Ювілей на тлі автозаків

Напередодні Дня Незалежності на урочистих зборах у Палаці «Україна» Віктор Янукович сказав дуже багато правильних слів. Він разів десь двадцять згадував про європейську інтеграцію, європейський цивілізаційний вибір, Асоціацію з ЄС, європейські цінності та європейську сім’ю народів. Лише двічі побіжно сказав про Росію, а про співпрацю з Митним союзом практично й не згадував.

Кажучи про українське минуле, він використовував терміни «Стародавня Русь», «європейська цивілізація». І, фактично, виклав усю концепцію історії України-Руси Михайла Грушевського про безперервну боротьбу народу за незалежність від Володимира й до Центральної Ради.

Також дуже багато правильних слів він сказав у п’ятихвилинній промові на Банковій. Цей ролик транслювали всі канали цілий день. «Наша історія нерозривно пов’язана із сучасною Європою. Сторіччями кращі дочки і сини України мріяли про незалежну країну, в основі якої — свобода, гуманізм і демократія. І їхні мрії збулися. Ми здобули незалежність і стали свідками великої події — появи України на мапі світу».

Але реальність виявилася аж ніяк не європейською й дуже далекою від правильних слів Віктора Федоровича.

«Відсвяткували... Не вистачило тільки протитанкових загорож. Міліція та внутрішні війська, щити й автозаки, зброя та сльозогінний газ. Це ж треба так боятися власного народу», — написав у себе на Facebооk Арсеній Яценюк, коли повернувся з мітингу.

І дійсно, можна сміливо стверджувати, що символами нинішнього ювілею стали — автозаки та «Беркут». Іще ніколи Київ не бачив такої безпрецедентної кількості міліційного спецназу. Усі підходи до парку Шевченка були оточені міліцією. За підрахунками опозиції, на одного мітингувальника припадало три беркутівці. Складалося враження, що в місті запроваджено воєнний стан. Малодосвідчені в політиці люди, котрі просто йшли на Хрещатик, дивилися на цю картину ошелешено. І висловлювали подив, чому на День незалежності міліція обмежує переміщення жителів і гостей столиці. Інші, хто йшов на мітинг, кричали беркутівцям: «Ганьба!» Як пізніше стало відомо, іногородніх бійців перекинули до Києва вночі.

Сам мітинг біля пам’ятника розпочався із запізненням на годину — о 12.00. Олександр Турчинов пояснив, що через непомірну кількість міліції ніяк не могли підвести звукопідсилювальну апаратуру.

Весь майданчик перед пам’ятником заповнили люди з різними прапорами. Усього в мітингу взяло участь 11 партій. Були й професійні «заробітчани» (куди тепер без них), але було й дуже багато «ідейних» (їх завжди дуже просто відрізнити від «заробітчан»). «Слава нації! — Смерть ворогам!», «Зека геть!» «Свободу Юлі!» — скандували люди.

На мітинг прийшли практично всі опозиційні «віпи». Навіть Арсеній Яценюк, який раніше не удостоював своїми відвідинами подібні заходи. Компанію Яценюку передбачено склав глава фракції НУ-НС Микола Мартиненко, який останнім часом нерозлучний з лідером «Фронту Змін».

На мітинг прийшов навіть чоловік Юлії Тимошенко Олександр. Його одразу оточили журналісти. Він сказав, що сподівається на ті мільйони виборців, які голосували за його дружину.

— Ми дуже сподіваємося на їхню підтримку. І кожного разу, коли зустрічаємося з Юлією Володимирівною, вона просить передати подяку тим людям, які підтримують її ось тут, на вулиці.

— Є якісь прогнози, коли буде вирок? — поцікавилася кореспондент «Дня».

— Вони дуже квапляться. Думаю, на початку вересня.

— А як Юлія Володимирівна переносить ув’язнення?

— Вона ні на що не скаржиться. Звісно, їй важко — все-таки жінка в СІЗО. Тіло може боліти, тіло можна мучити, але дух зломити її дуже складно.

Яценюк, скинувши піджак, в очікуванні свого виступу теж охоче спілкувався з пресою. Говорив, що головне — після виборів об’єднається в парламенті й здобути 226 голосів.

