«Я хочу причесати всю країну»

ВИХІД У СВІТ

Це були часи, коли жінки носили спідниці із заниженою талією і вище колін і хизувалися своїми першими хлопчачими стрижками; коли Чарлі Чаплін знімав свій найпопулярніший фільм «Золота лихоманка», і весь світ танцював чарльстон. 20- ті роки минулого століття — божевільний період, коли люди прагнули отримувати життєві задоволення і «завойовувати нові простори» (так звучав девіз того часу). Не були винятком і перукарі. 14 квітня 1925 року в Гамбурзі зібралися наймодніші майстри із Швейцарії, Німеччини, Франції та Англії і створили «Міжнародну організацію жіночих перукарів» (IGDC). Мета — дати новий поштовх розвитку моди у зачісках. Але справжнього розквіту і, як наслідок, безумовного впливу у світі моди «Інтеркуафюр» набув у 50-х роках, ставши всесвітньою організацією, яка об’єднала перукарів із усіх континентів (чи треба говорити, що СРСР у цю всесвітню мережу якось не вписувався?). Сьогодні «Інтеркуафюр» нараховує понад 2500 салонів у 40 країнах. Керівники цих салонів прагнуть розширяти і втілювати на практиці нові підходи до вдосконалення своєї майстерності і обмінюватися досвідом. По суті, саме «Інтеркуафюр» визначає сьогодні моду, нові тенденції, нові образи. Два рази на рік він створює колекції зачісок, «фотозвіти» про які розсилає із Парижа (тут у «Палаці націй», в одному із найфешенебельніших районів знаходиться штаб-квартира «Інтеркуафюра») кожному із своїх членів, що дозволяє не лише тримати руку на пульсі, але і є джерелом натхнення. Результатами цього натхнення члени «Інтеркуафюра» можуть поділитися із колегами на щорічних показах «Mondial Performance» в Парижі. Відбір учасників дуже строгий, оскільки бажаючих багато. Минулого року свою колекцію показували президент української секції В’ячеслав Дюденко та її арт-директор Наталя Балабанова. Успіх був приголомшливий. І принциповий. Оскільки «Інтеркуафюр» не дає попусків на нестабільність економічного становища у країні, не схильний до моди на політкоректність. Для перукарів головне — якість і стиль. Те й інше представники української секції продемонстрували блискуче.

Цього року Наталю і В’ячеслава на щорічному зібранні асоціації (семінари, симпозіуми тощо) приймали вже у ранзі VIP-гостей. А Балабанова отримала встановлену в минулому році нагороду, яка покликана заохочувати тих, хто активно проявив себе на батьківщині, роблячи істотний внесок у розвиток перукарського мистецтва. За визнанням Наталі, для неї ця нагорода особливо дорога тим, що номінанта висувають колеги — члени секції.

АРТ-ДИРЕКТОР ВЛАСНОЇ ДЕРЖАВИ

— Наталя, ми раді одними з перших привітати вас із нагородою. До речі, хочемо нагадати нашим читачам, що стиль від Балабанової — це в певному значенні стиль «Дня». Адже саме ви — автор дизайну прекрасного календаря на 2002-й рік і постера нашої газети. Отже, нагорода. Як вона вплинула на ваше самовідчуття?

— Я летіла в літаку і думала: «Боже мій, я тепер зірка...» А в аеропорту мене зустрічав мій колектив із квітами, шампанським. Це, звичайно, приємно, але я людина, яка досить тверезо ставиться до слави. З 1986 року я визначилася, чітко знала, що буду перукарем. Я багато працювала і працюю щодня, щогодини. Я не просто хазяйка салону «Лінія стилю», а постійно працюю з клієнтами, беру участь у розробці трендів, два рази на рік ми показуємо парад зачісок від «Велла Україна»; проводжу майстер-класи, з власної ініціативи щороку роблю фотосесії, прагнучи добитися гармонії між зачіскою та одягом. Я — арт-директор своєї власної невеликої держави. Ця нагорода підтверджує, що я все роблю правильно. Але я не збираюся почивати на лаврах, навпаки — це стимулює мене працювати ще якіснiше, вкладати в роботу більше сил і старанності.

— Наташа, вам не здається, що сьогодні існує деяке протиріччя: з одного боку, нашi перукарi можуть конкурувати з кращими майстрами світу, а з іншого — людині із середнім достатком важко знайти доступну перукарню. Чи можна говорити, що у нас розвивається середовище цінителів перукарського мистецтва?

— У нас останнім часом відкрилася велика кількість досить помпезних і таких, що претендують на звання VIP, салонів. Начебто і ремонт дорогий, і обладнання. Але вони мені нагадують бутафорські цукерки: ззовні красиво, а от класність співробітників, культура професії не завжди відповідають інтер’єру. Так, голова — це дорого. Це мають всі розуміти, але все одно господарям салонів необхідно вести грамотну політику. Складати прайси на послуги таким чином, щоб причесаною була вся країна. Мені іноді хочеться стати на Хрещатику і безкоштовно причесати всіх, кого зможу, показавши, що це не просто шоу, а необхідний i можливий процес кожного дня. У кожної людини повинен бути вибір, свій перукар, який буде його тонко розуміти, знати середовище, в якому вiн обертається, тощо. І, в свою чергу, перукар повинен в очах клієнта виглядати достойно і висококласно. Це і є, власне, культура професії.

Але, до речі, спостерігаючи за паризькою вулицею, я прийшла до висновку, що київська виглядає краще. Наприклад, француженки дуже бережуть свою природність, але природний колір волосся — далеко не завжди вже так добре. Якраз волосся, пофарбоване у природні тони, може вигідно підкреслити колір шкіри, виділити очі. Наші жінки в цьому плані відрізняються у кращий бік.

— Розкажіть, будь ласка, про ваші майстер-класи.

— Я не так давно почала викладати, і зрозуміла, що робити це необхідно. Я знайома зі світовими трендами і бачу, що нашим майстрам іноді не вистачає школи. Поступово я прийду до своєї школи, а зараз обмежуюся майстер-класами. Провела його в Iвано-Франкiвську, а потiм у Ялті. Із задоволенням побачила багатьох молодих, досить кваліфікованих перукарів, із величезним бажанням працювати і осягати нове. Для мене це дуже важливо, тому що чим більше я віддаю, тим більше можу ще віддати. Семінар цей дуже плідний ще й тому, що зачіски, які я їм показувала, побачать вулиці Ялти — це реальні стрижки, повсякденна мода, в якій головне — хороше і здорове волосся. До речі, ялтинські майстри ці стрижки виконали чудово. Так що є шанс, що нам все-таки вдасться причесати країну.