Якщо Конституційний Суд критикують, значить він робить щось не так

На зустрічі з головою Ради Федерації Сергієм Мироновим обговорювалися питання співробітництва Конституційних судів України та Росії задля розвитку двосторонніх стосунків двох країн. На думку спікера верхньої палати російського парламенту, «роль Конституційного Суду України, роль Конституційного Суду Росії у наших двосторонніх стосунках також велика, бо те, як відбуватиметься державне будівництво, якою буде економіка, яким буде соціальне самопочуття всередині наших країн — усе це відбиватиметься на наших стосунках».

Сказано в давно знайомому стилі ще радянської пропаганди. Тут і державне будівництво, що входить у безпосередню компетенцію суддівського конституційного органу, але також економіка та соціальне самопочуття. Є про що замислитися. Взагалі-то економіка та соціальна політика — сфери дії абсолютно інших органів. І якщо дотримуватися принципу розділення гілок влади, то суддівська її частина має займатися абсолютно іншими питаннями. Якщо говорити конкретно про Конституційний Суд, то він ні економікою, ні соціальною політикою, взагалі кажучи, займатися не повинен. У нього строго визначена Основним законом функція: стежити за виконанням Конституції і тлумачити її положення. Якщо в Росії на це дивляться так, як сказав Миронов, то це її проблеми. Для нас важливо, аби в нас усе було за Конституцією. Вислови голови нашого Конституційного Суду наводять на абсолютно інші думки.

Як передає агентство УНІАН, за словами Андрія Стрижака, останні «серйозні» рішення КС України вплинули на стосунки з Росією, а також на роботу парламенту та уряду. Питання перше. А що, Конституційний Суд виносить і «несерйозні» ухвали? Якщо так, то виникає необхідність серйозних висновків про його роботу. Люди там призначені серйозні і займатися несерйозними справами їм якось не личить.

Питання друге. Конституційний Суд України займається впливом на стосунки з сусідніми країнами чи своїми основними обов’язками? Якщо перше, то навіщо нам Міністерство закордонних справ та інші відомства, для яких це і є основним напрямом їхньої роботи. Прем’єр Азаров, принаймні, так він заявляв, хоче скоротити чиновницький апарат, аби знайти настільки необхідні кошти для вирішення найгостріших проблем країни. Напевно, Андрій Стрижак підказує йому, щоправда, дещо дивним способом і в чужій столиці, де в Кабінету Міністрів є великі резерви.

Але ще більше запитань викликає наступна заява голови нашого Конституційного Суду. І це безпосередньо стосується його роботи. «Критики багато, але ми раді, що нас не хвалять, бо коли хвалять, значить, щось не так. Якщо багато критики, значить, ми на правильному шляху». Справді? Чи правильний це шлях?

Якщо рішення Конституційного Суду піддається обгрунтованій критиці і не лише політиків, вони завжди чимось невдоволені, а професіоналів-юристів та експертів, то це може відбуватися через дві причини. По-перше, рішення непрофесійне, чого не може бути за визначенням. У Конституційний Суд призначають професіоналів високого рівня. Або висновок даний не на основі законів і Конституції, а за принципом політичної доцільності. Ось це ми зустрічаємо часто-густо. Так було при всіх президентах України і, на жаль, ця нехороша традиція не лише продовжується, а й набирає обертів. Якщо в країні і в діяльності Конституційного Суду діють не закони, а бажання влади проштовхнути будь-яким, у тому числі й антиконституційним способом, вигідні їй у даний момент рішення, то про яку демократію, в принципі, може йтися. Виходить, що головний вартовий усе тієї ж демократії її не охороняє, а діє зовсім навпаки, вихолощуючи її суть.

Кожне рішення Конституційного Суду має бути бездоганне як за формою, так і за змістом. І якщо це так, то й критики не має бути. Тоді можна критикувати закони, але це питання не юридичне, а політичне, і стосується діяльності законодавчої гілки влади. Тому радість Андрія Стрижака стосовно великої критики не дуже зрозуміла. Не радіти треба, і тим більше хвалитися цим в іншій країні, в якої із законністю досить великі проблеми.

Узагалі в наших політиків з’явилася просто пристрасть висловлюватися про проблеми країни за її кордонами. Свого часу Володимир Висоцький, який радянську владу, м’яко кажучи, не любив, в аеропорту Нью-Йорка відповів журналістам, які зібралися там, аби почути критичні слова про тодішню партію та уряд, що сваритиме свою країну він у Москві або будь-якому іншому радянському місті. Приклад гідний наслідування.

Ніяк ми не позбудемося комплексу молодшого брата. Приїжджають наші чиновники до Москви і стають якось меншими на зріст. У політичному значенні. Починається биття в груди і підкреслювання братських стосунків. Підписаний меморандум про співробітництво Конституційних судів двох країн. Та й займатися потрібно перейняттям позитивного досвіду, якщо він є. А поганим прикладам не слідувати. Поки ж спостерігається прямо протилежна тенденція.

І ще одне. Фахівець має дорожити своїм реноме. Як каже американське прислів’я: хороша репутація — кращий кредит. Кому, як не Конституційному Суду та його голові піклуватися про свій і очолюваної ним важливої установи «білий одяг». Поки що на ньому з’являється все більше темних плям. І від цього сумно стає.