24 тисячі дітей чекають на батьків

В Україні презентовано новий законопроект — «Державна програма стимулювання усиновлення в Україні». Його ідеї підтримано Центром з усиновлення дітей при МОН України і Всеукраїнською громадською організацією «Суспільство рівних можливостей». Логічний розвиток даного задуму торкнувся й інформаційного простору інтернету: сьогодні Центр з усиновлення дітей при МОН України відкрив свій сайт — www.nac.gov.ua, а його урочисту презентацію намічено на п’ятницю. На сторінках сайту можна буде отримати інформацію безпосередньо про процедури як українського, так і іноземного усиновлення, ознайомитися з нормативними документами з цього питання, знайти потрібні телефони для консультацій, отримати доступ до законодавчої бази українського та міжнародного рівня.

Зрозуміло, що для дітей, які позбулися батьків, найкращим виходом із ситуації, що склалася, є усиновлення. Згідно із законом, пріоритетне право на усиновлення українських дітей мають громадяни нашої держави. Виявившись сиротою, дитина протягом року перебуває на обліку за місцем проживання, і лише після закінчення цього терміну може бути усиновлена іноземцями, які дуже охоче беруть у дочки і сини українських дітей, навіть якщо ті мають досить серйозні захворювання. За оперативними даними Центру з усиновлення дітей при МОН України, минулого року іноземці всиновили близько 2000 дівчаток і хлопчиків, у той час як наші співвітчизники — приблизно 1500 дітей. З одного боку, офіційної черги на усиновлення в Україні немає, оскільки попит тут набагато менший, аніж пропозиція (потребують усиновлення і мають на це всі права 24 тисячі дітей). А з іншого — буває, що потенційні батьки чекають декілька років: вони хочуть усиновити в обов’язковому порядку лише чарівне дівчатко з кучериками і великими очима років так до трьох. Дивно, але серед усиновлювачів лише кожен десятий мріє про хлопчика. Психологи таку статистику пояснюють боязню можливих конфліктів із усиновленою дитиною. Адже, згідно з думкою, що склалася, дівчатка більш спокійні.

Згідно із законом, як усиновлювач може виступати не лише родинна пара, але й «одинаки» — як жінки, так і чоловіки. Проте, за словами директора Центру з усиновлення дітей Євгенії Чернишової, заяви на усиновлення дитини від самотніх чоловіків жодного разу не надходили. Різниця у віці дитини й усиновлювачів не повинна перевищувати 45 років, а кандидат на усиновлення повинен заробляти так, щоб вистачало на утримання дитини. Є обмеження для майбутніх прийомних батьків, пов’язані зі станом здоров’я, проте це не означає, що, наприклад, сам факт інвалідності автоматично забороняє оформлення документів на усиновлення. На даний момент у процесі оформлення документів на усиновлення перебуває 878 справ. До речі, усиновлення може бути розірване також із ініціативи батьків або в разі позбавлення батьківських прав усиновлювачів. В обох випадках остаточну ухвалу виносить суд. За останні чотири роки відмовилися від усиновлених дітей близько 300 батьків (із них 22 — іноземці). Головною причиною називають неможливість встановлення нормального контакту з дитиною, рідше — прояв згодом прихованих раніше хвороб.

Як же може програма, яка пропонується, допомогти знедоленим дітям? Як, працюючи за нею, можна збільшити кількість кандидатів в усиновлювачі? Автори концепції вважають за потрібне передбачати гроші в бюджеті країни на розв’язання питання з сирітством, а визначені бюджетом кошти в основній своїй масі спрямовувати на забезпечення супроводу (педагогічного, психологічного, медичного...) батьків усиновленої дитини. Причому, такий супровід передбачається з того самого моменту, коли людина лише відчула бажання взяти на себе відповідальність за життя, розвиток і виховання сироти. Згідно з цією програмою, і працівники відділів освіти, які займаються питаннями усиновлення, повинні потрапити під захист закону в плані звільнення їх від усіх непрямих обов’язків. Як правило, бажають усиновити дитину люди, у яких у житті сталася якась трагедія і які не можуть мати своїх дітей. У них складається певний стереотип сприймання майбутньої усиновленої дитини. У процесі бесіди з психологом досить часто з’ясовується, що зовнішність малюка і вік для потенційного усиновлювача не такі вже й важливі, що й інший тип дитини може для нього виявитися милим і бажаним. Проблеми, що виникають між дітьми й батьками в родинах з нерідними дітьми, сприймаються сторонами набагато гостріше й драматичніше, ніж це відбувається в звичайних родинах. Дуже важливо батькам, які усиновили дитину, бути впевненими в тому, що у важку хвилину вони завжди зможуть отримати консультації фахівців, що дитині також зможуть допомогти професіонали в період адаптації в нових умовах (після часу, проведеного в інтернаті чи дитячому будинку, а можливо, вже і в якійсь родині). Не виключено, що якісь кошти родина зможе отримувати від держави — одноразово чи систематично. Однак у цьому випадкові необхідно буде подумати, як запобігти можливим зловживанням. Гроші на реалізацію програми, вважають її автори, можна знайти в статтях бюджету, закладених на утримання інтернатів, дитячих будинків, будинків малятка і навіть там, де вони передбачаються на будинки родинного типу і прийомні родини. Адже в будинках сімейного типу і прийомних родинах дитина живе немовби в гостях до свого повноліття, а потім вона вже не може розраховувати на підтримку прийомних батьків, які на момент повноліття згідно із законом знімають із себе повноваження батьків. Вони зобов’язані брати в родину нових маленьких дітей і вже саме для них працювати мамами і татами.