«Якби я формував Кабінет Міністрів...»

Квотний принцип формування влади був помилковим. Тривога, з якою про це вже давно пише «День», нарешті з'явилася й у виступах політиків. Днями перший віце-прем'єр-міністр України Анатолій Кінах заявив про необхідність формування кадрової політики на основі професіоналізму, а не квотного принципу. «Я негативно ставлюся до квотного принципу першої кадрової хвилі», — сказав А. Кінах, підкресливши, що кадрову політику необхідно формувати лише на основі професіоналізму. За словами А. Кінаха, під час «другої кадрової хвилі», яка повинна скоро змінити першу, основними вимогами до кадрів будуть професіоналізм і моральні якості кандидата. «Ми повинні формувати таку владу, яка повинна працювати на людину», — підкреслив перший віце-прем'єр. Раніше про помилковість застосування квотного принципу при формуванні виконавчої влади на «круглому столі» у «Дні» заявив і віце-прем'єр із гуманітарних і соціальних питань Микола Томенко.

«День» запропонував своїм експертам взяти участь у діловій грі «Якби я формував Кабінет Міністрів, то...» Природно, що при цьому учасники опитування не втрималися від власного аналізу ситуації, яка склалася, а також — від пропозицій щодо виходу з неї.

Володимир ПОЛОХАЛО, керівник проекту «Політична думка»:

— Можливі перестановки в уряді залежать від двох чинників. Перший потрібно розглядати в контексті виборчої кампанії. Звідси, на мій погляд, важливим чинником будуть домовленості про ті чи інші конфігурації виборчих блоків. Залежно від того, якими будуть ці домовленості, відставки тих чи інших урядовців виявляться або ймовірними, або неможливими в принципі. Наприклад, якщо йдеться про створення блоку тріади — Литвина, Тимошенко, Ющенка, то тоді значною мірою кадрова недоторканність уряду зберігатиметься. Але в такому ризик відставки міністрів-соціалістів збільшується.

Сьогодні, як на мене, відставки в уряді залежать в першу чергу від виборчої кон'юнктури, а не від ефективності чи продуктивності діяльності того чи іншого міністра. Достатньо згадати історію зі Зваричем, з Безсмертним, яких, з професійної точки зору, сьогодні можна назвати певними банкрутами, людьми, які своїми діями створювали негативний імідж Вікторові Ющенку, — через свою неуспішність, як Безсмертний, чи через втрату обличчя в мас-медіа, як це відбулося з Романом Зваричем. Проте чомусь всі вони залишаються на своїх місцях. Тому, мабуть, тут варто говорити про якісь інші принципи Віктора Ющенка у підході до кадрових питань. Також варто зазначити, що ті чи інші кадрові призначення залежатимуть від того, чи буде Тимошенко і надалі поряд з Ющенком, чи навпаки. Від цього, на мій погляд, залежатимуть звільнення і призначення не тільки в уряді, але й в цілому у владній вертикалі.

Другий чинник, який буде впливати на кадрові рішення, — економічна ефективність виконавчої гілки влади. Тут головна проблема полягає в тому, що уряд як такий ніколи не представляв із себе цілісну команду. Із самого початку все це було схоже на невірно закладений фундамент. Причому закладений він був на демпінговій основі — я маю на увазі те, що до уряду потрапило багато людей, відданих Ющенку, чи тих, які мали особливі стосунки з Ющенком, натомість критерій ефективності при кадрових призначеннях взагалі не враховувався. Якщо говорити про можливі зміни в рейтингу довіри населення до влади й уряду, то потрібно розуміти, що сьогодні з погляду громадської думки влада не сприймається цілісно. Реальна влада у більшості населення асоціюється здебільшого з прем'єром Тимошенко. Саме вона, на мій погляд, незалежно від успіхів чи неуспіхів уряду, завжди буде у виграші, оскільки у неї достатньо потужний і стабільний кредит довіри. Навіть якщо відбудуться кадрові зміни в уряді чи буде зростати рівень інфляції. Громадська думка її виокремлює, вирізняє і, що головне, — не інкримінує персонально їй недоліки в діяльності уряду. Здебільшого при погіршенні економічної ситуації люди вважають, що Юлії Тимошенко просто заважають працювати. Тому з цієї точки зору вона повинна спиратись на такі кадри, які б вона хотіла мати, а не на ті, з якими доводиться працювати зараз. Натомість громадською думкою негативно сприймаються представники оточення Віктора Ющенка й ті принципи формування команди, які він сповідує. На мою думку, на сьогоднішній день можна говорити про дві стратегічні вади Президента. Перша — це те, що він не зробив своїм пріоритетом судову реформу з метою забезпечення самостійності судової гілки влади від виконавчої. І друга — це, безперечно, поганий кадровий менеджмент. Попри те, що у Президента високий рейтинг довіри, інновацій у його діяльності й у діяльності його персональної команди надзвичайно мало. Тільки нові проекти, нові ідеї й спроможність довести громадській думці, що такі проекти будуть реалізовані, дозволять йому успішно діяти на своїй посаді.

