ЗАПИТАННЯ «Дня»

Дмитро, 28 років, працівник приватної фірми:

— Я не так довго прожив за того соціально-політичного ладу і в той час був надто молодий, щоб оцінювати якесь ідеологічне підгрунтя цієї дати. Розумом же та емоціями дитини я сприймав його як справжнє свято. Інакше не могло й бути, оскільки я бачив, що до нього готується вся країна, виходило воно яскравим, ошатним і веселим. Із висоти теперішнього віку я оцінюю його дещо інакше. Тепер «червоний день календаря» асоціюється в мене з тотальним дефіцитом і моральними заборонами, які існували в той час.

Віталій, 23 роки, військовослужбовець:

— Оскільки в той час я був «у ніжному віці», впритул мене день «торжества соціалістичної революції» не зачепив. Однак пам’ятаю, що дорослі, а завдяки їм і діти, надавали даті великого значення, існувало відчуття того, що це по- справжньому великий день. Тепер наша сім’я не відзначає це свято, та й у масштабах країни воно втратило своє значення. Проте, думаю, не варто було його відміняти, нехай би воно як свято досить великого прошарку суспільства залишилося. Усе-таки воно — частина нашої історії, а її неможливо перекреслити, з легкістю викинути із життя, це, на мій погляд, велика дурість. Народ, котрий плює на свою історію, хоч би якою вона була, не має майбутнього.

Ганна ЄГОРОВА, 18 років, продавець магазину «Квадрат»:

— Мені всього вісімнадцять, тому я не маю до цієї дати абсолютно ніякого вiдношення і, тим більше, не можу судити про її значення. Незважаючи на те, що я народилася за старого ладу, свято мені абсолютно не запам’яталося. Єдина асоціація — з дитячими віршиками, які примушували нас вивчати до дня 7 листопада. Марина ДИКА, 28 років, учителька української мови:

— Цей день асоціюється, насамперед, із дитинством. Варто зазначити, справді щасливим, на відміну від того, яке має більшість нинішніх дітей. Згадується те відчуття свята, яке мимоволі охоплювало кожного, видовищність парадів. Однак, власне, останнє й тепер можна спостерігати в день іншого свята, яке стало офіційним, — Незалежності. Змінюється суспільний устрій, а «генеральні лінії партій» — паради — залишаються... Доцільності ж в офіційному скасуванні цієї дати я не вбачаю. Франція, між іншим, день своєї революції святкує, хоча багато французів уже переусвідомили її значення. Адже це наша історія, відвернутися від неї, «відмінити» її не можна. Чи була вона помилкою всього народу або ж конкретної людини, судити не нинішньому урядові й загальній масі населення. Оцінити її значення та роль зможуть тільки наші нащадки через двісті, а можливо, і тисячу років.

Ольга БЕНЧ, 45 років, професор Національної музичної академії:

— Ми ніколи сім’єю не відзначали цей день, і визнавали тiльки споконвічні українські свята. Для мене особисто він асоціюється з негативом. Із трагічними спогадами про те, що той політичний устрій розправився з усією моєю родиною, яку вислали в ході операції «Вісла». Проте огульно лаяти стару систему також несправедливо. Як працівник сфери культури повинна зауважити, що в той період культура розвивалася набагато краще, мала якісь критерії, навіть попри ідеологічну зашореність. Узагалі, мені набагато більше подобалися першотравневі паради. 7 листопада звичайно вже холодно, нікому не хотілося йти, нас, студентів, на парад просто «заганяли». Скасування святкування вважаю звичайним явищем. Навіщо офіційно відзначати свято неіснуючої країни?

Юрій ІЛЬЧУК, 29 років, директор магазину «UMC — Пасаж»:

— 7 листопада асоціюється із життям, у якому було багато гарних моментів, яких немає за нинішнього ладу. Була в наявності якась вихованість, нехай навіть і обмежена рамками, чіткіше були визначені моральні цінності. Я навіть піонерів і комсомол згадую з позитивним почуттям, оскільки існував певний порядок у житті, дисципліна, визначеність. Крім того, є численна категорія людей, для яких це свято має велике значення, тому не варто було його відміняти. Хоча, із другого боку, в Україні календар і так перенасичений «непотрібними» вихідними днями — просто ніколи працювати, суцільний відпочинок і неробство. Ірина, 50 років, директор спортивного клубу «Шанс»:

— Цього дня в мене часто виникає ностальгія за минулим. Люди мого покоління пам’ятають багато що з того, іншого життя, яке, безумовно, було гарним. Ми жили за певними канонами, критеріями порядності. Деякі речі, звичайно, у теперішньому житті мені подобаються незрівнянно більше, але за дечим доводиться жалкувати й порівнювати з тим, як було тоді. Я, наприклад, не пам’ятаю такої кількості стариків із простягнутою рукою і безпритульних дітей, це не може не шокувати.

Сергій ДЕНИСОВ, 22 роки, музикант:

— Я не вважаю цей день святковим, оскільки комуністична ідея мені не близька. Скасування свята вважаю доцільним: не треба свято невеликої купки людей перетворювати на загальнонаціональне. Якщо для когось ця дата має сенс, то вони відзначать її незалежно від того, чи визнано її офіційно.