«Я стану мером Києва»

На запитання, коли, як і чому більш ніж успішний спортсмен вирішив поринути в більш ніж брудну політичну ріку, Віталій Кличко безапеляційно заявляє, що ці два види діяльності нерозривно пов’язані між собою: «Вийти на ринг і представляти країну — це політика. Привозити до України бізнесменів і інвесторів — це політика...». Взагалі, потрібно сказати, що Віталій, відповідаючи на запитання «Дня», був то емоційний, то холодний, то серйозний, то іронічний, то критичний, то лояльний до політики як такої. Але очевидне одне: кандидат на посаду мера столиці уникає називати конкретні прізвища тих або інших політиків у негативному контексті, напевно, усвідомлюючи, що політика — це мистецтво можливого і той, хто сьогодні є твоїм ярим опонентом, завтра може стати соратником і навпаки. Хоча, не виключено, що така позиція — це насправді лише вияв того, що відсутнє як вид в Україні дня нинішнього, — політичної культури. Що робитиме Кличко, якщо програє в боротьбі за мерський титул і з чого почне роботу, якщо стане переможцем поєдинку, — розповів Віталій в інтерв’ю «Дню». До речі, на сьогодні кількість бажаючих поборотися за посаду київського мера перевалила за сотню. Це — рекорд.

— Віталію, ваша реакція на заяву Юлії Тимошенко, яка вважає, що ви повинні зняти свою кандидатуру на користь представника БЮТ?

— На сьогодні Віталій Кличко має величезну підтримку киян, і я хочу виправдати, і впевнений, що виправдаю, надії киян, які вірять у мене і мої сили змінити ситуацію в місті Києві. І я не збираюся знімати свою кандидатуру ні за яких обставин.

— Тобто ви, на відміну від Юлії Володимирівни, в соціологію вірите?

— Я вірю не тільки в соціологію, я спілкуюся з кандидатами й на сьогодні не бачу реального кандидата від БЮТ, якому можна було б віддати голос.

— Нині кількість кандидатів на посаду мера складає понад сто осіб. Чим, на ваш погляд, зумовлена така рекордна активність, можливо, разом із тим і простотою процедури висування, коли, в принципі, зареєструватися може хто завгодно?

— Я вважаю, що це вірно, і це право кожної людини висувати свою кандидатуру на посаду мера. На мій погляд, не варто обмежувати права наших громадян. Але річ у тім, що безліч претендентів висуваються сьогодні для того, щоб дезорієнтувати виборця. Більше того, більшість кандидатів, які заявляють про свої претензії на посаду мера — технічні кандидати пана Черновецького. Мета зрозуміла: розсіяти голоси виборців.

— Але ж кандидатів понад сотню. І ви все ще бачите одного конкурента — Черновецького?

— Так, на сьогодні існує два кандидати: Кличко і Черновецький. Про це свідчить соціологія, якій я довіряю. Довіряю, оскільки є незалежні агентства, що не продаються, цінять своє ім’я та репутацію і дають завжди об’єктивну соціологію. І всі політики, які цікавляться цією соціологією, знають реальну ситуацію в Києві.

— Уже факт, що ідея єдиного кандидата від демократичних сил залишиться тільки ідеєю. Ви вели переговори з представниками політичних сил про вірогідну підтримку ними вашої кандидатури. Що або хто завадило стати вам єдиним кандидатом?

— Ви кажете про єдиного кандидата. Подивіться, скільки сьогодні кандидатів представників «Нашої України», БЮТ, але всі вони — самовисуванці. Давайте подивимося на цих кандидатів, які чітко знають, що шансів у них немає. Запитується: навіщо? Одними рухають непомірно високі особисті амбіції, хоч вони розуміють, що більше, ніж півтора відсотка не наберуть. Для інших вибори — привід для торгів, чистий бізнес: вони збираються поторгуватися і продати зняття своєї кандидатури. Для третіх — це технічне завдання, їм платять гроші за те, що вони висуваються. А насправді бажання реально змінити ситуацію в місті Києві стоїть далеко не на другому чи третьому місці для більшості сьогоднішніх кандидатів.

