«СПРАВИ В НАШІЙ КРАЇНІ НЕ СПРИЯЮТЬ ХОРОШОМУ НАСТРОЮ»

— Чи важко зараз артисту працюється?

— Так, але, гадаю, так йдуть справи не тільки в артистичному середовищі, але і в будь-якому іншому. Концертів стало набагато менше. Справи в нашій країні не сприяють хорошому настрою. У мене оптимістична вдача, однак чогось так усе погано.

— Як утриматися українській естраді на пристойному рівні, щоб, з одного боку, вона не була «шароварщиною», а з іншого, — наслідуванням російської попси?

— Виконавців, які входять до першої п'ятірки, я «імітаторами» не вважаю. Для мене асоціативно композитор — це міксер, в який заливають різні інгредієнти. Там може бути народний стиль, класична музика, сучасні напрями. Потім він додає щось своє — і народжується пісня. Спеціально відгородити себе від будь-яких впливів важко. Важливо робити відбір. Після того, як чотири року тому в мене з'явилася студія, я став розбиратися і в технічних нюансах. Своєрідним еталоном для мене є якісна американська та європейська музика. Та ще класика. Ці три щити захищають мене від згубного впливу російської попси. Я не маю права бути некомпетентним у своїй професійній сфері. Повинен бути в курсі новинок. Середньостатистичний громадянин України слухає те, що йому нав'язують. А нав'язують йому часом не найкраще, а те, що хочуть продати. Зараз, по суті, кожний засіб масової інформації за сумісництвом є і продюсерським агентством. Вони вкладають у свого виконавця гроші і відповідно «штовхають» його в ефір. Потім складають власні рейтинги, де знову того ж виконавця ставлять на перші місця, не помічаючи інших. Кожен хіт-парад має свою трійку лідерів. Про елементарну об'єктивність й мови бути не може. Номінацій та хіт- парадів розплодилася сила-силенна. Кожен день мені хтось дзвонить і кудись запрошує, щоб вручити черговий приз. Це, безумовно, приємно. Але коли в такій кількості, то знецінюється сама ідея. Як не парадоксально, навіть при Радянському Союзі існували більш жорсткі конкурсні умови. Були професійні критики, худради, а не тільки журналісти, котрі час від часу пишуть на ці теми. Наприклад, вони не можуть відрізнити фонограму від живого звуку. Людина заплатила гроші за квиток, а потім написала захоплену рецензію про «живе» виконання, не підозрюючи, що її просто «кинули».

У нашому шоу-бiзнесi — нечеснi правила гри. Я витратив на свій «живий» виступ купу грошей. Була безліч апаратури, людей. Півроку підготовки. Наприкінці року написали: «Три концерти в Палаці «Україна» українських виконавців пройшли «живцем»: Пономарьова, Юрченка і Повалій. Юрко Юрченко дійсно відпрацював половину концерту «вживу». Для тих умов це вчинок. У нього були не бутафорські музиканти, які «грали» під фонограму. Поки критики не будуть компетентними — на естраді процвітатиме обман.

Про себе ж говорити «я чесний» — хвастощі. Але цим займаються майже всі. Всі вже зрозуміли, що скромність — це прямий шлях до невідомості. Якщо не себе хвалять, то один одного. Довкола суперечки: «хіт» — «не хіт». Загубилося поняття «пісня як стан душі». Тому слухачі відвертаються.

— Ваші вокальні дані не викликають сумнівів. Але композиторські амбіції — не такі очевидні. Багато ваших пісень досить примітивні, «на три акорди». Чи не відбулася за ці два-три роки вашої популярності зустріч з яким-небудь талановитим композитором, який би дозволив вам наблизитися до євро-американської музичної якості?

— Дуже хоче відповісти моя Олена.

О.М. (темпераментно). — Я не вважаю пісні Сашка примітивними. «Перша й остання любов», «Анна», «Зранку до ночі»... Якщо ви їх вважаєте такими, то «ай ем сорі». Як на чий смак. А щодо «євро-американського» стандарту, Елтона Джона і т.д. — у них інша ментальність.

О.П. (набагато спокійніше). — Я не люблю говорити про музику. Її треба слухати. Я також не вважаю «Зранку до ночі» прикладом дешевої музики. Але згоден, що у мене є декілька спрощених речей, на зразок «Серденько моє». Але це — танцювальна музика.

— Гаразд, ви вважаєте Пугачову хорошою співачкою?

— Я вважаю її геніальною.