Вадим КАРАСЬОВ, директор Інституту глобальних стратегій:

— Безумовно, сьогодні уряд входить у стадію нестабільності, точно так само, як у смугу турбулентності входить уся країна. Річ у тім, що напередодні виборів якоїсь певної, стабільної політичної реальності не існує. Більше того, в ході передвиборної кампанії в певних політсил існує установка на те, щоб дестабілізувати, зробити менш стійкою владу як таку: це і всіляке створення інформаційних мотивів, і кадрові ротації, виробництво та транслювання сигналів виборцям, щоб відмежуватися від процесу, критикувати політику тієї чи іншої сили немов збоку. У цьому сенсі для мене сьогодні цілком логічною є позиція соціалістів, їхні останні заяви про уряд. Олександр Мороз зацікавлений у розпалюванні та скандалізації ситуації, він також намагається протранслювати виборцям кілька вигідних йому сигналів. Перший сигнал — це те, що він справді несе відповідальність за уряд, бо його міністри беруть участь в уряді, але в сьогоднішніх подіях винні не його міністри, а конкретні міністри- економісти. Тобто соціалісти нібито й не відмежовуються від уряду загалом — вони відмежовуються від тих міністрів, на яких лежить відповідальність за економічну ситуацію в країні. Піти з уряду зараз — для них це означає дуже сильно гримнути дверима, причому так сильно, що може повністю обрушитися будівля влади та позиції самих соціалістів. Тому їм треба діяти акуратно, вибірково критикуючи певних людей. Друге — треба розуміти, що в нинішньому уряді працюють конкуренти по електоральному полю, а парламентські вибори — це завжди боротьба між суміжними партіями за один і той самий електорат. Якщо якісь інтереси соціалістів не будуть задоволені, тоді вони вже думатимуть, іти їм із уряду чи не йти, але, швидше за все, подібні сигнали активно використовуватимуть ближче до жовтня, коли розпочнеться офіційна фаза виборчої кампанії.

А що стосується кадрової політики в уряді загалом, то тут усе залежатиме від того, в якому форматі влада піде на парламентські вибори. Якщо вона піде в єдиному блоці, тоді це буде один кадровий підбір, але тоді Мороз відпадає, і, можливо, такий варіант його навіть влаштовує. Бо якщо всі зберуться разом, то партія влади, звісно, набере чимало, але не дуже й багато, і не все. А ось те, що блок влади не збере в певних регіонах, наприклад, на півдні, можуть підібрати соціалісти. А якщо всі підуть окремо — Мороз окремо, Литвин окремо, Тимошенко окремо, — то тут уже, напевно, будуть якісь кадрові перестановки. Якщо Тимошенко піде на вибори самостійно і в статусі прем'єра, можна вважати, що вона їх виграє. Якщо вона піде в блоці, то її позиції при владі стануть в один ряд із позиціями Віктора Ющенка, що в свою чергу багатьох не влаштовуватиме. Якщо всі підуть разом, то тоді в уряді, швидше за все, відбудуться кадрові зміни. І тоді на момент виборчої кампанії треба буде робити «технічний» уряд, перехідний Кабмін із технічними міністрами та прем'єром, який не братиме участі у виборах, виступаючи при цьому в ролі менеджера соціально-економічного розвитку країни. Цей уряд, на мій погляд, задумувався як проект до виборів-2006, але в процесі роботи уряду Юлія Тимошенко стала чимось політично більшим, аніж просто прем'єр у Кабміні Президента Ющенка. З іншого боку, існує принада відіграти ситуацію назад і створити напівкоаліційний, але більш технічний уряд, у якому міністри та прем'єр, як я вже говорив, не братимуть участі у виборах. Але поки що це малоймовірний сценарій, бо в цьому випадку повністю змішуються всі ігрові карти, й повністю перекроюється політична розкладка сил.