— А такі технічні кандидати вже приходили до вас із певними пропозиціями, скажімо так, поторгуватися?

— Так, звичайно, до мене вже приходили з такими пропозиціями. Що пропонували? Пропонували зняти свою кандидатуру за певну кількість депутатів у списку блоку Віталія Кличка. Тобто торги вже почалися, але ще раз хотів би підкреслити, що я дійсно щиро хочу змінити ситуацію в Києві шляхом проведення структурних реформ, і не розглядаю місто Київ як проект, як майданчик для торгів, бізнесу або задоволення якихсь амбіцій.

— Але все-таки, Віталію, яка ціна питання єдиного кандидата? Чому ви не змогли домовитися?

— Ціна питання єдиного кандидата полягає в тому, що дуже багато політичних сил розглядають місто Київ виключно як полігон для своїх амбіцій. Вони розглядають Київ як плацдарм для відомих подальших політичних подій (президентські вибори. — Ред. ), але не бачать Київ як місто для киян. Я не є членом жодної із партії, я — самовисуванець і не відстоюю інтереси політичних сил, а відстоюю інтереси, в цьому випадку, киян. Тому дуже важко посадити за один стіл переговорів представників різних політичних сил і тим більше, прийти до спільного знаменника, оскільки в них свої, вузькополітичні цілі та завдання.

— Із ким ви вели переговори?

— Я вів переговори з усіма ключовими персонами демократичних партій.

— Хто? Тимошенко? Луценко? Кириленко?

— Ви можете перелічувати й точно не помилитеся (сміється. — Ред.).

— По всьому Києву стоять біг-борди з вашим зображенням, які свідчать, що Києву потрібен сильний мер. З урахуванням того, що в столиці існує залізобетонна земельна коаліція, що складається з представників різних політичних сил, із цією тезою складно не погодитися. Але, запитується, як меру бути сильним у боротьбі із земельною корупцією в столиці, адже депутати простою більшістю голосів — 226 — можуть відправити і цього мера у відставку?

— Вивівши ці питання в публічну площину, ми відразу ж вирішимо цю проблему, а, роздаючи слонів під столом — комусь більше, комусь менше, мер завжди займатиметься задоволенням амбіцій: спочатку — депутатів Київради, потім — депутатів Верховної Ради, потім — ключових фігур у прокуратурі, судах тощо. Так ось сильний мер повинен працювати на киян, а не задовольняти політичні потреби. А сьогоднішній мер балансує, роздаючи сотні гектарів землі, роздаючи подачки, роздаючи все, що можна роздавати, щоб утриматися на своїй позиції. Назвати таку тактику мера сильною я не можу і, гадаю, навряд чи це можуть зробити люди, які відстежують політичні події, незважаючи на те, що він підтягнувся 15 разів.

— А як ви вважаєте, висунення комічних персонажів у мери, скажімо, від Камеді-клаб і так далі, нормальне явище?

— На жаль, сьогоднішня політика в місті Києві дійсно нагадує шоу. Але можна було б сміятися, якби не було так сумно. Насправді місто Київ — старовинне місто зі своєю унікальною історією, унікальною культурою, унікальною архітектурою сьогодні безжалісно знищується. І сьогодні Київ — забитий машинами, зацькований вихлопними газами, практично не має зелених, паркових зон. Зелені острівці (і в прямому, і в переносному значенні): Жуків острів, Труханів острів уже потрапили під розподіл тієї скандальної сесії, яку ми заблокували, і я сподіваюся, що найближчим часом суд ухвалить справедливе рішення. А я твердо впевнений, що всі рішення сесії від першого жовтня 2007 року — незаконні.