— Але вона і композитор непоганий. Виходила цілком пристойна платівка її авторських речей. Однак вона не написала пісню на рівні Раймонда Паулса або того ж Ніколаєва. Тому що вона насамперед — співачка, а все інше потім.

— Ми всі рівні перед Господом. Випадково може кожному в голову залетіти який-небудь хіт. Його може написати як Елтон Джон, Раймонд Паулс, так і я. Музика — не математика.

Я намагаюся, в принципі, працювати і з іншими композиторами. У новому альбомі буде репрезентовано декілька пісень одного автора. Але щодо тієї ж «Першої та останньої любові», я навпаки боявся, що вона буде дуже складною для сприйняття. Однак публіка її прийняла. Раніше я не писав ні музики, ні віршів, але у мене була така ситуація, коли треба було або зупинитися, або продовжувати рухатися далі. Тепер музика приходить до мене доволі регулярно. Але я ставлюся до неї вимогливо. Я за півроку можу написати дві-три пісні і жодну з них не включити до репертуару. Я не відмовляюся від чужих хороших пісень, я згоден платити гроші. Мені приносять силу-силенну різних касет. Але більшість з них мені не подобається.

З останніх новин: я хочу повідомити, що на мою нову пісню «Ніжними вустами» знімається відеокліп. Його робить на студії «Дельта» режисер Максим Папарник. Підготовка до зйомок тривала з жовтня 1998 року. За сюжетом там буде зображено картину далекого майбутнього.

«ІНТЕЛІГЕНТНІСТЬ І СМАК НАШИХ ПОЛІТИКІВ ТЯГНУТЬ НА ТРИ З МІНУСОМ»

— Скоро відбудуться президентські вибори. Напевно до передвиборної агітаці ї залучатимуть і артистів. Чи будете ви брати участь у цих акціях? За гроші або по совісті?

— У будь-якому випадку я не буду кричати зі сцени: «Голосуйте за того або іншого!». У кожному артистові є елемент повії. У тому значенні, що за гроші він здатний на багато що. Це неминуче для того, щоб вижити, платити музикантам, підтримувати їх в робочій формі. Але для мене акції, які проводилися політиками, — це чергова можливість зустрітися з глядачами. Для яких, в свою чергу, — це можливість не платити за квиток. Зовсім не брати участь у цих акціях важко. Я максимально їх уникав. Аж до того, що зробив всеукраїнський тур з 28 лютого по 31 березня. Парламентські вибори, як відомо, були 29-го. Щоб була залізна причина відмовитись. І в жодному з цих концертів жоден політик участі не брав. Я боюся нав'язувати власну думку, оскільки у кожного повинна бути своя. Якщо хтось буде повторювати мої фрази, в результаті вийде, що з претендентів переможе той, у кого більше грошей? Хоч це і відбувається у всьому світі, хотілося б, щоб у нас було по-чесному.

— Як, на ваш погляд, мистецтво пов'язане з політикою?

— Політика і мистецтво — дві невід'ємні складові суспільства. Але політика може мистецтво загнати в підпілля. Адже мистецтво впливає тільки духовно. А політика — може і фізично.

— Політика може знищити мистецтво, а чи існує зворотний зв'язок? Чи впливає творча інтелігенція на політиків?

— Звичайно, вони ж також люди. Але, на жаль, смаки наших політиків залишають бажати кращого. Якщо відбувається щасливий збіг в одному політику інтелігентності та смаку, то саме на нього вплинути можна.

— І часто ви зустрічали подібні збіги?

— Довго просторікувати не буду, а то до в'язниці потраплю.

— Хоча б оцініть за десятибальною шкалою смак та інтелігентність наших політиків.

— Три з мінусом.

— Ви симпатизуєте якій- небудь конкретній партії?

— Мені імпонує позиція тих, які підтримують шлях до самостійності, оскільки ми самі її вибрали. Це питання самоповаги.

— Наскільки нам відомо, у вас склалися давні взаємини з Народно-демократичною партією.

— Повторюю, конкретно я не агітував за жодну партію. Я знаю Анатолія Матвієнка, тому що він мені вручав перший приз на конкурсі імені Івасюка. І згодом я готовий був виступити в концертах, які проводила його НДП. Але я жодного разу не кричав: «Голосуйте за них!».

— Що треба робити, щоб молодь прийшла на вибори?

— Щоб підлітки прийшли на вибори, треба зробити це модним. Щоб вони прагнули туди як на престижну вечірку. На Заході безліч таких проектів. У Москві був: «Голосуй, а то програєш!». У нас поки нічого. Це недешево.

