Володимир ПОЛОХАЛО: «Президенту треба відійти від особистих фобій»
Учора у Верховній Раді керівники блоку «Наша Україна», Соцпартії та БЮТ підписали «Протокол про порядок формування коаліції демократичних сил». Напередодні, після першого засідання робочої групи зі створення коаліції, один із членів групи, керівник політради СПУ Йосип Вінський трохи розповів про цей документ на прес-конференції. Й. Вінський підкреслив, що в цьому документі передбачені всі процедурні моменти, що стосуються формування коаліції. За його словами, в проекті документа зазначається, що до моменту першого засідання нового парламенту буде підготовлено проект угоди, який буде парафовано в перший день роботи Верховної Ради, коли представники трьох політичних сил офіційно отримають статус народних депутатів.
Й. Вінський повідомив, що угода про створення коаліції складатиметься з трьох частин — програмні основи діяльності, регламент і розподіл сфер відповідальності членів коаліції. За основу угоди, за його словами, взято програму діяльності, запропоновану «Нашою Україною». Вінський підкреслив, що буде чітко витримана процедура, передбачена регламентом Верховної Ради та Конституцією, — угода про коаліції схвалюватиметься фракціями парламенту, після їхнього створення. Крім того, цей документ підпишуть керівники й члени цих фракцій.
За словами Й. Вінського, була досягнута домовленість про те, що перед формуванням складу Кабінету Міністрів коаліція в обов’язковому порядку ухвалить рішення про затвердження основ внутрішньої і зовнішньої політики. Після цього формуватимуться керівні органи Верховної Ради, парламентських комітетів, коаліційний склад Кабінету Міністрів. «Ми узгодили всі принципові позиції, крок за кроком, як повинна діяти коаліція демократичних сил», — сказав Й. Вінський.
Учора кореспондент «Дня» поставив декілька запитань одному з кандидатів у депутати за списком БЮТ, політологу Володимиру ПОЛОХАЛУ. Представляємо також скорочену версію інтерв’ю «нашоукраїнця» Петра ПОРОШЕНКА «Главреду» (www.glavred.info). Припускаємо, що вони повною мірою дозволять читачу зробити свої висновки і про якість можливої коаліції, і про її перспективи.
— Схоже, все йде до того, що «помаранчева» коаліція все-таки буде створена. Однак так само очевидно, що багато людей у «Нашій Україні», та й сам Президент, не хочуть прем’єра Тимошенко. А це ж головна умова БЮТ. Чи БЮТ може поступитися нею заради спільної справи?
— Український випадок особливий. Якщо для західних країн влада — це все-таки принцип, то в Україні — це пиріг, який звикли ділити без урахування думки громадян. Слід враховувати, що демократія — це змагальність еліт на виборах, і, відповідно, результати виборів повинні бути основним критерієм ротації влади. Цілком можливо, що хтось із політиків і бізнесменів не хоче, щоб прем’єром була Юлія Тимошенко, і це цілком природно, коли існує політичний і, якщо бажаєте, бізнесовий плюралізм. Але 90% помаранчевого електорату хочуть, щоб прем’єром була Тимошенко! От у чому проблема. То на кого зважати? На окрему думку тих або інших політиків чи на думку народу? Якщо на перших, тоді треба відмовитися від виборів і не проводити їх взагалі. Але як переконати суспільство, що воно помиляється, а слушність має Порошенко або Третьяков? Нехай поїздять по регіонах і пояснять людям, що коли вони голосували за «Нашу Україну», вони голосували не за Ющенка, а за ідеї Петра Олексійовича.
— I все-таки, ваш прогноз — чи буде Тимошенко прем’єром?
— Я як громадянин, ангажований демократичними цінностями, не розумію, чому фобії окремих осіб, хоч і дуже могутніх у фінансовому сенсі, повинні цьому перешкоджати та дезавуювати результати виборів.
Але як політолог, прослухавши нещодавню прес-конференцію Президента та намагаючись знайти там певну логіку, я витратив дуже багато часу, проте, на жаль, цієї логіки не знайшов. Зате я почув таке зневажливе висловлювання, що йому однаково, хто буде прем’єром: Тимошенко, Єхануров, Петренко чи Iваненко. Це демонструє глибинний «демократизм», «повагу» до Конституції, «повагу» до народу самого Президента... Президент, до речі, недавно сказав дуже важливу річ, що треба винести уроки з подій 26 березня, тобто чому не виправдалися розрахунки на ті чи інші результати виборів. I в мене таке відчуття, що поки що він сам цих уроків не виніс і наступає знову на ті ж самі граблі, стаючи заручником саме вузькопартійних й особистих інтересів окремих людей, навіть не груп.
А саме для того, щоб винести ці уроки, треба не перегортати сторінку (мається на увазі вибори), а навпаки, тримати цю сторінку постійно відкритої. Це не так, як висмикнути хворий зуб і вставити пластмасовий. Треба заглядати в цю сторінку, а також заглядати в Конституцію. Уроки цих виборів, результати цих виборів, волевиявлення громадян, суспільні очікування громадян — оце має бути «дорожньою картою» для Президента. А в мене складається враження, що йому «дорожню карту» прислали зовсім іншу. Президенту вартувало б відійти від особистих фобій, піднятися на рівень державних інтересів, зрештою подумати про власну політичну перспективу. Адже сьогодні влада фактично спирається на підтримку всього лише 14% країни. По суті, сьогодні можна ставити питання про те, наскільки легітимна виконавча влада. Я би сказав, що вже є ознаки полiтичної ентропiї, елементи некерованості регіонами. Усе-таки влада повинна спиратися на більшість, а не на 14%.
— Якщо Юлії Тимошенко все-таки вдасться удруге стати прем’єром, які ризики ви вбачаєте для майбутнього коаліційного уряду? Чи вдасться уникнути внутрішніх конфліктів? Чи не повторить цей уряд Тимошенко долі попереднього?
— Загалом конфлікти існують у всіх країнах. Питання, як їх вирішують: шляхом придушення чи шляхом пошуку компромісу або консенсусу, адже є демократичні шляхи вирішення конфліктів. Орієнтиром повинні бути, звичайно ж, національні інтереси. Але якщо розігрується певна політична технологія, а я сьогодні бачу масовану інформаційну компанію з дискредитації Юлії Тимошенко, що почалася ще у вересні минулого року, і вона, на жаль, не припиняється — відбувається навішування ярликів, обвинувачення в соцiальному та iнших «iзмах» ... I Президент це частково повторив на прес-конференції. Якщо така технологія розігрується, то вона політично самогубна, насамперед для «Нашої України» і для Президента. Якщо «Наша Україна» піде на авторитарний шлях вирішення конфлікту, то вона рано чи пізно перестане існувати як впливова партія. I ось тоді з’являться ризики не лише приходу «сильної руки», а ризик для згортання демократичного вектора розвитку країни. Таке також трапляється в історії. Не хотілося б, щоб Віктор Ющенко як Президент, обраний завдяки помаранчевій революції, перетворився на Герострата української демократії.
