Євро і неофіційна доларизація України

Рік 2001 завершився двома подіями у світовій економіці, які, на перший погляд, не пов’язані між собою, проте мають спільне підґрунтя. Першу подію можна означити як успішну: запровадження євро в готівковий обіг як кульмінація процесу переходу до єдиної європейської валюти. Другу слід віднести до розряду катастроф: економічний крах в Аргентині, одній з найбільших держав, що йшла шляхом розвитку вільних ринкових відносин.

Очевидно, що спільним корінням обох цих подій є кредитно-грошова політика. Рішення підтримувати протягом десяти років фіксований обмінний курс 1 песо = 1 долар США (що рівнозначно запровадженню долара як національної валюти) нині розглядається аналітиками як основна причина аргентинського обвалу. Запровадження долара як національної валюти є діаметрально протилежним кроком порівняно з тим рішенням, яке ухвалили 11 європейських держав, підписавши Маастріхтську угоду і встановивши фіксовані обмінні курси в 1999 році. Тим самим вони погодилися на запровадження єдиної нової валюти, яке спиратиметься на спільну бюджетну дисципліну. Навпаки, Аргентина відмовилася від своєї валютної самостійності у пошуку потужної зовнішньої спонуки, здатної замінити традиційно слабку самодисципліну. У даному разі уроком аргентинських подій повинно стати розуміння того, що стимули до дисципліни слід знаходити не поза межами держави, а в самій політичній волі її уряду. Іншою характерною ознакою обох подій є та роль, яку відіграли пересічні громадяни, які в Аргентині зчинили тиск на уряд держави з метою відмови від статус-кво монетарної системи, а в Європі рішуче підтримали єдину валюту, показавши усьому світові, що незручності, пов’язані із запровадженням нових грошових знаків є незначними у порівнянні з очікуваними перевагами єдиної європейської валюти. В даному разі, мораль полягає в тому, що у сфері монетарної політики довіра більшості громадян є складовою успіху.

Нестача політичної волі та довіри з боку громадян є саме тими чинниками, які пояснюють парадокси монетарних тенденцій в Україні. Протягом 2001 року українська гривня зміцнила свої позиції щодо долара США. Між тим гривня й надалі залишається «слабким місцем» для кожного в Україні. Заощадження багатих громадян, що становлять незначну меншість населення, зберігаються на рахунках в офшорних банках. Що ж до більшості українських громадян, вони, як правило, зберігають свої невеличкі заощадження у зелених банкнотах. 2001 рік завершився для зовнішньої торгівлі України позитивним балансом, внаслідок чого валютні резерви центрального банку збільшаться. Окрім того, інфляція знаходиться під контролем. Однак сили, що лобіюють інтереси експортерів, вже чинять тиск у напрямку девальвації, і дехто з державних чиновників, кого вважають надійними джерелами, вже прогнозує зниження курсу в поточному році. Неофіційна доларизація України відбувається як через недовіру, так і через відсутність політичної волі: недовіру українських громадян до власної валюти, а також відсутність довіри до власної монетарної політики.

Протиріччя в монетарних тенденціях не обмежуються лише грошово-кредитною сферою, оскільки нестача готівки позначається також на нормальних правилах, за якими взаємодіють між собою монетарний, фінансовий та реальний сектори. Облікова ставка 14%, офіційно встановлена НБУ наприкінці 2001 року, що на 8 пунктів перевищує рівень інфляції, свідчить про те, що пропозиція грошової маси не відповідає потребам зростаючого реального сектора. Очевидно, що економічне зростання в Україні є наслідком відродження частини успадкованої від радянських часів промисловості (металообробної, машинобудівної та хімічної). Єдиним позитивним наслідком цього, за умови справжнього переходу до сучасних виробничих структур, могло би бути реінвестування прибутків у нові напрями діяльності, оскільки ані недостатньо розвинутий фінансовий сектор, ані нестача внутрішніх заощаджень не дозволяють застосування подібного механізму.

Цілком очевидно, що неофіційна доларизацiя не є стабілізаційним засобом в умовах невдалої монетарної політики в державах СНД. До цього часу в Україні єдиною альтернативою вбачався перехід до офіційної доларизації, із запровадженням валютного правління та із прив’язкою до долара США. Два роки тому Українсько-європейський консультативний центр уже виступав із аргументами не на користь цього рішення. Між тим, завершальний етап запровадження єдиної європейської валюти, що розпочався 1 січня 2002 року, дозволяє на ширшому підґрунті відновити дискусію про спрямованість монетарної політики України, оскільки часто згадуваний «Європейський вибір» країни скоро посилить протиріччя між прагненням приєднатися до єдиного економічного і монетарного простору та підтримуванням верховенства долара США в українській економіці.

Наша мета полягає не в тому, щоб запропонувати готове рішення щодо шляхів гармонізації проєвропейських намірів України та її монетарної політики. Ми переконані в тому, що весь цей процес має з необхідністю спиратися на інноваційний підхід (так само, як і запровадження євро), а отже, для нього неодмінно буде корисним широке обговорення суто політичних та відповідних технічних питань. При цьому наш намір полягає в тому, щоб привернути увагу до міжнародних наслідків запровадження євро, що має стати додатковим стимулом для такої дискусії.

Для ґрунтовного розуміння прогнозованого значення єдиної європейської валюти важливо пам’ятати, що інтерналізація євро є динамічним процесом ринкової спрямованості, який не передбачає прямої інтервенції з боку Європейського центрального банку з метою підтримки або, навпаки, стримування міжнародного використання цієї валюти. У даному разі провідною рушійною силою є саме ринок, оскільки зона євро обслуговує найбільшу частку світової торгівлі, а саме 19.5% світового експорту (на США припадає 15% і на Японію 8.5%).

Для можливих користувачів євро у світовому співтоваристві функція грошей як фінансового інструменту буде вирішальною для формування подальшої долі цієї валюти. Вже зараз можна передбачити, що ринок, утворений за рахунок інтеграції національних фінансових ринків держав, які увійшли до зони євро, перевищить за розмірами сумарний розмір цих складових ринків. Головною причиною такого розширення є зменшення вартості операцій та ширший вибір фінансових інструментів.

Іншою важливою і перспективною зміною є вихід євро на арену міжнародного монетарного співробітництва. За рахунок зменшення кількості великих платників запровадження євро відкриває нові можливості співробітництва в галузі монетарної політики на глобальному рівні. Запровадження євро істотно змінило ситуацію, успадковану з часів краху Бреттон Вудс, відкривши нові можливості для попередження монетарних криз і підтримки стабільності на світовому рівні.

Ще одним аргументом, який дозволяє прогнозувати потужні позитивні міжнародні наслідки запровадження євро, полягає у зростаючій динаміці регіональної економічної інтеграції в епоху глобалізації. Для наближення до утворення спільного ринку будь-який процес регіональної інтеграції потребує стабільності внутрішніх обмінних курсів. Досвід європейської монетарної інтеграції пропонує конкретну альтернативу «односторонньому монетарному союзу» для досягнення такої стабільності.

В майбутньому Україна не приречена на економічну ізоляцію та грошову нестабільність. Так чи інакше, свідомо ставши на шлях регіональної інтеграції, Україна відкриє для себе приклад європейської монетарної інтеграції та скористається перевагами від покращення глобального монетарного середовища, поштовхом до якого стало запровадження єдиної валюти.