Абетку обкладено податками від «А» до «Я»

Можливо, комусь цей висновок не видасться таким очевидним. І особливо тим органам та інстанціям, які відповідають за видання підручників. Та все ж.

Можливість відсутності держзамовлення на шкільні підручники повною мірою почала обговорюватися вже після здобуття Україною незалежності. І не лише тому, що в західних країнах відсутнє держзамовлення на підручники (тобто багатьом відразу захотілося залучитися до цього видатного досягнення «капіталізму із людським обличчям»), а ще й тому, що досить суперечливе саме поняття: нормативний підручник. До того ж після падіння комуністичної імперії та розпаду Союзу довелося ледь не наново переписувати всю історію, літературу, філософію, що призвело до появи відповідної кількості невипробуваних підручників, робочих зошитів, методичок тощо. Вочевидь, що більша частина цих посібників не могла набути статусу держзамовлення. Видавці, особливо ті, хто має дітей, перший удар взяли на себе. Як сказали автору в одному з видавництв, це був своєрідний романтичний період, коли видавці вдень із вогнем шукали авторів підручників. Романтика йшла паралельно з падінням життєвого рівня населення. Тиражі видань, що не потрапили в держзамовлення, стали зменшуватися з сотень тисяч примірників — до десятків. З падінням тиражів зростала собівартість і, відповідно, ціна. Збільшена ж ціна зменшувала збут і тираж. Утворилося замкнене коло, яке з гуркотом сплюснулося на крапку 1997 року після введення законів про податки на додану вартість і прибуток. Собівартість шкільного підручника підскочила до 1—1,5 у.о. за примiрник. Податками шкільні підручники прирівняли до «Анжеліки — маркізи янголів». А останню — до виробництва нічного фаянсового посуду. Кінець. Крапка. Громадяни, не товпіться біля виходу.

Особливо біля виходу в Росію, де за рахунок пільгового оподаткування шкільні підручники виходять якраз удвічі дешевшi. Ясно, що розумному видавцеві куди простіше замовити підручник у Росії, заплатити 20% митних зборів під час його ввезення і зробити коло пошани навколо якогось напівмертвого українського видавництва.

Досить своєрідну спробу вирішити проблему оплати за підручники зробив 22 липня 1998 року Кабінет Міністрів, видавши постанову № 1128. Малося на увазі, що з 1.01.99 навчальною літературою будуть забезпечуватися тільки початкова школа та діти-інваліди. А вже батьки старших дітей можуть вирішувати самі: будуть їхні діти вчитися — чи ні. Парадоксально, що саме тут починає діяти чинник наявності держзамовлення.

1998 року в бюджеті було заплановано фінансування учбової літератури в розмірі 68,6 млн. гривень. Тобто близько 38 млн. у.о. Профінансували, як повідомила Тетяна Харламова, директор Методично-видавничого центру випуску та доставки освітньої літератури Міносвіти — 13 млн. У незручних одиницях. Прикинувши, що забезпечувати підручниками тільки початкові класи дешевше, на 1999 рік запланували 33,4 млн. гривень. Залишимо за кадром перерахунок гривень у зручні одиниці. У 1999 до виходу 10 серпня останнього оптимістичного Указу Президента, згідно з яким передбачалося виділення 20 млн. грн. на видання шкільних підручників, профінансували 5,5 млн. На даний момент — уже 7,5 млн. Виходить, треба видавати спеціальні Укази, щоб просто виплачувати суми, закладені до бюджету? Вже на цих цифрах хочеться зупинити роздуми про чинник наявності держзамовлення. Але не можна.

28 квітня 1999 року уряд видав розумну думку за № 714, у якій відмінялася розумна думка за № 1128 від 22 липня 1998 року. Не минуло й року. Однак! Тоді, 1998 року, коли верстали бюджет на 99-й, хтось врахував недоплачені видавцям 55,5 млн? І чи не тому у вищеназваному Указі скромно написано, що ці 20 млн. повинні піти й на викуп уже випущених підручників? А чи вистачить грошей викупити? У Міністерстві освіти автора запевняли: «Вистачить, вистачить... Ми тепер винні тільки 24,5 млн». То 20, 24,5 чи все ж таки 55,5? А може ці 20 мільйонів повинні піти на оплату підручників, запланованих до випуску і вже випущених цього року? Чи видавати підручники не планували? У тій же установі мені гордо сказали, що 500 тисяч букварів після отримання грошей уже пішли до друку. І Міністерство освіти не встигне, звісно, до 1-го вересня повністю забезпечити школи підручниками (а хто сумнівався?), та вже протягом I чверті — точно. Значить, теж будуть друкувати? Готові ж бо книги зі складів забрати можна хоч завтра. Між іншим, тільки двом видавництвам, «Перун» (за словами директора В'ячеслава Бусова) і «Либідь» (за словами директора Олени Бойко), держава заборгувала за виконане держзамовлення в сумі трохи менше ніж десять мільйонів. Із цих майже десяти близько трьох — ще за 1997 рік. А ще є «Освіта», «Світ», «Равлик», «Школярик», і всього майже 50, з якими укладалися договори.