— Політика — це синусоїда. Зараз ми в найнижчій точці, але вона обов’язково підніметься. І це буде пов’язано не лише з тим, що політики вийшли сюди й кричать, що «ми така класна, нова команда». Вона підніматиметься, тому що будуть проблеми із зарплатами, з роботами. Це політично мотивований процес, який в основі своїй матиме соціальні речі. Головне — не опускати руки. Ще нічого не пропало. Це в Януковича пропало вдесятеро більше.

До речі, Арсеній Петрович виділявся серед колег по опозиції не лише зростом, а й наявністю двох охоронців. «Це наша охорона — щоб не втік», — жартували бютівці.

Останнім виступав Микола Томенко («у шоу-бізнесі виступати останнім — найважливіше», — пожартував він у розмові з «Днем» ). Він зачитав резолюцію мітингу, що містить такі пункти: проведення дострокових парламентських і президентських виборів, дострокових виборів київського мера та київської міськради, відставка глави КМДА Попова й, власне, негайне звільнення опозиційних лідерів і скасування антисоціальних дій влади.

Потім мікрофон узяв Олександр Турчинов і закликав народ вирушити до Адміністрації Президента.

— Чи може нам Янукович і його посіпаки заборонити йти вулицями Києва мирною ходою?

— Ні! — кричали люди.

— Формуємося в колони. Не квапимося, — продовжував командувати Турчинов.

Колона опозиції рушила Володимирською, де її зустріли кордони міліції. А далі сталися події, що вже обійшли всі ЗМІ. Перший кордон міліції натовп повалив, але на наступному зупинився. Депутати просто на місці порадилися й вирішили далі не йти. Хоча, зважаючи на кількість мітингувальників, народ легко б змів усі кордони, вони б просто розсипалися, мов картковий будиночок (поки не закрили дорогу автозаки). Інша річ — якими могли бути наслідки. 9 травня у Львові могло б тоді здатися дитячою забавкою.

До речі, Турчинову, Яценюку та Кириленку тепер загрожує розгляд у Генпрокуратурі. Їм приписують групове порушення громадського порядку. Мовляв, міліціонери отримали травми різної тяжкості — «від укусу до черепномозкової травми».

— Чому не можна було дозволити мирну ходу? Я не можу цього зрозуміти, — поцікавився в кореспондента «Дня» датський журналіст Йоханнес Андерсен.

Що відповісти на це запитання? Що вулиці перекрили, щоб опозиція не зіпсувала масові гуляння на Хрещатику? Що одних громадян України захищають від інших громадян України? Що влада настільки боїться свого народу, що її дії виходять далеко за межі здорового глузду?

Але, мабуть, найнеприємнішими в цій ситуації були не заворушення на Володимирській і навіть не безглузді кордони «Беркуту». Найнеприємніше — гуляння на Хрещатику в оточенні бійців і автозаків. Від таких веселощів хотілося плакати.

КОМЕНТАРІ

Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— Українська влада недостатньо серйозно поставилася до святкування 20-ї річниці незалежності України. Це мало бути свято «номер один». Питання, що останнім часом найбільше обговорювали в суспільстві, у засобах масової інформації, — як буде виглядати Хрещатик 24-го числа? Я невдоволений нинішнім Хрещатиком, бо скасовано найбільші дійства, які мали бути на цій вулиці. Скасування параду Янукович мотивує економічними причинами: мовляв, його проведення фінансово невигідне. Цьому є контраргументи: не так давно був парад на 9 Травня, і питання про фінанси не виникало. Ще один контраргумент: у ЗМІ є багато цифр, які стосуються ремонту резиденції, укріплення берегів Межигір’я, будівництва майданчиків для гелікоптерів — якщо все це зібрати докупи, воно з легкістю могло б перекрити вартість параду. Якщо йдеться про парад — я не знаю, чи це прокол, чи промах, чи-то просто нерозуміння того, що таке День Незалежності. Свого часу, у 2003 році, я був у Сполучених Штатах, у Чикаго, якраз на День незалежності. Це було суперграндіозне цілодобове дійство. Так воно й має бути. Це говорить про те, що держава мусить бути попереду.