Я дуже люблю це місто. У ньому живуть мої батьки, родичі, друзі, і я дуже хочу, щоб Київ став по- справжньому європейським містом. А те, що відбувається сьогодні в Києві, дуже схоже на вельми й вельми ризиковані експерименти над усіма городянами. З одного боку, у людей крадуть мільярди доларів, але з іншого — вони їх сміливо розмінюють на 100 або 200 гривень подачок від влади. Приклад. Тільки лише одна, скандально відома, сесія 1 жовтня коштувала киянам десять мільярдів доларів. Розділивши цю суму на кожного жителя міста Києва, вийде, що кожний із нас, починаючи від маленьких дітей, закінчуючи пенсіонером, міг би отримати 18,5 тисяч гривень. Сьогодні Черновецький дає 100—200 гривень допомоги людям для того, щоб продовжувати це свавілля. Інше — лягає комусь у кишеню. Ви думаєте, що хтось із жителів Оболоні, Троєщини отримав на сесії земельні наділи? Навряд. І, знаєте, сьогодні є безліч кандидатів, безліч програм, але я хотів би звернутися до всіх розсудливих киян, які відстежують усі події і роблять висновки: хочете подивитися в день завтрашній — озирніться на вчорашній день. Варто просто подивитися виборчу програму дворічної давності, де пан Черновецький клятвено обіцяв, що жодна зелена зона не буде зруйнована, що жодна будівля не буде побудована без узгодження з жителями сусідніх будинків, що буде зупинена незаконна забудова центра міста тощо. Виконав? Ні.

— А чим київський виборець, який «ведеться» на так звану соціальну допомогу від влади, відрізняється, скажімо, від виборця нью-йоркського?

— Тим, що виборець Нью- Йорка живе в Нью-Йорку, де існують чіткі закони і соціальні права, що захищають городян. Наші ж виборцям обіцяють усе і відразу, а вони, не знаючи своїх прав, не знаючи чітких законів, наївно вірять і вкотре обманюються. У цьому контексті, гадаю, важливо говорити не тільки й не стільки про кандидатів, які претендують на посаду мера міста Києва, а про їхню команду. Моя команда, і я кажу про це з повною відповідальністю, складається з людей, які знають місто, мають прекрасний управлінський досвід і за якими не тягнеться шлейф корупційних скандалів. Крім того, я планую запросити західних менеджерів, які чітко знають, за якими принципами працювати, від «а» до «я» знають усі сучасні технології, що необхідно втілити в місті Києві. Екс-мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані висловив згоду бути радником Віталія Кличка в разі його перемоги, і я дуже хотів би, щоб і інші західні експерти, які мають досвід роботи в державних структурах, допомогли у вирішенні тих проблем, з якими стикається сучасне місто Київ, працюючи тут. Не інтегровані у вітчизняну корупційну систему, я впевнений, що вони змогли б багато що зробити для того, щоб наша столиця рухалася до європейських стандартів.

— Із чого починати боротьбу з корупцією?

— По-перше, з ревізії тих незаконних дій, що проводила колишня влада. По-друге, необхідно робити поступальні кроки антикорупційних дій. Ну, і по-третє, працювати над проблемними точками, яких на карті міста Києва вдосталь. А про кожну з цих больових точок дуже добре знають жителі міста, які стикаються з ними щодня. Це проблеми житлово-комунального комплексу, брудні під’їзди, ліфти, хрущовки, які потрібно давним-давно знести, проблеми дорожніх «пробок» тощо. Це те, чим повинна щосекунди займатися київська влада, яка сьогодні зосереджена лише роздачею слонів, для того, щоб утриматися біля керма, щоб і надалі безсовісно дерибанити столичну землю.

