12 років: динаміка позитивна

Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАН України:

— У період референдуму вельми сильні були не зовсім адекватні очікування того, що незалежність принесе не тільки політичний і державний суверенітет, але за цим автоматично настане збагачення країни за рахунок відділення від інших країн, які її, як багато хто думав, «експлуатували». Ці надії не виправдалися. Але мені здається, що все-таки ці розчарування безпосередньо з референдумом не пов’язані. Тут, швидше, йдеться про розчарування, пов’язане із зміною суспільного устрою. Дуже посилилися також ностальгійні настрої за період незалежності нашої країни. Досі більшість людей вважає, що матеріально вони жили краще в пізні року застою, ніж нині. Хоч тут не все так просто. Повинен сказати, що найсильнішими ці негативні настрої були в 1997—1998 рр. А протягом останніх п’яти років спостерігається позитивна динаміка. Тобто кількість розчарованих зменшується, і, відповідно, більше стає людей, які знаходять себе в цьому новому суспільстві. Тому я сказав би так: якщо порівнювати з 1991 роком, то розчарування в суспільстві дуже сильне, а якщо порівнювати з 1997—1998 рр., то ми маємо позитивну динаміку. І я гадаю, якщо Україні вдасться зберегти поступальний розвиток, який спостерігається впродовж останніх років, то ще через 12 років розчарованих буде менше, ніж задоволених.

Віктор НЕБОЖЕНКО, президент агентства корпоративної підтримки «Трайдент»:

— За 12 років сталося багато. Якщо говорити про ступінь незалежності, Україна за ці роки отримала все, що можна. Тим більше, що ми встигли, так би мовити, в останній поїзд. В умовах глобалізації, коли швидко з’являються і зникають цілі країни, ми зуміли здобути незалежність, сформувати основні державні органи і навіть виробити власну зовнішню політику. Іншими словами, те, що сталося 1 грудня 1991 року, виявилося не тільки закономірним, а й вдалим. Тепер уже можна говорити не про експеримент, а про успіх українського народу, що вiдбувся. Інше питання — економіка і демократія. Тут, звичайно, очікування людей виправдалися відсотків на 30, можливо.

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— На жаль, багато наших політиків спекулюють на запитанні про сподівання, зводячи його до такого собі меркантильного вибору на кшталт «коли було більше ковбаси — за Радянського Союзу чи за незалежності?» За такого підходу стає дурним і сам політик, і пересічний громадянин. Я думаю, що в 1991 році, всупереч політичній міфології та радянським стереотипам, вибір був пов’язаний не тільки і, можливо, не стільки з ковбасою, скільки з прагненням до якоїсь іншої соціальної якості, нових сходинок соціальних свобод, іншого майбутнього, яке бачилося. Звичайно, щодо цього майбутнього було багато меркантильних побажань, проте зводити все розуміння тільки до них, розмірковуючи про виправданість референдуму, було б помилкою. Незалежність уже не є проблемним питанням. Існує проблема державного суверенітету, проблема розвитку національного проекту тощо. Та проблема, що надії, які люди мали під час референдуму, не цілком виправдалися, пов’язана з тим, що, коли наші громадяни голосували за незалежність, вони, крім усього іншого, довіряли політикам, які за неї агітували. Розчарування пов’язане не з самим фактом незалежності, а з політичними силами, які, як виявилося, просто не здатні бути провайдерами цих надій. Зважаючи на те, що влада щороку постійно говорить про спадкоємність, вона тим самим «замикає», якщо так можна висловитися, на собі капкан. Виходить спадкоємність невиправдання надій, спадкоємність невиконаних бажань і розрахунків. В українському суспільстві існує запит на нові стратегії розвитку, очікування пов’язане з оновленням. Але оновлення пов’язане із зміною якості життя в країні.