Юрій ЄХАНУРОВ: Нам потрібен раціональний вибір
На цьому тижні в ЗМІ обговорювалася новина про те, що на посаду міністра оборони Віктор Ющенко знову запропонує Юрія Єханурова. Про це в інтерв’ю газеті «Коммерсант-Украина» заявила глава Секретаріату Президента. «Ми визначилися з кандидатурою. Чекаємо на ухвалу суду, який доведе невинність людини в порушеннях, які їй інкримінувалися», — сказала Віра Ульянченко. І додала, що Президент не кидає членів своєї команди.
Тому саме з цього — з відчуття команди, із ситуації в Збройних силах і розпочалася наша розмова з Юрієм Єхануровим.
— Юрію Івановичу, як відомо, на початку цього місяця начальник Генерального штабу — головнокомандувач Збройних сил України Сергій Кириченко написав рапорт про звільнення у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. Але серед військових експертів поширена думка, що причиною звільнення стали фінансові проблеми в армії. З вашої точки зору, через що звільнився Кириченко?
— Я за часів свого перебування на посаді міністра оборони мав можливість працювати з Сергієм Івановичем протягом півтора року. Наскільки мені відомо, зараз пан Кириченко перебуває в шпиталі. Так, рапорт про звільнення він подав, але Президент його ще не підписав. Віктор Андрійович сьогодні — у непростій ситуації, тому що вельми освічена і дуже авторитетна людина в Збройних силах за станом здоров’я подає у відставку. Перед цим через засоби масової інформації Сергій Іванович говорив, що ситуація з фінансуванням армії дуже складна. Наприклад, на підготовку військ виділено тільки 6% від потреби. Потім були наради в Кабінеті Міністрів, а після цих нарад сталося те, що сталося.
У першому кварталі цього року була дискусія, в результаті якої резерви Стабілізаційного фонду були поділені по міністерствах та напрямах фінансування. Для Збройних сил було обіцяно фінансування: «корвету» (клас військових кораблів. — Авт.), багатофункціонального ракетного комплексу, програму модернізації танків, літаків та інше. Але Кабінет Міністрів цих коштів не давав. Як результат, у травні місяці цього року на Харківському танковому заводі імені Малишева здійнявся скандал — працівники заводу готувалися до страйку. Тоді Кабмін провів спеціальну нараду і було вирішено виділити біля 100 млн. грн. — ці кошти стали єдиними з тих мільярдів, які планувалися для Міноборони зі Стабілізаційного фонду.
Що цікаво, кожного разу, коли розглядалася ця тема, сума постійно зменшувалася. Спочатку це було понад 2 млрд. грн., потім 1,2 млрд., а тепер, наскільки мені відомо, обіцяють лише 250 млн. грн. Хоча, для того, щоб завершити фінансування й почати практичні роботи зараз, обов’язково потрібно профінансувати такий цікавий проект, як «корвет». Знову ж таки, що буде з багатофункціональним комплексом та іншими проектами?
— На все це потрібні кошти, але минулого місяця в Міністерстві оборони вже відкрито почали говорили про відсутність грошей навіть на харчування для військовослужбовців...
— Гроші на харчування для військовослужбовців знайдуть завжди. Солдати голодними не будуть, але будуть без належної підготовки та нової техніки, тобто розвиток Збройних сил не відбуватиметься. Коштів сьогодні вистачає лише на їжу і, з натяжкою, на обмундирування. Все!
— Здавалося б, просте питання — чому деякі політики не розуміють, що без належного фінансування армії, країна втратить свою безпеку?
— Тому що ці люди просто не здатні мислити категоріями держави. Вони турбуються тільки про особисту владу і про те, як заробити на цій владі. Це ті прошарки населення, які дуже швидко збагатилися в 90-ті роки, а згодом прорвалися до влади, продовжуючи працювати методами, якими звикли заробляти собі гроші раніше. Вони не здатні мислити масштабами 46-мільйонної європейської країни, яка повинна думати про майбутній розвиток. Про це навіть свідчить той факт, що за цей рік ми набрали стільки зовнішніх боргів, яких не набирали за всі роки незалежності.
Головна мета цих людей — утриматись при владі, а потім встановити такий режим, за якого б ніхто і не «пікнув». Зрозуміло, що пряників на всіх не вистачає, тому в жертву були принесені ті міністерства, які, з точки зору правлячої політичної сили в уряді, не «їхні». Проти них почалася цілеспрямована політика, яку, я не виключаю, диктують ззовні. І хочу зазначити, в Україні все це роблять дрібні люди, які просто опинилися на високих посадах.
— Вони розуміють, що це може призвести до знищення їх самих?
— Розумієте, ці люди можуть мімікрувати і пристосуватися до будь-кого. На жаль, із моменту відновлення нашої незалежності пройшло лише 18 років, за які ми так і не створили правильну систему координат, тому ѓрунт для таких людей ще існує. Але за рахунок пустих обіцянок вони довго не проживуть, тому що є речі, з якими не можна «гратися» за будь-яких умов. У першу чергу — це питання безпеки країни.