Швидше за все, будуть якісь одиночні кадрові перестановки, проте чекати, наприклад, восени якоїсь кадрової революції, на мій погляд, не варто. Я припускаю, що зараз у коридорах влади думають над тим, як виходити і з чим виходити на осінь. Бо якщо зараз вони нічого не робитимуть, то все просто затріщить по всіх швах, хоча за формою це виглядатиме як видимість єдності команди. Але в середині самої влади триватиме неабияка боротьба. Якщо допустити, що відповідальність за погіршення економічної ситуації спробують звалити на конкретних міністрів-економістів, а не на уряд загалом, то Юлії Тимошенко доведеться їх відстояти. Оскільки вона несе відповідальність за Пинзеника та Терьохіна, яких вона підтримує. Якщо вона їх не відстоїть, тоді вийде, що від цього виграє Мороз, а програють інші політичні сили, які в свою чергу об'єднані з Тимошенко спільною декларацією за партійною лінією...

Віктор НЕБОЖЕНКО, керівник соціологічної служби «Український барометр»:

— На мій погляд, уряд сам опинився у власній пастці, бо сьогодні він вимагає парламентської більшості. А більшість вимагає переструктуризації уряду. Якщо парламентська більшість справді формуватиметься, зміни в кадровому складі уряду неминучі. І я не думаю, що вони будуть на користь прем'єр-міністра. Сьогодні основна проблема полягає у відповіді на запитання, чи матимемо ми «технічний» Кабмін, чи, навпаки, коаліційний уряд, побудований на принципах пропорційності, який нестиме відповідальність за те, що все відбувається в країні до кінця виборів.

На мою думку, те, що ми маємо сьогодні, — це не коаліційний уряд. Цей уряд формувався за принципом «політичної вдячності». А коаліційність зазвичай — це договір до виборів, причому виборів не президентських, а парламентських. На мій погляд, сьогодні так званий коаліційний уряд за своєю суттю просто журналістська метафора, не більше.

Андрій СЕНЧЕНКО, депутат Верховної Ради Криму, екс-віце-прем'єр Ради міністрів Криму, лідер Кримського громадського руху «Прозора влада»:

— Якби я формував український уряд, я б наполягав на тому, щоб у ньому було більше людей, що поділяють лінію прем'єра. Тому що сьогодні ця внутрішньоурядова фронда просто не дає працювати. Це стосується гучних політичних заяв окремих членів уряду, недолік яких полягає в тому, що за ними не проглядаються такі ж виразні альтернативні пропозиції, які були б більш ефективними в нинішній ситуації. Просто виступати критиком зсередини уряду — це не та політика й не той орган, де це припустимо.

Друге: я сказав би, що перший після виборів уряд — це, значною мірою, лотерейний варіант, тому що багато призначенців отримали посади як розрахунок за роботу під час виборів і зусилля революційного характеру, і це був дійсно вимушений крок. Але треба констатувати, що далеко не всі вони виправдали надії: чудес на світі не буває, і люди, що не мають досвіду управлінської роботи, не пройшли всі сходинки або хоча б через сходинку всі адміністративні сходи, за визначенням не можуть успішно вирішувати найскладніші управлінські завдання. Адже це навіть не гра в шахи, — це можна було б порівняти з сеансом одночасної гри на ста або більше дошках! Як вони могли зіграти успішно, якщо у багатьох і на одній дошці не виходить?