«ЯКЩО МИ САМІ СЕБЕ НЕ ПОВАЖАТИМЕМО, ТО ХТО Ж ПОВАЖАТИМЕ НАС?»

— Пригадайте давню історію, коли ви відмовилися співати у Палаці «Україна» разом із артистами з Росії під егідою «АРСу». ЗМІ стали подавати ваш образ як бунтарський.

— Все було до банальності просто. Саме так, образ бунтаря роздули засоби масової інформації. Через місяць після цієї акції «АРС» офіційно вибачився переді мною. А справа виглядала так. За місяць до концерту всім ЗМІ був розісланий факс із рекламним анонсом концерту, в якому говорилося, що в ньому братимуть разом із російськими виконавцями українські. І зокрема я. Мало того, що вони прізвище надрукували неправильно, та ще й вмістили його туди без мого відома. Ми зателефонували до «АРСу» і запитали: «Хлопці, на якій підставі ви поширюєте відомості про мою участь? А якщо в мене вже запланований концерт на цей день? Це, щонайменше, нетактовно». На що отримали самовпевнену відповідь: «Сашко, вам що, на одній сцені з москвичами не хочеться постояти?». Це мене розлютило! Тобто, якщо приїхали москвичі, то я повинен лягти і віджатися? Мені б дуже хотілося постояти на сцені з такою великою співачкою як Алла Пугачова або з Кобзоном. Але не можна ж зловживати цим бажанням! Дякувати Боговi, вони iснують. Якщо ми самі себе не поважатимемо, то хто ж поважатиме нас? А після відмови вже пішло-поїхало: бунтар тощо. Але мене здивувала також реакція наших артистів. До концерту я багато кому з них розказав цю історію. Вони обурювались: «Неподобство! Саня! Ми також відмовимося!» Але потім усі вони взяли участь. До того ж безкоштовно. Однак якщо взяти як таку участь деяких наших народних артистів, то в цьому концерті ним просто затикали дірки. То на початку відділення поставлять, то пересунуть в середину. Якби мене хтось перемістив — він би забув, що таке пересувати, на все життя! Існує режисер, який повинен усіх розписати по номерах, керуючись принципом, щоб люди з цікавістю прослухали концерт до кінця. А коли один говорить: «Пересуньте того туди-то, тому що я не встигаю загримуватись», — це знущання.

— Ви не хотіли б вийти за рамки всеукраїнського туру?

— Дуже хочу. Але все вирішують гроші. Великі гроші. У нас багато хто кричить: «Хочемо! Хочемо!». Я думав над цим, і єдина можливість — «Євробачення». Гастролі наших артистів проходять виключно на рівні діаспори. Українська мова милозвучна, добре лягає на музику. Якщо п'ятірку наших найсильніших виконавців гідно фінансувати — українська музика могла б стати популярною в усьому світі. Були прецеденти: італійці, німці.

— Скажіть декілька слів про те, чому у вас розійшлися дороги з продюсером Віктором Дорошенком?

— Треба речі називати своїми іменами. І людей — відповідно. Правильно сказав Клімов, сьогоднішній продюсер групи «Океан Ельзи»: «Є продюсери, а є агенти». Агент отримує відсоток від гонорару виконавця. Якщо виконавець захоче піти, він тільки розведе руками: «Що я можу зробити?». Між продюсерами й виконавцями існує контракт. Контракт на сьогодні у мене не був підписаний ні з ким. Продюсер — це людина, яка, крім фінансування, повинна планувати творчий розвиток артиста. У нього має бути смак і бажано, щоб він сам у минулому був музикантом. Вітя Дорошенко був директором. Той, кого Климов умовно назвав агентом. І фінансування проектів я знаходив сам або вкладав у них свої гроші. У мене своя студія звукозапису, концертний відділ, рекламне агентство. Крім мене у мене не було продюсера. В європейському розумінні їх у нас немає. А в Москві — й поготів. На Заході це насамперед музиканти, які не відбулися і котрі вдало знайшли себе в бізнесі. Він побачить алмаз, вкладе гроші в його огранування і заробить на цьому. Якщо ти хочеш стояти на ногах, то в нашому житті, на жаль, лише творчістю займатися не виходить.

«МЕНЕ ВЖЕ ОДНОГО РАЗУ НАЗВАЛИ СТАРИМ І ТОВСТИМ»

— Якось по телевізору було показано сюжет, де ви в ресторані святкували день народження Олени Мозгової. Пономарьов вийшов до мікрофона і сказав, що заспіває свою улюблену пісню «Белой акации гроздья душистые». І дійсно, виконав її чудово. Чи не маєте намір записати альбом романсів?

