Янукович (а не Україна) відмовляється від НАТО

Учора Верховна Рада благословила відмову Віктора Януковича від НАТО. Проект закону про основи внутрішньої і зовнішньої політики стояв першим на порядку денному. Представляти його приїхав сам прем’єр М. Азаров. Він відзначив, що Україна тепер «буде державою зрозумілою і прогнозованою».

Під час розгляду закону сталася символічна подія — в будівлю Верховної Ради влучила блискавка. Стався перебій з подачею електроенергії, згасло периферійне світло в ложі преси й на другому поверсі, де розташований зал засідань. За декілька хвилин по тому освітлення, звичайно ж, відновилося. Але деякі депутати вбачали в цьому поганий знак.

Та не дивлячись на «знаки з небес», закон благополучно ухвалили в першому читанні. За — 253 депутати. Якщо документ буде прийнятий в цілому (а в цьому практично немає сумнівів), то прагнення України до членства в НАТО буде виключено з переліку основних напрямів державної політики.

Правда, в документі є згадка про співпрацю з Альянсом та іншими військово-політичними блоками. Також пріоритетом зовнішньої політики залишається європейський курс. Як мовиться, і на тому спасибі.

Але що конкретно означає для Віктора Януковича «європейський курс»? Безвізовий режим? З документа це не дуже зрозуміло.

З НАТО ситуація теж далеко не однозначна. З одного боку, Україна декларує, що не має наміру вступати до Альянсу, з іншого боку — країна виконує Річну національну програму підготовки до вступу в НАТО. Заступник Генерального секретаря НАТО Іржі Шедіві, коли перебував з візитом у Києві, назвав цей випадок «безпрецедентним».

— Україна так заплуталася в цих питаннях, що вже й само НАТО не може зрозуміти, який у нас дійсний курс, — сказав у розмові з «Днем» перший президент України Леонід Кравчук. — З одного боку, виконуємо ПДЧ, але відмовляємося від самого вступу. Ми так і не визначилися в багатьох питаннях зовнішньої політики. У нас до цих пір немає повної ясності. Ми десь у дорозі. Ставимо як вищий пріоритет європейський курс, але коли справа доходить до конкретних кроків, конкретних організацій, то у нас — повна чехарда.

— Виходить, ми на довгі роки будемо сірими, буферною зоною між Росією і Європою?

— Так і є, і ще довго буде. За 20 років Україна так і не змогла чітко і ясно визначитися у своїй зовнішній політиці. Кожен новий президент починав будувати зовнішньополітичний курс, виходячи зі свого власного розуміння, а не виходячи з того, що записане в документах. А у нас багато чого записано в документах... Говориться — одне, а робиться — інше.

— Те, що зовнішня політика змінюється від президента до президента, чи є це ознакою незрілості нашої держави?

— Це означає, що у нас немає зовнішньої політики. Обрані українським народом вожді й лідери не готові керувати країною в такій мірі, як це роблять відповідальні держави. Вони не підійшли до того рівня державного розуміння, що із зовнішньою політикою не можна жартувати.

Я недавно повернувся з Польщі. Нас на Заході вже сприймають як баласт. Вони задоволені, що у нас є хоч якась стабільність.

Якщо у нас щось і виконуватиметься, то курс на розвиток глибоких, інтеграційних процесів із Росією. Тому що в цьому зацікавлена Росія, причому більше, ніж Україна. А Україна не може сьогодні грати з Росією на рівних. Росія виконує стратегічні цілі, Україна — тимчасові тактичні. І невідомо, як вони виконуватимуться далі.

ПРЯМИМ ТЕКСТОМ

Згідно із законопроектом, ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА грунтується на таких принципах:

— пріоритетність захисту національних інтересів;

— верховенство права, забезпечення реалізації прав і свобод людини й громадянина, пошана до гідності кожної людини;

— рівність усіх суб’єктів права власності перед законом, захист конкуренції у сфері економічної діяльності;

— здійснення державної влади на основі її розділення на законодавчу, виконавчу та судову;

— відвертість і прозорість процесів підготовки й ухвалення рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

— забезпечення стабільного розвитку економіки на ринкових основах і її соціальної спрямованості;

— забезпечення балансу загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;

— свобода, соціальна справедливість і творча самореалізація, участь громадян в управлінні державними й суспільними справами;

— соціальне партнерство й цивільна солідарність.

Передбачено також, що ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА грунтується на принципах:

— суверенна рівність держав;

— утримання від загрози сили або її вживання як проти територіальної цілісності або політичної незалежності якої-небудь іноземної держави, так і яким-небудь іншим чином;

— пошана до територіальної цілісності іноземних держав і непорушності державних кордонів;

— вирішення міжнародних суперечок мирними методами;

— пошана до прав людини та її основоположних свобод;

— невтручання у внутрішні справи держав;

— взаємовигідна співпраця між державами;

— добросовісне виконання узятих на себе міжнародних зобов’язань;

— пріоритет загальновизнаних норм і принципів міжнародного права перед нормами й принципами національного права;

— застосування Збройних Сил України лише у випадках актів збройної агресії проти України, будь-яких інших збройних посягань на територіальну цілісність і недоторканість державних кордонів, боротьби з міжнародним тероризмом і піратством або в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України;

— вживання міжнародних санкцій, контрзаходів і заходів дипломатичного захисту відповідно до міжнародного права у випадках міжнародних протиправних дій, які заподіюють шкоду Україні, її громадянам і юридичним особам;

— своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним погрозам Україні, її громадянам і юридичним особам.

Головними основами ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ у сфері побудови державності, згідно з документом, є:

— розвиток демократії шляхом удосконалення механізму державного управління, здійснення парламентського контролю;

— удосконалення системи проведення виборів у Верховну Раду України й органи місцевого самоврядування;

— модернізація системи державної служби з урахуванням європейського досвіду на принципах професійності та політичної нейтральності;

— посилення відвертості та прозорості процесів підготовки й прийняття державних рішень та здійснення яких-небудь дій, пов’язаних із формуванням і використанням бюджетних коштів, кадровими призначеннями на керівні посади в центральних органах виконавчої влади, судах, правоохоронних органах;

— забезпечення ефективного, справедливого й доступного судочинства;

— забезпечення дотримання міжнародних стандартів незалежності суддів;

— посилення протидії корупції і тіньовій економічній діяльності, забезпечення безумовного дотримання принципів законності, в першу чергу —вищими посадовими особами держави, політиками, суддями, керівниками правоохоронних органів і силових структур;

— боротьба із злочинністю шляхом поліпшення координації роботи правоохоронних органів, оптимізації їх структури, гідного забезпечення їх діяльності.