Отож, на мій погляд, чергова дата — річниця незалежності нашої держави — це той морально-психологічний бар'єр, після якого Президенту і прем'єр-міністру треба вже припинити «виплати» за роботу на виборах і за заслуги під час революції й робити призначення за діловими ознаками й за здатністю освоїти і забезпечити доручену ділянку роботи.

При цьому можна намагатися теоретично і далі йти тим же шляхом, яким пішов Президент і керівництво країни, — всіх старих геть, всі мають прийти нові, — проте це не має сенсу. Результат ми бачимо: цих також треба вже виганяти й набирати знову нових? І так скільки разів? На мій погляд, потрібно повертатися до перевіреного правила, коли має бути деякий баланс між кадрами досвідченими, хоча, можливо, й більш консервативними, і кадрами новими. Це торкається і віку. Треба підтягати і молодь, але треба дотримуватися певної пропорції. Заяви про те, що всі старі — корупціонери, а всі нові кришталево чисті, за визначенням не могли відповідати дійсності, і життя засвідчило, що це не так. Не можна було оббріхувати всіх, хто працював, це неправильно і несправедливо, тим більше, що нові призначенці на різних поверхах влади демонструють «повний набір» — від особистої нескромності до цілковито безпардонного хабарництва, весь старий спектр зловживань...

Слід сказати, що адмінреформу у виконанні Романа Безсмертного також провалено, тому що в такому варіанті її не підтримав народ, і, на мій погляд, вона недостатньо своєчасна. Мені здається, що той же Анатолій Матвієнко зі своїм досвідом роботи в комітеті місцевого самоврядування набагато більш ефективним був би на тому місці, яке зараз посідає Роман Безсмертний. Те, що ми спостерігали на виїзному засіданні Кабміну в Сімферополі — розгляд програм «Морський берег» і «Питна вода для Криму» — з романтичної серії. У цих програмах дуже мало життєвого і винен в цьому багато в чому Анатолій Матвієнко, що ініціював для Криму масу проектів, багато яких є далекими від реальності. Але в той же час думки Анатолія Матвієнко щодо адміністративно- територіальної реформи базуються на чіткому розумінні ідеї місцевого самоврядування, розумінні тієї ролі, яку має грати громада, і т. ін. Мені здається, що ця тема йому ближче, ніж керівництво кримською економікою...

Олександр МІЩЕНКО, політолог:

— Квотний принцип формування уряду застосовувався й раніше. Ще Віктор Янукович, коли був прем'єр-міністром, розумів, що квотна система формування уряду не зовсім виправдовує себе, тому що починаються розбіжності на партійному грунті. Плюс партії контролюють своїх представників, які працюють в уряді. Тому будь-якому прем'єр- міністру в даних умовах дуже важко формувати уряд. До того ж, зараз багато хто чекає на політичну реформу, внаслідок якої на багато процесів впливатиме парламент. А це якраз і є посиленням квотної системи. Тому я маю сумнів, що сьогодні у нас можлива якась інша реальна схема формування Кабміну, — треба лише навчитися створювати уряд за цими правилами. Інакше ми знову повернемося до диктатури — урядової, президентської, парламентської...

Звичайно, у нас буде і друга, і третя хвиля формування уряду. Практика засвідчує, що у нас дещо загальмувася перехідний період реформування... У нас у країні за цей час змінилося дуже багато прем'єрів, які і надалі ще мінятимуться, а разом із ними змінюватиметься і склад Кабміну. Зміни будуть, і вони потрібні, тому що ми бачимо, що вже зараз щодо багатьох позицій існують конфлікти: конфлікти в агропромисловому комплексі (міністр Баранівський говорив, що там, по суті, вже почалася справжня війна), проблеми цукрової галузі, економіки, макроекономіки, вугільної галузі, суперечності політичного характеру...