Скажіть, будь ласка, чим зумовлене те, що середня ціна на квадратний метр у місті Києві вдвічі вища середньої ціни на квадратний метр у місті Берліні, наприклад? У нас для того, щоб отримати дозвіл на будівництво, потрібно дати хабар. Щоб забудовнику зібрати понад 600 підписів, потрібно за кожний автограф заплатити гроші. Я авторитетно заявляю, що ця маржа (вдвічі більше) складає корупційні хабарі, для того, щоб забудовник мав хоч би мінімальний прибуток...

— Це вірно, чиновники повинні відповідати за антизаконні дії, але ж у нас, погодьтеся, легше купити суд.

— На жаль. Однак перевівши всі рішення в публічну площину, ми автоматично знімаємо всі питання. Якщо земельний майданчик продається на відкритому аукціоні, її купує та або інша компанія і гроші надходять до бюджету, то як може чиновник «відщипнути» собі? Іншими словами, перевівши всі рішення в публічну, прозору, відкриту для суспільства площину, ми автоматично страхуємося від несумлінних чиновників.

— Політолог Вадим Карасьов в інтерв’ю «Дню» про вашу команду сказав так: «Є свої люди, своя команда. Але що означає своя команда? Свої — це не професія, свої — це комфорт». У вас у команді свої?

— Абсолютно вірно, я підбирав команду з так званих своїх людей. Це ті люди, яким я довіряю, це професіонали в тій галузі, за яку вони повинні відповідати. Я як майбутній мер міста Києва, а мером я стану, відповідаю за кожного члена моєї команди і тому я підбираю людей за двома принципами. Перше: моральні якості. Друге: професіоналізм.

— Багато ваших політичних опонентів як ключовий аргумент використовують думку, що, мовляв, хороший спортсмен — не означає хороший політик. Ваш антиаргумент.

— Я пишаюся тим, що займався спортом і в цьому виді діяльності досяг таких результатів, якими, на жаль, не може похвалитися жоден політик. А спорт розвиває дуже багато рис, які я використовую щодня: характер, дисципліну, самодисципліну, стійкість, завзятість. Хтось іронізує, що, мовляв, дивіться, він спортсмен, його били по голові, і як в тому анекдоті: «А нею я ще їм», то я хочу відповісти, що цим видом спорту займалися дуже багато людей, авторитет яких незаперечний. Мало хто оскаржить досягнення таких людей, як, скажімо, Джек Лондон, Ернест Гемінгуей, Піфагор (він, до речі, був чемпіоном Олімпійських ігор із боксу в стародавній Греції). Так що аргументи: спортсмен — поганий політик, виглядають, м’яко кажучи, непереконливо.

— А в який момент Віталій Кличко вирішив займатися політикою?

— А що є політика? Політика, це, за великим рахунком, відносини між людьми. Ми давно займаємося політикою. Адже виїжджаючи за кордон і досягаючи там тих або інших спортивних результатів, — це політика. Привозити бізнесменів і інвесторів до міста Києва — це політика. Представляти Київ і Україну на світовій арені — це політика. Я живу в цьому місті й мені не байдуже його майбутнє, мені не байдужі всі ті процеси, що відбуваються в ньому і перебуваючи в Берліні, в Гамбурзі, в Лос-Анджелесі й повертаючись потім до Києва, я запитую себе: «Чому ті елементарні речі, що працюють у будь-якому з цих міст, не працюють у мене вдома?».

— І знайшли відповідь, чому?

— Так. Річ у тім, що можна стукати в двері, писати заяви, просити чиновників, але результату ніякого ніколи не буде. Де вихід? Гадаю, коли я стану мером, його оприлюдню і, повірте, у мене є і досвід, і необхідні міжнародні контакти, що дозволять затвердити стандарти, які діють у будь-якому сучасному західному місті, в Києві.

— Пам’ятається, в розпал помаранчевої революції ви вийшли на ринг із помаранчевою пов’язкою. Сьогодні, через чотири роки, не шкодуєте про це?