Є запитання. Усі в Міністерстві освіти, уряді, парламенті, нарешті, знають (чи повинні знати), що застосування податків на додану вартість і на прибуток до підручників роблять їх удвічі дорожчими. Чи може хто-небудь виразно пояснити, навіщо їх обкладати цими податками, якщо це всього лише кругообіг грошей? Чи комусь цей кругообіг грошей в Україні вигідний? Чи може хтось пояснити, чому держава, знаючи про те, що термін створення підручника (не беручи до уваги первинної роботи авторів над ним) — близько року, не тільки не проводить фінансування заздалегідь, але й відстає на два роки?

ДО РЕЧI

За даними директора Книжкової палати України Миколи Сенченка, 1997 року було випущено 202584,3 тис. примірників шкільних підручників. У 1998-му — 19666,1 тис. екз. За шість місяців 1999 — 1649,7 тис. На 11.08.99 — 2224,2 тисячі. В середу в Міністерстві освіти України відбувся колегіум, одним з питань якого була ситуація зі шкільними підручниками. Як повідомили «Дню» в прес-центрі Міністерства, колегіум був закритим (?!-Ред.) і журналісти на нього на допускалися. Але тут же додали, що буде проводитись відеозйомка. Тож не виключено, що представники «обраних» ЗМІ все-таки були присутні, і скоро стане відомо про «позитивні зрушення» в забезпеченні шкіл підручниками.

ДУМКИ

Ситуацію з підручниками кореспондентам Олені ГОДОВАНЕЦЬ, Натал і ї МЕЛЬНИК та Олександру МИХЕЛЬСОНУ прокоментували вчителі. Тобто ті, хто працює не з нормативними актами поважних інстанцій, а з наявними підручниками і, головне, учнями.

Галина ОКСЕНЕНКО, вчитель української мови та літератури Білопільської загальноосвітньої школи №1 (Сумська обл.):

— В цьому році до школи не прийшло жодного нового підручника. Основна маса підручників, якими ми користуємося — старі, що не відповідають програмі. Найгірше справи склалися з навчальними посібниками для старшокласників. В методичних посібниках для вчителів, особливо з української літератури, написано одне, а в підручниках з цього предмету — зовсім інше. Тому мені, як учителю, доводиться шукати та давати учням додаткову інформацію, що знаходиться поза сторінками шкільних підручників.

Що ж стосується їх (підручників) кількості, то, наприклад, в нашій школі два одинадцятих класи, а книг вистачає тільки для одного.

Антоніна СОКИРКО, викладач української мови та літератури Ємільчинської загальноосвітньої школи №1 (Житомирська обл.):

Минулого року, наприклад, з української літератури ми були повністю забезпечені підручниками, а от хрестоматій не вистачало. До цього ж, ми намагаємося користуватися підручниками, що рекомендовані Міністерством освіти, але часом доводиться користуватися й «альтернативними» підручниками. Тобто такими, які видавництва випускають не на замовлення Міністерства. Хоч їх тиражі невеликі, їх є досить багато. Є така проблема, що минулого року була прийнята нова навчальна програма для загальноосвітніх учбових закладів, а от відповідної літератури щось не видно. Тому минулого року користувалися, і, напевне, поки що будемо користуватися старими підручниками — на щастя, різниця не така велика.

Ігор АЛЬБЕРТОВИЧ, вчитель історії загальноосвітньої школи №44 (Київ):

— Проблеми, звичайно, існують. Наприклад, скорочено кількість годин з правознавства, а підручник досить насичений, причому минулого року скорочені програми, працювати за цим підручником учням дуже складно. Те ж стосується й всесвітньої історії. Складнощі є не стільки з забезпеченням підручниками, скільки з їх змістом. Ті ж підручники з історії нерідко протирічать один одному.

Учні користуються підручниками Міносвіти, але я даю ширший матеріал. Крім базових, є ще три-чотири непоганих підручники. В такому разі виходить досить повний виклад.

Цього року Міносвіти видало постанову, згідно з якою підручники, ним ліцензовані, не будуть просто так продаватися — як, наприклад, на «Петрівці» — а будуть поставлятися безпосередньо в школи. В теорії це, звичайно, добре. Але ж запізнюються з виданням підручників, і виходить так, що нову навчальну програму давно затверджено, а підручників по ній немає.