— Так, дійсно, це мій улюблений романс. І я хочу записати збірник таких творів. Там не всі будуть романси в чистому вигляді, але основа та сама.

— Романс це — «сльозоточиве» мистецтво. А ви самі, коли заводите яку-небудь жалісливу річ — можете розридатися від себе?

— Ні (сміється). Я не чую, що я співаю.

— А якщо випадково почуєте себе з вікна?

— Зайнятися таким собі музичним онанізмом? (Сміється). Навряд чи вийде. Будь-яку зі своїх пісень я чув незліченну кількість разів. При народженні її, при записі, при аранжуванні, на репетиції. Іноді буває, що до кінця запису я її вже ненавиджу. Хоча, звичайно, коли минає час, залишаються речі, які мені продовжують подобатися.

— На «Таврійських іграх- 97» дівчата-підлітки чекали в основному двох виконавців: Доктора Албана і Пономарьова. Одна з них навіть зауважила, що вас чекає більше, тому що Албан уже старий і набрид. Бувають несподівані реакції підлітків на вас?

— Мене вже назвали старим одного разу. Старим і товстим! Дається взнаки хороше харчування (Сашко лукаво подивився на Олену). У підлітків відбувається становлення особистості й психіка відповідно більш вразлива. Оголене сприйняття.

Бувало, дівчата і під машину в тридцятиградусний мороз кидалися. Говорили, що якщо не дам автограф — не встануть. «Лінкольн» тиснули так, що доводилося рихтувати й фарбувати.

Коли вони виростають, істерика переходить у щось більш спокійне. Їх оцінки стають тверезішими. Фанатки перетворюються на шанувальниць. Коли в Хмельницький приїжджала Софія Михайлівна Ротару, я пам'ятаю як сам «фанатів». У цьому віці це нормально.

У багатьох містах у мене є «Фан-клуби» ( або я б краще назвав їх «Френд-клубами»). Коли я буваю там з гастролями, приїжджаю в такі клуби поспілкуватися. Щоб вони уявляли собі не нафантазованого героя, а нормальну людину, яка відрізняється лише тим, що пише музику та її виконує. Між нами встановлюються теплі взаємини. Деякі передрікали, що якщо у мене з'явиться сім'я, народиться дитина — половина шанувальниць від мене відвернеться. Їх прогнози не справдилися.

— А яку музику ви самі любите слухати?

— Останнім часом моя улюблена група «Нірвана». Подобаються виконавці різних напрямів: Елла Фіцджеральд, Елтон Джон, Стінг. У Стінга колосальні тексти. Минулого року, на мій погляд, вийшов дуже сильний саунд-трек до фільму «Титанік» Селін Діон. Майкл Джексон для мене — приклад якісного аранжування. Щоб краще зрозуміти, можна спочатку копіювати. Розібравшись — створити своє. У цьому допомагає моя команда й Олена. Я десь читав, що близькі люди не можуть тверезо оцінити творчість. Олена має вищу освіту в галузі режисури. Раніше, знаючи, яких фахівців часом випускають наші вузи, я дещо скептично ставився до наявності вищої освіти, однак Олена показала своє вміння в підготовці та проведенні концерту у Палаці «Україна». Подібну ідею режисури я побачив нещодавно в живому концерті Алли Борисівни. Рівень вийшов хороший.

Коли я був у Лондоні, я переглянув декілька відомих в усьому світі мюзиклів: «Фантом в опері», «Чикаго». У цьому майбутнє. Тобто не концерти, що складаються з окремих пісень, а таке собі по-режисерськи вивірене дійство, в якому кожна пісня повинна посідати певне місце.

— Уже навіть група «Любе» заспівала англійською мовою. Щоправда, пісні «Бітлз». У вас немає бажання заспівати англійською?

— Є. Більше того, у мене є приятель у Лондоні, який вже написав для мене англомовну пісню. Але поки я не досягну того рівня виконання, коли зможу пересвідчитися, що це англійська мова, а не щось схоже на неї, я на публіку виносити ці речі не збираюся.

О.М. — У нас є шанс вивчити і грецьку. Коли ми з Сашком обговорюємо політичні теми, то приходимо до висновку, що якщо до влади прийдуть крайні ліві — поїдемо в Грецію. Там все є. (Жарт).

О. П. — Буду співаком Олександріасом Пономареполісом.

Сподіваємося, ні до першого, ні до другого не дійде.