«Планета таки справді маленька, і не існує чужих проблем»

Кінець грудня — традиційно час не тільки різноманітних звітів, а й пора підбивати підсумки прожитого року. 2020-й, як ніколи, був і лишається складним для всього світу. І тому вкрай важливо його проаналізувати та знайти ті, можливо, приховані, «поклади» оптимізму, які неодмінно він нам теж дав.

Тож дорогі друзі, ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Адже й сама інтелектуальна спільнота, згуртована головним редактором та колективом, — це ще один позитив та ресурс, який надбав «День» за свої майже 25 років (цю важливу дату газета відзначить якраз 2021 року). Про цей ресурс для країни не варто забувати і з ним, переконані, неодмінно треба рахуватися. Ваші думки завжди цінні дня нас.

1. 2020-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).

2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?

3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, які зацікавили вас найбільше).

4. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?

5. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?

6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?

«Планета таки справді маленька, і не існує чужих проблем»

Анна ДАНИЛЬЧУК, кандидат філологічних наук, доцент, докторант Волинського національного університету імені Лесі Українки:

1. 2020-й рік однозначно запам’ятається надовго, адже він вкотре довів людям, які чомусь часто про це забувають, як мало ми іще знаємо про світ, природу, небезпеки. Іноді здається, що з усіма технологіями й досвідом, ми можемо усе передбачити й спрогнозувати, але ж ні — і нова епідемія дуже швидко, проте, на жаль, жорстоко, про це нагадала. Іще одне спостереження — планета таки справді маленька, і не існує чужих проблем. Те, що сталося в Китаї, — вплине на те, що буде в Італії, Україні чи Аргентині. Тож нам треба бути уважними один до одного, і головне, до планети — нашої екології, нашої філософії, нашого усвідомленого буття.

2. Героями 2020 року вважаю медичних працівників. Тих, хто не побоявся, не покинув своєї роботи й рятує життя людей, не зважаючи на неповагу й незахищеність від держави чи неосвіченість співгромадян. Я бачила десятки прикладів, як люди, яким бракує знань, іще й сердяться на лікарів за те, що вони застерігають, забороняють, рекомендують. Оцей ефект страуса — не хочу думати про погане — дуже небезпечне явище в нашому суспільстві. Такий підхід не захистить від вірусу (чи іншої проблеми), а навпаки зробить нас більш вразливими.

Антигероями 2020 року для мене є якраз такі “страуси”, і ще байдужі до інших люди — які не одягають масок там, де належить, жартують над тими, хто дотримується карантинних норм, чи, користуючись службовим становищем, ігнорують стандарти безпеки на роботі, для своїх працівників. Вважаю, що навіть якщо людина вже перехворіла чи взагалі ніколи нічого не остерігається, вона повинна поважати інших і їхнє право захищати себе. Оце вічне бажання порушувати правила, закони, норми є однією з причин, що заважає нам жити краще. Моя кузина тривалий час живе в Лондоні, не надто боїться коронавірусу, проте одного разу дуже переживала, що в час локдауну замість дозволеної години гуляла цілих півтори, бо задалеко відійшла і не встигла вчасно повернутися. На моє запитання, як же хтось про це дізнається чи як їх контролюють, вона відповіла — ніяк, але я ж знаю, що перевикористала чийсь час. Уявіть, чи можлива така сумлінність у нас?

3. Коли з’являється текст від Лариси Олексіївни, її відео чи інтерв’ю — відкладаю усі справи й дивлюся з олівцем. З наших розмов завжди черпаю багато натхнення, ідей і просто фізично відчуваю, як росте від цього масштаб мого сприйняття й чіткість бачення котроїсь події чи особистості. Ще моя улюблена рубрика - “Суспільство”, тому що, по суті, все, і політика, і культура, і наука, і економіка, то і є теми суспільні. Люблю інтерв’ю у “Дні”, Іван Капсамун та Марія Чадюк вміють дуже майстерно відкривати не лише тему, а й співрозмовника. Завжди уважно стежу за фото, і від багатьох читачів чула компліменти фото та ілюстраціям “Дня”, які створює або обирає Микола Тимченко. Велике відкриття це і цьогорічний переможець Премії імені Джеймса Мейса-2020 Дмитро Десятерик. Іще дуже люблю читати Ольгу Харченко, Олесю Шуткевич і Наталію Малімон, а серед блогерів — неперевершеного Андрія Любку. Ну іще, мушу зізнатися — дуже люблю нашу інтелектуально-гастрономічну рубрику, адже страви можуть розповісти історію іноді значно краще ніж підручник.

4. Моя родина, мої близькі. Карантин дуже чітко показав — хто є найважливішим, а які контакти є необов’язковими. Іще я багато читала, то ж можу зізнатися, що до когорти близьких віднесла Боріса Джонсона, Ольгу Токарчук, Гарсія Маркеса і ще з добрий десяток улюблених чи нововідкритих письменників. Ну й обов’язково усіх авторів “Дня”!

5. Цей рік позбавив мене зайвої метушні й допоміг відчути, чим справді хочу займатися.

6. Для мене “День” — це головна газета країни, джерело корисних смислів, територія розумного. Я дуже хочу, щоб усі ті унікальні можливості, про які багато говорить Лариса Івшина і колектив “Дня”, наша держава спромоглася зреалізувати. Щоб все більше людей читали “День” паперовий і “День” електронний, читали книги з бібліотеки “Дня” і застосовували здобуті знання на практиці — в державотворенні, освіті, охороні здоров’я, культурі, та навіть харчуванні. Хочу, щоб суспільство поступово наблизилося до стандартів “Дня” — інтелектуальних, моральних, естетичних.