«В 2020-му я побачила величезну кількість молодих людей з Криму, які не бояться демонструвати тверді цінності»

Кінець грудня — традиційно час не тільки різноманітних звітів, а й пора підбивати підсумки прожитого року. 2020-й, як ніколи, був і лишається складним для всього світу. І тому вкрай важливо його проаналізувати та знайти ті, можливо, приховані, «поклади» оптимізму, які неодмінно він нам теж дав.

Тож дорогі друзі, ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Адже й сама інтелектуальна спільнота, згуртована головним редактором та колективом, — це ще один позитив та ресурс, який надбав «День» за свої майже 25 років (цю важливу дату газета відзначить якраз 2021 року). Про цей ресурс для країни не варто забувати і з ним, переконані, неодмінно треба рахуватися. Ваші думки завжди цінні дня нас.

1. 2020-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).

2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?

3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, які зацікавили вас найбільше).

4. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?

5. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?

6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?

«В 2020-му я побачила величезну кількість молодих людей з криму, які не бояться демонструвати тверді цінності»

Лариса ВОЛОШИНА, журналістка, телеведуча:

1. 2020-й – рік дежавю. Історія повторюється і немов натякає, що всі невивчені уроки незабаром доведеться вчити ще раз. Це відчуття краще за все ілюструє фото з останнього концерту «95 кварталу» в Києві. 22 грудня ФОПи, що протестують проти низки владних законопроектів, пройшли маршем вулицями Києва. Біля палацу «Україна», де в той момент проходив концерт комік-групи їх зустріли сили Нацгвардії, які оточили кільцем будівлю. Ніби як для захисту. Ми це вже бачили. Точнісінько так «наше саме найдорожче» охороняли під час Майдану 2013-2014 років. Згадується фото київського пам’ятника Леніну, яке тоді взяли в кільце співробітники внутрішніх військ. Надбанням Революції гідності стала декомунізація, яку вдалося запустити на двадцять п’ятому році незалежності. Але без деолігархізації, країна виявилася вразливою до появи чергового «вождя знедолених та ображених», який нікуди крім прірви, завести не може. Два фото – одна викривлена реальність. «Коли Ільїч був маленький, з кудрявою головою»... Саме цей віршик згадується мені зараз.

2. Антигероєм для мене в цьому році став умовний «Голобородько», який вкоренився у владному кріслі. Його поведінка, вислови, хамство та невігластво. Саме в цьому році ми почули про можливість обміну собак на комунальні послуги, про «карабєльних сосен» та інші благогрупства. Колишні «хлопці з народу» навіть не намагалися приховати зневагу до вчорашніх братів по соціальній страті. Більшості суспільства абсолютно байдуже на панські образи. А владі байдуже на життя та здоров’я холопів. В 2020 році влада демонструвала кричуще мовчання та бездіяльність під час таких катастроф, як пожежі в зоні відчуження, епідеміологічна криза. Суцільний піар, відосики та вихваляння. Кульмінацією стала мученицька смерть українського військового Ярослава  Журавля, якого ніхто і не збирався рятувати. В кінці року нова звістка з фронту – закатований російськими найманцями український військовослужбовець, якого влада звинуватила у тому, що він сам винен у своїй смерті. Все це дуже тривожні сигнали. Мається на увазі не тільки намагання замовчати прорахунки чиновників, а й те, що більшість українців ставиться «з розумінням» до брехні та байдужості щодо людського життя, яке цього року було продемонстровано у всій красі.

3. В 2020 році газета «День» була чи не єдиним українським виданням, яке зайняло однозначну позицію в скандалі навколо олігархічного проекту меморіалу «Бабін Яр». Нагадаю, що після того, як стало відомо, що низка російських олігархів планує побудувати на місті масових розстрілів психологічний атракціон, що його задумав російський режисер Ілля Хрижановський, більшість українських ЗМІ почали розповідати українцям щось про сучасне мистецтво та нетиповий підхід. «Він художник – він так бачить». До інформаційної компанії долучилися російські псевдо ліберали, які почали звинувачувати українців у дикунстві. Як приклад можна згадати годинне інтерв’ю, яке Ксенія Собчак взяла у Хрижановського. Всіма цими засобами створювався фон. Мовляв, культурні люди не бачать нічого страшного в новаторстві та експериментах навіть навколо таких болючих речей, як пам’ять про сталінські репресії та Холокост. В той же час проти проекту меморіалу виступали українські єврейські організації, іноземні історики, дослідники, які багато років вивчали трагедію Бабиного Яру, яких за допомогою інформаційних маніпуляцій зводили на маргінес. Створювалася ілюзія, де є дві майже рівнозначні сторони між якими триває суто естетичний спір. Позиція газети «День» тут відрізнялася кардинально. Вона стала майданчиком здорового глузду, нагадуючи про повагу до жертв та неприпустимість залучення до побудови української пам’яті ані російських грошових мішків, ані трубадурів імперії.

4. В цьому році я побачила величезну кількість молодих людей з Криму, які сповідують та не бояться демонструвати тверді цінності. Це і проект «Діти Криму» Юлії Качули, і «Кримська родина» Аніфє Курсєітової, і об‘єднання дітей кримських політв’язнів, і ТікТок блогер Данило Гайдамаха. Коли бачиш, як діти борються за рідну мову, культуру, історію, підтримують один одного у вигнанні та в часи скрути – це надає сил.

5. В цьому році я усвідомила, що таке «гра в довгу». Саме небажання запастися терпінням, рухатися маленькими кроками, цінувати невеличкі національні надбання та вміти захищати мале, щоб не втрати щось велике штовхають українців до необачних кроків. Хочеться, щоб швидко. Щоб зараз, або ніколи. Щоб п’ятирічку за три роки, а швейцарські стандарти життя за п’ять. Нетерплячістю українців користається Московія, просуваючи тут свої хибні сенси та людей, що здатні тільки руйнувати. В цьому році я усвідомила цінність малих перемог та налаштування на довгу боротьбу. В побудові держави, як і в особистому житті, важливий не час, а напрямок.

6. Щиро вітаю газету «День» з майбутнім 25-річчям. За ті роки, що я співпрацюю з виданням, я не втомлююся дивуватися енергії та розуму головного редактора Лариси Івшиної. Їй вдалося зібрати навколо себе світлих та ідейних людей. Такі проекти, як Бібліотека газети «День», щорічна фотовиставка, круглі експертні столи, Літня школа журналістики апелюють до розуму та формують  цінності.