— Деякі «гарячі голови» в Україні, а особливо в Росії, говорять про можливий українсько-російський військовий конфлікт у Криму. Якщо, не дай Боже, такий конфлікт стане реальністю, чи готова українська армія до нього?
— З упевненістю можу сказати — наша армія боєздатна. Всі навчання, які ми проводили, свідчать про високу підготовку наших солдатів і офіцерів. Ніхто ніколи не нападе на країну, в якій є серйозні Збройні сили, а в Україні вони є — і всі це добре розуміють. Адже відомо, що після розпаду Радянського Союзу Україні дісталися дуже потужні військові сили, особливо це стосується протиповітряної оборони.
— Але ж увесь цей спадок не модернізується?
— Військові потужності, які ми маємо, ще не вийшли з терміну свого застосування. Тому, ми здатні захистити свою країну. Але, з іншого боку, треба розуміти, що якщо цього року ми вкладаємо в Збройні сили стільки коштів, скільки сусідня Словаччина, яка має в порівнянні з нами в десять разів менше населення і територію, ніякого розвитку армії не буде. Тому, я дуже сподіваюся, що наступного року нам вистачить розуму, прийняти такий бюджет, який би дозволяв відновлювати нашу військову міць. Адже поки в сусідніх країнах є політичні сили, які не можуть заспокоїтися з приводу наших територій, загроза існує. Хоча, здавалося б, живемо в XXI столітті, але такі висловлювання навколо Криму, Південної Бесарабії, Північної Буковини, не втихають.
— Скільки потрібно грошей на модернізацію української армії?
— По державній програмі модернізації Збройних сил України, з урахуванням того, що недодали, мова йде про 32 млрд. грн. на рік. Але я добре розумію, що це нереально. Тому, коли ми тричі разом із профільним комітетом Верховної Ради робили розрахунки, то вийшли на цифру майже 19 млрд. грн. на рік. Це те, що потрібно було цього року, і це те, що потрібно наступного року. 19 млрд. грн. давали б можливість відновити всі графіки підготовки військ і розпочати серйозну модернізацію озброєнь.
— У червні цього року прем’єр-міністр Юлія Тимошенко звинуватила міністра оборони в корупції, через це парламент проголосував за ваше звільнення. Але, здається, й досі ці обвинувачення не доведені...
— Весь цей задум про моє звільнення реалізовувався дуже швидко. На початку травня нашвидкуруч склали акти, потім на всю країну кинули звинувачення, обманули парламент і проголосували за відставку. Але ж потім ці акти перевірила прокуратура, яка, в свою чергу, надіслала свої висновки до Окружного адміністративного суду Києва. І на початку літа суд виніс наступне рішення: «Питання звільнення міністра оборони України носить виключно політичний характер та із виконанням позивачем своїх обов’язків міністра оборони України не пов’язано». Тобто є чітке рішення судової інстанції, яке відкидає всі обвинувачення в корупції. Що стосується КРУ, то воно було просто використано для того, щоб якось заретушувати політичну основу звинувачень. Одним словом: «Вона бреше!». Шкода, що така людина претендує на посаду глави держави.
— Ви дали останній голос за те, щоб «вона» стала прем’єр-міністром?
— Я прошу вибачення перед українським народом за свою помилку.
— Чи плануєте ви повернути собі посаду міністра оборони?
— Справа з моїм звільненням триває й досі, на даний момент вона розглядається в Апеляційному суді. Тому говорити про повернення посади — поки що зарано, все вирішить закон.
— Президентська виборча кампанія-2010 вступила в активну фазу. Ваша оцінка виборчої кампанії...
— По-перше, ця виборча кампанія не буде нести такий різкий розподіл на схід і захід, як це було на попередніх виборах. Мені здається, що останні п’ять років якраз сприяли розвитку нашої країни як єдиного організму. Так, є проблеми щодо Севастополя, Криму, але загалом Україна сьогодні більш монолітна. По-друге, нинішня президентська кампанія, як і попередня, ставить чітке питання — куди ми рухаємося на Захід чи на Схід? Ми будемо продовжувати вирішувати питання своєї безпеки з огляду на Євроатлантичну інтеграцію, або рухатися в зворотній бік, шукаючи свої інтереси на Сході? Здається, сьогодні тільки Віктор Ющенко виступає за подальший європейський вектор розвитку нашої країни, всі інші шукають розчарованих у проєвропейській політиці. Ще однією особливістю цих виборів є великий відсоток невизначених виборців. Люди ще не знайшли собі альтернативу серед основних лідерів перегонів, тому шанси на перемогу зберігають 5—6 кандидатів.
— Напевно, такий великий відсоток говорить якраз про те, що немає з кого вибирати?
— Задля того, щоб стати європейською країною, нам треба звикати, що ідеальних кандидатів не буває. Подивіться, наприклад, що відбувається в Польщі — такі ж скандали й проблеми, як і у нас.