Наша влада, окрім фінансових причин, назвала ще одну: мовляв, 70% населення не хоче параду. Тоді виникає питання: а що таке влада? Вона має йти позаду чи попереду? Найлегше послатися на соціологічні дані і сховатися, а ще треба ці дані якось «очолювати», пропагуючи ідеї. Цього року ми маємо неповну програму державного формату святкувань Дня Незалежності. Однією з причин є й те, що наші політичні еліти не дуже добре усвідомлюють, що таке 20 років незалежності. Сьогодні одна з перших моїх думок стосувалася цифри 40. Тобто, 40 років водив Мойсей народ єврейський до землі обітованої. Ця цифра в такому контексті в Біблії не є випадковою. Ми пройшли 20 років, тобто «половину дистанції», і я думаю, що це вже щось, якщо мати на увазі те, що такої довгої «дистанції», окрім Київської Русі, у нас не було. Це вже супердата. Залишається тільки 20 років, для того щоб дістатися землі обітованої. Однак справа в тому, що до неї не можна їхати автомобілем, а треба йти пішки.

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— Двадцята річниця незалежності України мала бути спільним святом і влади, і суспільства. Скасування параду означає, що для людей, які знаходяться сьогодні при владі, День Незалежності не є святом. Імовірно, цей день сприймається як певний виклик, загроза владі з боку суспільства. У цьому проблема самого уряду: не можна керувати країною, яку ти не любиш і ненавидиш, не можна керувати нацією, яку ти зневажаєш. Але є проблема й суспільства: воно вибрало таку владу і теж несе відповідальність за ситуацію в країні. 20-річний шлях незалежності, яку ми святкуємо, показує, що суспільство і влада мають спільну відповідальність. Цей шлях також свідчить про те, що ми мали дуже серйозні прорахунки не тільки в державному будівництві, а й у націотворенні. Держава не може бути сталою і міцною без нації, яка є тлом, основою, на якій вибудовують державу. 1991 року ми отримали державність, не маючи сформованої нації.

Протягом цих двадцяти років ми бачимо, як занепадає державотворчий процес: замість спільних державних інститутів, які мають реалізовувати інтереси суспільства, а на зовнішньополітичній арені — національні інтереси країни, ми бачимо, що держава сьогодні вибудовує інститути панування влади, певного політичного чи фінансового клану, збагачення олігархічного класу. Така держава не буде життєздатною, її не буде сприймати власний народ. Очевидно, це призведе до великих потрясінь, які нас очікують у найближчому майбутньому. Фактично з такими інститутами держави, з такою владою та лідерами ми йдемо в нікуди і не маємо перспективи. Я думаю, що цей ювілей — це ще й осмислення того шляху, куди ми йдемо. Це осмислення потреби в єдності суспільства та країни. Це осмислення того, що ми маємо формувати українську націю і захищати свої національні цінності. Тільки на цьому тлі ми можемо розраховувати на перспективу — сильну державу з вільним і заможним суспільством.

Володимир МАКЕЄНКО, народний депутат України, Партія регіонів:

— Багато чи мало було міліції на вулицях, треба висновувати за результатами закінчення святкування Дня Незалежності. Така кількість правоохоронних органів була закономірною. 24 серпня — свято. На Майдані та на Хрещатику проводилися святкові заходи. А хода опозиції була політичною. Що, треба було допустити зіткнення чи провокації? Цього не можна було допустити. А хто не згодний, для цього є суд. Чому, наприклад, не провести свої політичні акції в суботу чи в неділю? Опозиційні партії висунули якісь вимоги, але чому саме на День Незалежності? Тому, що їм треба було використати цей день у політичних цілях. У той же час, я не вважаю, що свято було розділене між владою й опозицією. Я був біля пам’ятника Шевченкові, потім біля пам’ятника Грушевському. Просто деякі політичні лідери намагаються розділити це свято, бо всі знають, що наступного року — парламентські вибори. Із Дня Незалежності почалася передвиборча кампанія.