для створення режиму найбільшого сприяння саме цьому російському банкові, а не якомусь іншому. У принципі сам аналіз складу російської делегації дає можливість для висновків про персональні й корпоративні переваги українського керівництва.

На відміну від Росії, Україна слабша економічно. Тут досить навести знову ж таки тільки один чинник енергоносіїв, не кажучи вже про відставання в проведенні макроекономічних реформ. Українська продукція неконкурентоспроможна не тільки в країнах із розвиненою економікою, а й на ринках СНД. На відміну від Росії, українські підприємства так і не змогли отямитися від розриву господарських зв'язків, встановлених ще за часів союзної кооперації праці. Зрештою, понад 60 відсотків усього експорту України становить сировина й матеріали, але аж ніяк не готова продукція. Розвинені держави Заходу зацікавлені в збереженні саме такої ситуації - країна, що територіально перебуває в центрі Європи, культивує шкідливі виробництва і є споживачем продукції сумнівної якості. До речі, Росії теж не потрібна Україна як конкурент - це очевидно.

Відсутність реальних економічних реформ призвела до того, що замість розвитку національної економіки й кооперації з іншими країнами на умовах, прийнятих у цивілізованому світі, Україна перебуває на грані примітивної переорієнтації економіки в інтересах сусідньої держави. Досить сумнівними є заклики віце-прем'єра Росії Я. Урінсона, які прозвучали в Києві, "гармонізувати українське й російське законодавство". Виходячи з того, чий капітал приходить в Україну, нескладно прогнозувати, що під "гармонізацією" розумітиметься примітивна "підгінка" українського законодавства під інтереси російської сторони. Сюди ж можна віднести і його заяву про необхідність створення "рівноправного національного режиму для російських підприємств в Україні й для українських у Росії", але умови для російських інвесторів в Україні повинні бути не гіршими, "а можливо, й кращими, ніж для інших іноземних фірм".

Тому цілком імовірно, що візит Президента України в Росію призведе до пожвавлення діяльності російського капіталу в нашій країні. Він зможе працювати цілком офіційно, а не через підставні українські фірми. Україна пишатиметься збільшенням загального об'єму іноземних інвестицій, певне полегшення матимуть експортери цукру, спирту й підприємства машинобудування, пов'язані з російськими підприємствами ще з часів єдиної союзної держави. Великі підприємства - нафтопереробки, чорної й кольорової металургії - працюватимуть в інтересах нового господаря, тим більше, що вартість робочої сили в Україні майже вдвічі нижча, ніж у Росії. Нарешті, Україна буде завалена дешевими та якісними споживчими товарами з Росії, а про підтримку вітчизняного товаровиробника якось забудуть.

Є досить прозаїчна модель подальших взаємостосунків України й Росії. Президент України піде на максимальні поступки російському капіталу - фактично відбудеться "здавання всіх і вся". При цьому буде досягнуто неформальної угоди про підтримку кандидатури нинішнього Президента на президентських виборах. Далі російські підприємницькі структури постараються вичавити все можливе з нинішнього Президента вже тепер, але не підтримуватимуть його на виборах. І справа не в тому, що ним не виконані зобов'язання, які щедро роздавалися на попередніх виборах. Просто російські бізнесмени досить прагматичні люди й реально оцінюють не тільки зроблене з сусідньою країною за неповних чотири роки, а й реальні можливості конкретної посадової особи та його оточення. Тому дуже велика ймовірність того, що ілюзії, які супроводять візит до Москви Президента, й ейфорія пропаганди зміняться досить жорстким розчаруванням.