— Але Польща — вже в ЄС і НАТО...
— Так, вони свого часу зробили цей крок. Україна ж так і не здійснила реформи, тому що в умовах постійних виборів це неможливо. В цей час, кандидати думають лише про те, як «нагодувати» виборців, аби отримати владу. Про майбутнє країни ніхто не думає. Я можу навести приклад прем’єр-міністра Словаччини — Микулаша Дзуринди, який зі своєю політичною силою, вигравши вибори, мав величезну підтримку, а коли здійснив реформи й привів Словаччину в Європейський Союз, словаки на наступних виборах «віддячили» йому, віддавши лише 4%. Так, він зробив боляче людям, але вирішив стратегічну мету — європейський розвиток для Словаччини. Мине час — і історія віддасть йому належне.
— Віктор Андрійович Ющенко теж прийшов до влади з величезною підтримкою, але сьогодні має лише 4%, хоча реформи так і не провів...
— Давайте визначимося в одному дуже важливому елементі. Ющенко йшов на вибори в умовах законодавства, яке тоді існувало. Його програма «Десять кроків назустріч людям» була розрахована на ті повноваження, які мав би мати президент на той час. Але, як відомо, під час виборів правила гри були змінені, в результаті чого можливості Президента значно зменшилися, тому і реалізація обіцянок Ющенка стала значно складнішою.
Мені, наприклад, дивно чути, коли сьогодні деякі кандидати говорять про те, що майбутній президент нагодує народ, підвищить зарплати, пенсії, стипендії тощо. Такий кандидат, м’яко кажучи, бреше, тому що це не є функцією майбутнього президента, цим займаються уряд і парламент. Чому вони рвуться до президентського крісла? Як на мене, є дві причини. По-перше, вони сподіваються на те, що їм вдасться змінити законодавство під себе і отримати широкі повноваження. По-друге, намагатимуться підпорядкувати собі силові структури, аби запровадити диктатуру.
— За зміну Конституції з урізаними повноваженнями президента в 2004 році політична сила Віктора Ющенка теж проголосувала. Невже не було зрозумілим, до чого це може призвести?
— Це була умова виходу зі складної політичної ситуації, більш того — умова збереження миру в Україні. Тому тут справа не в голосуванні, а в тому, що могли бути непередбачені наслідки для країни.
— З вашої точки зору, хто виграє на цих виборах?
— Можу лише сказати, що та політична сила, яка програє, — «розлетиться».
— Які шанси у Віктора Ющенка?
— Я вважаю, у людей зараз повинна відбутися серйозна переплавка мислення.
Ми повинні відкинути емоції і тверезо поглянути на те, що маємо та чим ми ризикуємо, чітко зрозуміти, чого прагнемо. У ситуації, в якій опинилася Україна, нам, передусім, потрібен раціональний вибір.
Можливо, слід на сторінках вашої шанованої газети організувати хай навіть заочну, але змістовну дискусію основних кандидатів у президенти щодо стратегічних напрямків розвитку держави. Щоб українці могли побачити рівень, а, відповідно, сформувати певні вимоги до майбутнього президента. Тоді б одразу стало зрозуміло: з ким і про що можна говорити й чи достойна взагалі ця людина бути главою держави.
Якщо ми обиратимемо главу держави головою, а не, вибачте, іншим місцем, вважаю, що Віктор Ющенко матиме непогані шанси.
— В Україні є непоодинокі приклади, коли колишні або чинні прем’єр-міністри балотуються в президенти. Чи не замислювалися ви над цим питанням?
— Я — командна людина. І при цьому я можу працювати на країну не лише перебуваючи при владі. Саме тому я вважаю себе успішним.
— Ким ви себе бачите після президентських виборів?
— Я буду в команді Віктора Ющенка. Я буду з тими, хто проводитиме реформи в Україні.
Хочу зазначити, зовсім недавно — влітку — ми з групою фахівців написали антикризову програму під назвою «Прагматичний вибір». Звичайно, цю програму нинішні лідери президентських перегонів не візьмуть навіть за основу, тому що там написані тверезі речі, які треба реалізовувати. Але нашим завданням було — показати громадянам України, що реально необхідно робити, аби стати сучасною країною. Будучи реалістом я презентую цю програму викладачам, студентам, українському бізнесу, тобто тим, хто може її пояснювати іншим.
— Як ви оцінюєте нинішній економічний стан України?
— Якщо брати за основу падіння виробництва, то в порівнянні з іншими країнами, від економічної кризи ми постраждали більше. Ми використовуємо кредити, а це означає певну анестезію, коли економічний організм не відчуває реального стану речей. Так, бюджетники у своїй більшості не відчувають кризу, але ці кредити треба буде віддавати, а це вже соціальні наслідки. З іншого боку, криза — це можливість провести реформи, тому що в цей період люди розуміють, що потрібно щось змінювати. На жаль, ми цей шанс не використовуємо.