— Я ніколи ні про що не шкодую. Єдине, що хочу сказати в зв’язку з цим: необхідно було піти іншим шляхом, шляхом реформ. Дуже шкода, що цей шлях не став ключовим на маршруті нової влади, внаслідок чого було втрачено багато можливостей, що відкрилися перед Україною. Дуже шкода, що ідеї, помисли і вимоги народного руху не були реалізовані. Багато людей розчарувалося. Частково розчарований і я в тому, що не до кінця був реалізований потенціал, який був в України. Але, повертаючись до вашого запитання, скажу: я зовсім не шкодую, що в тому поєдинку використав ринг як трибуну для висловлення моєї громадянської позиції.

— А чим є Майдан для Віталія Кличка?

— Ми тоді будували демократичне суспільство, ми будуємо його й нині. Майдан є волевиявленням тисяч, десятків тисяч, мільйонів людей, які зуміли вийти на вулицю і відкрито заявити про своє бажання, про свій вибір. Майдан — це найбільше наше досягнення останніх років. Можливо, на всі 100% не були здійснені всі очікування Майдану, однак ті події, я вважаю, нам доведеться ще неодноразово переусвідомити й дати їм не емоційну, а об’єктивну оцінку.

— Чи є мерство для вас вершиною політичних амбіцій?

— У мене немає надхмарних політичних амбіцій. Я знаю одне: Київ — це серце України і всі реформи, що можуть і повинні проводитися у всій Україні, повинні починатися з центру, зі столиці. Я ніколи не ловив себе на думці про суть того запитання, яке ви поставили. Я ставлю перед собою одну мету: зробити те місто, в якому я живу, те місто, яке я люблю, комфортним для моїх друзів, моєї сім’ї і всіх киян.

— Скільки часу та засобів необхідно Віталію Кличку для проведення ключових реформ у місті Києві?

— Я гадаю, що кожний киянин зможе побачити і відчути зміни в період від шести до дев’яти місяців. Насправді ліки від усіх київських проблем відомі. Проблема полягає в тому, що в нинішньої влади за два роки їхньої роботи для розв’язання навіть найболючіших для міста проблем не знайшлося ні часу, ні бажання. Як вирішувалося протягом двох останніх років питання транспортних розв’язок? Чи була відкрита хоч одна станція метро? Чи були побудовані великі парк-хауси? Єдине, чим обмежується нинішня влада, — дозволяє паркуватися на тротуарах, які забиті автомобілями. Але хіба це розв’язання проблеми?

— Євро-2012. Ми використаємо цей шанс чи з огляду на те, що в країні відбуваються то місцеві, то парламентські, а скоро й президентські вибори, і всі зайняті цим, ризикуємо втратити?

— Тому незважаючи на грядущі президентські вибори, незважаючи на інші політичні пристрасті, які розгоратимуться, мер міста Києва повинен бути аполітичним і займатися виключно проблемами міста. Він повинен займатися такими програмами, як Євро-2012. Президент двічі видавав указ про знесення Троїцького. Указ не виконаний, проте буквально тиждень тому мер прийшов і демонстративно під об’єктивами телекамер вони спиляли одну колону, на цьому вся робота й закінчилася. Пан Довгий на одній лише сесії роздає понад дві тисячі гектарів рекреативних зон (Жуків острів, Труханів острів), де буде знищено безліч зелених насаджень, а сам учора, коли тривав суд щодо відомих рішень сесії Київради 1 жовтня 2007 року, традиційно перед телекамерами саджає деревця. Чи не абсурд це?

— Як почнеться робочий день Віталія Кличка, якщо він виграє вибори, і як він почнеться, якщо програє?

— Мій день як починався, так і починатиметься — з ранкової зарядки. У сім годин ранку я перебуваю в спортивній залі, бо в здоровому тілі — здоровий дух, незалежно від того, яку посаду ти обіймаєш. Можу сказати однозначно: спортом я займався, займаюся і займатимуся. Більше того, я пропагуватиму здоровий спосіб життя, оскільки саме це найголовніше для кожного з нас.