ЗАПИТАННЯ «Дня»

Володимир ФЕСЕНКО, Бюро політичного консалтингу «Пента»:

— Сімейність у політиці (і не тільки в українській) — явище досить поширене і досить природне. У США, наприклад, услід за сімейним кланом Кеннеді виник ще один відомий сімейний клан: колишній президент США Джордж Буш-старший дав путівку в політику своїм синам, і в результаті Джордж Буш- молодший також став спочатку губернатором, а потім і президентом США, його брата обрано губернатором. Хілларі Клінтон стала сенатором. Авторитет сім’ї, сімейного імені є дуже вагомим ресурсом і на Заході, і в країнах, що розвиваються. Не є винятком і Україна.

В Україні можна говорити відразу про цілий ряд сімейних зв’язок у політиці та державному управлінні. Брати Медведчуки, брати Литвини, батько і син Деркачі, подружжя Гошовські. У недавньому минулому — брати Горині. Зараз одночасно мають намір балотуватися у народні депутати брати Бакаї. Це те, що спадає на думку одразу, та найбільш відомі імена. Якщо аналізувати списки політичних партій і виборчих блоків, перелік кандидатів за мажоритарними округами, то і там ми можемо виявити чимало батьків і дітей, чоловіків і дружин, братів. Зрештою, все вирішують ті, хто голосує за конкретні списки і за конкретних кандидатів. Якщо все йде демократичним шляхом, ніхто не заважає свободі волевиявлення, то немає жодних проблем. Зовсім інша річ, коли родинні зв’язки використовуються при призначенні на державну службу, на високі державні посади. Якщо очевидно, що людина призначається не відповідно до своєї кваліфікації та заслуг, а тільки внаслідок родинних зв’язків, то йтиметься про очевидне кумівство, чи непотизм (під яким розуміється роздача прибуткових посад своїм родичам). Така практика характерна для країн, що розвиваються, у країнах більш розвинених і демократичних, з усталеною системою суспільного контролю вона вважається неприйнятною.

Олександр ДЕРГАЧОВ, головний редактор журналу «Політична думка»:

— Присутність родичів у одному політичному об’єднанні, на мою думку, не може бути оцінена ні погано, ні добре. Все залежить від того, чи штучно це і чи не йдеться про «протягування», чи заслужила людина своєю попередньою діяльністю появу на видних позиціях. Кожен конкретний випадок треба аналізувати окремо. Ми, зрештою, бачимо, що до прізвища нинішнього американського президента доводиться додавати префікс «молодший». Дружина попереднього президента США робить політичну кар’єру. Певною мірою, звичайно, за інерцією і на хвилі популярності, але одночасно спираючись на свої здібності, енергію, працьовитість. Хоч громадськості, звичайно ж, цікаво, що стоїть за кожним із претендентів, крім його родинних зв’язків. У соціології це явище визначається як непотизм (від французького «непо» — племінник) — «протягування» родичів, заступництво, протекція. Це явище надзвичайно поширене в будь-якій сфері будування кар’єри — чи то підприємництво чи навіть наука. І тут чиста політика навіть певною мірою відстає.

Володимир МАЛИНКОВИЧ, політолог:

— Те, що людина має родичів у політиці, само по собі непогано, якщо ця людина сама є серйозною політичною фігурою. Але зовсім інша річ — кумівство, коли даних стати політиком немає, але є родич. І цей родич протягає свого протеже на ту чи іншу посаду. На жаль, у нас наявне, передусім, саме кумівство. І це, на жаль, цілком зрозуміло. Тому що ми поки ще сільська держава. У нас дуже сильні традиційні селянські зв’язки, коли люди, приїжджаючи до міста, тягнуть за собою своїх родичів. І це, на мою думку, визначальна риса нашої політики. Я взагалі вважаю, що у нашій політиці все ще домінують колгоспні тенденції. Вони особливо чітко виявилися у пана Омельченка в тоні його розмови на касетах Понамарчука, а тепер ще стало відомо, що його син проштовхується за списками блоку Ющенка. Та й реконструкція Києва — це, швидше за все, сімейний бізнес.

Ми ще перебуваємо в тому стані, коли остаточний рівень урбанізації не досягнуто, і за останнє десятиріччя до великих міст України, зокрема, до Києва, ринуло безліч енергійних людей, готових на все заради кар’єри. Нічого поганого у слові «кар’єра» немає, але ті методи, якими у нас її добиваються, недопустимі. Такого роду протягання родичів у велику політику може вбити нашу країну. Сьогодні інтелігенція в Україні незатребувана. І поки у нашій країні будуть домінувати колгоспники, які прорвалися на вершини влади в одне покоління, у нас нічого доброго у країні не буде.

Вікторія ПІДГІРНА, політолог:

— Проблема сімейності в політиці дійсно існує. Але не можна говорити, що це суто українське явище. Це характерно для багатьох країн, варто лише пригадати династію Бушів, Кеннеді, Джавахарлала Неру та Індіру Ганді. Однак якщо розглядати проблему більш широко, то можна сказати, що сімейність — це елемент традиційного суспільства. Чим більше елементів традиційного суспільства зберігається в даній країні, тим сильніша ця тенденція, тим більше у політику приходить людей, пов’язаних одне з одним родинними зв’язками. У сучасних суспільствах у політику приходять переважно за професійними критеріями люди, які можуть цим займатися і витримувати певну конкуренцію. Сучасне суспільство — це суспільство демократичного, ринкового типу, і тут головний критерій приходу людей на будь-яку посаду — здатність витримати конкуренцію. В українському варіанті поява сімейних кланів — це тільки спосіб захисту еліт від розмивання і один із елементів її консервації. Гадаю, що за цим явищем може стояти дуже серйозна тенденція, з якою вже зіткнулася Україна, зокрема, у тому ж «касетному скандалі» — це відсутність опозиції, відсутність нормально працюючих політичних інститутів, політичних партій, які є одним із способів мобілізації нових людей. Це призводить до того, що створюються інші канали мобілізації осіб, у цьому разі через сім’ю та родинні зв’язки. Чим більше в Україні буде блокуватися розвиток партій і суспільних рухів, тим більше буде таких елементів сімейності у політиці.