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Квотний принцип формування влади був приречений на банкрутство. Нова влада пішла за тією ж схемою, за якою йшла і стара влада. На мій погляд, механізм формування уряду Тимошенко нічим не відрізняється від механізму формування уряду Януковича. Коли, називаючи політичний процес красивими поняттями, насправді ніхто не створив коаліції, не сформував хоча би базисної програми цієї коаліції в парламенті, в тому числі й процедуру створення уряду, за якої кожен міністр, отримуючи вотум довіри, йде на свою позицію з програмою, яка підтримується коаліцією, парламентом. Я розумію, що цього року складно було підготувати процедурні аспекти, бо ще не набула чинності конституційна реформа. Проте спробу зробити було можна. Але пішли шляхом кулуарних домовленостей. Кулуарність призвела до того, що ми маємо дуже сумнівний склад Кабміну і дуже сумнівну відповідальність цього складу. Я вже не кажу про те, що дуже складно оцінювати його професіоналізм, бо ми не знаємо, на основі чого і яких інтересів з'явилася та чи інша фігура міністра. Вони вискакували буквально як джини з пляшки. Але для публіки, для телеглядача, для виборця влада назвала такий сирий варіант уряду чомусь коаліційним. Я думаю, це лукавство. І сьогоднішні пояснення банкрутства цієї моделі з боку віце-прем'єрів — також лукавство. Тому я вважаю, що механізм коаліційності, механізм політичної відповідальності не дискредитований, — він просто не був задіяний. Дуже сподіваюся, що після набуття чинності політичної реформи й після відповідної законодавчої підготовки коаліційний уряд себе виправдає.

Як можна зараз виправити ситуацію? Можу запропонувати таку модель: на початку вересня — з огляду на те, що фактично визнана недієздатність цього уряду, є проблема з професіоналізмом, причому як відносно деяких галузевих функцій, так і відносно цілих блоків, зокрема фінансово-економічного — Президент іде на відставку уряду. При цьому він, зважаючи на необхідність підтримки статусу не лише гаранта Конституції, а й національного лідера, ініціює те, що обіцяв на початку року, — політичний круглий стіл. Куди запрошує всіх, включаючи лідерів опозиції. На цьому круглому столі його учасникам пропонують внести пропозиції для формування не коаліційного, а відповідного чинній Конституції уряду. Тобто — під відповідальність Президента. Термін дієвості цього уряду обмежується тільки періодом виборів. Головне його завдання — подолати кризові тенденції, створити умови, коли виконавча влада буде поза виборами. Я думаю, що за такого варіанту і Президент набере балів. По-друге, безсумнівно, з'явиться шанс зняти обвинувачення на адресу нової влади в тому, що вона не готова до діалогу та не зважає на професіоналів, які можуть бути включені в уряд. І по-третє — ми вирішимо проблему передвиборного напруження. Найцікавіше, що цей підхід зовсім не виключає того, що в цей уряд можуть бути залучені й нинішні члени Кабміну, аж до Юлії Тимошенко. Вона, як і раніше, може претендувати на роль нового лідера уряду. Але змінюється статус Кабміну, змінюється тон політичного процесу, який зараз дедалі більше стає конфліктним.

Звісно, шанси на реалізацію цієї моделі дуже низькі. А в реальності може бути наступне: швидше за все, у вересні Ющенко постарається провести кілька точкових кадрових змін. Але з урахуванням напруження перед виборами та загальнополітичного ставлення до нинішнього уряду, швидше за все, ці точкові зміни будуть, по-перше, несистемними, і, по-друге, ефект від них буде нульовий.

Я можу назвати кілька міністрів у нинішньому уряді, які, на мій погляд, зарекомендували себе як люди професійні, відповідальні, навіть попри те, що вони мають власну ідеологічну позицію. Мені здається, що заслуговує на повагу діяльність першого віце-прем'єра Анатолія Кінаха. За моїми спостереженнями, на цій посаді він поводився навіть розумніше, системніше, професіональніше, ніж коли сам керував урядом. Можливо, тому, що він уже чудово освоїв атмосферу уряду, над ним не тяжіла відповідальність за роботу всіх і вся. Але він залишився впливати на економічну та промислову політику. І дуже часто вступав у суперечку з фінансово-економічним блоком Кабміну.

Заслуговує на повагу, на мій погляд, позиція міністра АПК Баранівського. Я по-новому відкрив для себе цю людину. Особлива риса цього міністра (це при тому, що він член Соцпартії, і взагалі навколо цих квот триває велика дискусія) — він виступає зі змістовною позицією. Критикуючи ініціативи уряду загалом або прем'єра, він водночас пропонує свій варіант. Тобто не скочується до марного критиканства.

