«Вірю, що в України складеться все добре. Не завтра. Але такий час настане»

Дорогі друзі, ви знаєте, як ми цінуємо ваші думки і наше спілкування. За доброю традицією ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Ваші чесні відповіді завжди слугували для нас гарним виміром «температури» в Україні та світі за минулий рік і внеском в осмислення головних подій, процесів, людей. А ще завжди цікаво читати — що надихає вас і які ви маєте очікування від майбутнього. Отже, пропонуємо вашій увазі відповіді на запитання нашої новорічної анкети. Нам важливо знати і вашу думку. Приєднуйтеся!

Бажаємо вам радісних новорічних свят і щасливого 2020 року!

1. Які події року, що минає, на вашу думку, змінили світ та Україну?

2. Яка подія в житті країни стала найважливішою особисто для вас?

3. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?

4. Три речі, які додають вам сил і сповнюють оптимізму?

5. Автори, статті, проєкти газети «День», які зацікавили вас найбільше 2019 року?

Сергій ПАВЛЕНКО, шеф-редактор історичного журналу «Сіверянський літопис»:

1. Мені здається, що минулі президентські та парламентські вибори — це всеглобальний світовий «дзвіночок»: ми вступили в добу технологій інформаційного зомбування, задурманювання населення фантомами фантастичної реальності, забумбулення мізків зливою фейкокомпроматів. Можливо, 2019 рік — це такий собі початок на нашій землі у моторошний спосіб третьої світової війни, яка без атомних бомб та мінометних мін калічить, руйнує психіку людства, перечавлює людський розум і витворює притуплених слухняних істот, здатних лише смачно їсти і ржати, задовольняючись квартальними преміями, комедійною режисурою Кремля. Москва своєю вправною діяльністю в цій сфері перетнула не тільки кордони України. Вона окуповує і Європу, яка вже втомилася від правди й хочете тиші та спокою, як і ті 73% українських виборців.

2. Для мене цей рік минув під знаком Івана Мазепи та його однодумців. На рівні держави, здається, ніхто не відзначив 310-річчя повстання мазепинців, 380-річчя з дня народження І. Мазепи. От якось за виборами та іншими подіями всім було не до цього. Проте… нещодавно вийшла у світ моя нова книга-том «Україна доби гетьмана Мазепи. 1708 — 1709 роки в документальних джерелах». Мене тішить, що цей понадкілограмовий збірник документів додав величезний обсяг правди до пояснення дій тисяч мазепинців. Без всіляких інтерпретацій можна почитати численні щоденники шведів, німців, кореспонденцію англійців, французів, поляків про задуми гетьмана та його соратників, у книзі подані документи-фейки, виготовлені російським командуванням. На жаль, не встиг завершити цього року велику працю «Іван Мазепа: догетьманський період». Втім, сподіваюся цей задум довести до кінця наступного року. Нехай пробачить мені гетьман! Думав, вистачить написати 10 — 12 розділів, але матеріалу назбиралося на 20…

3. Письменника та історика Валерія Шевчука називаю без вагань героєм року. У рік свого 80-річного ювілею він подарував українській спільноті потужну працю-дослідження у двох томах «Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI — XVIII століть» («Кліо»). Це майже 2000 сторінок роздумів, тез, узагальнень про нашу минувшину на основі різноманітних джерел. Знаю, що автор десятиліттями збирав різноманітні акти, займався перекладами історичних творів, панегіриків. Тому його нотатки — це не публіцистичне осмислення чийогось наукового доробку, а власний погляд на нашу Козацьку державу з її колізіями і здобутками. Загалом доробок В. Шевчука — це фактично результат діяльності кількох великих інституцій. Дуже високо оцінив цю працю доктор історичних наук Юрій Мицик, який днями надіслав мені захоплений відгук про куплену книгу.

Що ж до антигероя, то для мене цю роль в Україні грає Віктор Медведчук. Він порвав з рідною мовою, українською ідентичністю й активно працює, аби більшало на наших землях манкуртів, кремлядсько-путіноїдських маргіналів.

4. Радий, що щодня звертаюся до минулого, шукаю і знаходжу в ньому ті перлини-джерела, що їх тільки я можу знайти на основі попереднього досвіду…

Переконаний, що мої напрацювання будуть потрібними українській спільноті.

Вірю, що в України складеться все добре. Не завтра. Але такий час настане.

5. Я знаю газетярів, які, пропрацювавши по 30 — 40 років у редакціях, так і не спромоглися видати жодної книжки. Чому? Є, звичайно, і поважні причини… Найголовніша з них — ні з чим виходити до читача. От просто людині немає із власного доробку вибрати щось таке дороге, щемливе, рідне, яке б зігрівало і тебе, і людей. Пресконференції, рядки, новини… Творчість перетворюється на ремесло, рядкогонство… Позитивною рисою газети «День» є якраз амбітність команди, робота на перспективу. Жодне редакційне видання в Україні не переймається тим, щоб КРАЩІ публікації не розчинялися під завісою часу, а мали продовження щороку в ТОМі-скарбничці роботи всього колективу, авторів. 27 листопада був на представленні чудово виданої книги «День вдячності» в Чернігові. Мені приємно було особисто потиснути руку Ігорю Сюндюкову, послухати головного редактора Ларису Івшину. Прийшло багато шанувальників видання, авторів. Давно я не бачив у Чернігові такого багатолюдного зібрання з приводу виходу книги! Таке інтелектуальне спілкування зближує читачів і творчу редакцію.

Які публікації привернули увагу? З істориком Тамарою Демченко подискутували над циклом статей Георгія Папакіна. Непогано були представлені в газеті Юрій Терещенко, Петро Кралюк («Чорна рада»). Цікаві роздуми Ігоря Сюндюкова про зраду і зрадників…