Попри всі проблеми та виникаючі гарячі точки, я звернув увагу на діяльність міністра оборони Анатолія Гриценка. На мій погляд, багато в чому він намагається повторювати шлях, яким свого часу йшов Євген Марчук, — тобто готує деякі концептуальні основи того, що треба робити у військовій сфері, а не прагне працювати в режимі пожежної команди.

Із певними застереженнями, мені здається, може продовжити свою діяльність міністр ПЕК Плачков. Але тільки сам міністр. Бо все, що пов'язане з корпоративним сектором, включаючи «Нафтогаз», викликає великі запитання: звідки з'явилися ці люди, і чим закінчиться їхня бурхлива діяльність у сфері економіки?

Решта міністрів — це предмет великого політичного тендера. Що стосується прем'єра, то Юлія Тимошенко — це політик. Якщо вона як політик зможе завоювати довіру як лідер нового компромісу — немає питань. Якщо ж вона не здатна організувати новий компроміс, то це що завгодно, але не прем'єр-міністр. Оскільки прем'єр-міністр — це фігура, яка пов'язує інтереси, а не створює кризів. Тому щодо неї питання відкрите. Хай бореться за право бути лідером нового компромісу.

Костянтин МАТВІЄНКО, корпорація «Гардаріка»:

— В жертву квотному принципу були принесені принципи професіоналізму і чесності. Тобто, якість тієї влади, яка була сформована за квотним принципом, щонайменше не краща, ніж та, що була до помаранчевої революції. А по деяких регіонах, очевидно, гірша. І це викликає величезні нарікання місцевого населення, органів місцевого самоврядування і відтак, значною мірою, підриває і авторитет тих політичних партій, які, скориставшись квотним принципом, просунули свої кадри у владу, і безпосередньо авторитет і Президента, і прем'єр-міністра як уособлення влади, як уособлення обличчя помаранчевої революції.

Квотний принцип відобразився і на якості Кабінету Міністрів. На сьогодні є очевидним, що Президент у багатьох випадках попризначав просто «хороших хлопців і дівчат». І цим їхні професійні якості вичерпуються. Тому Кабінет Міністрів не зовсім адекватно діє в цілому ряді ситуацій, в яких він мав би діяти оперативно і професійно. В першу чергу це стосується трьох знаменитих криз — бензинової, цукрової та зростання цін на пальне.

На жаль, не могли уникнути цього квотного принципу при формуванні уряду через те, що уряду була потрібна підтримка в парламенті. Тобто, треба було сформувати парламентську більшість. Але це завдання виконано не було. І на сьогодні уряд не має чіткої підтримки у Верховній Раді. Більше того, є випадки, коли урядовий законопроект отримує в парламенті нуль голосів.

Якби я формував Кабінет Міністрів, там точно не було б Оксани Білозір. Що стосується інших персоналій, я поки що утримаюся від коментарів, торкнувшись тільки позитивних сторін. Я думаю, що дуже адекватна постать Луценка на посаді міністра внутрішніх справ. Постать Кириленка на посаді міністра праці та соціальної політики — це просто знахідка. Не викликає заперечень Тарасюк — справді професійний дипломат.

Тепер що стосується структури уряду. Річ у тому, що увесь прошарок віце-прем'єрів (що стосується персоналій, то я не маю зайвої поваги до їх організаційних і інтелектуальних здібностей) і сама ідея віце-прем'єрства залишилася як рудимент радянської, а потім кучмівської України. За ідеєю, віце-прем'єр має бути координатором того чи іншого урядового блоку. Але важко уявити собі, щоб Томенко мав змогу керувати Поліщуком, Білозір чи навіть Ніколаєнком. І тому віце-прем'єри, на мій погляд, є зайвими і не функціональними. Жоден із них не може говорити про свої персональні успіхи на шляху євроінтеграції, чи у гуманітарній сфері, чи то в сфері територіальної реформи. Я думаю, що було б достатньо одного заступника прем'єр-міністра, тобто першого віце-прем'єра з поєднанням функцій або міністра фінансів, або економіки, або внутрішніх справ.