Адміністративний ресурс у виборчих кампаніях
АДМІНІСТРАТИВНИЙ ВПЛИВ ЯК РЕСУРС ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ
«Ресурс кампанії» — це, по суті, можливість для «пропихання» кандидата виборцям. Можливості ці найрізноманітніші та по-різному описані у різних авторів. Ми виділяємо 10 основних ресурсів: ресурс кандидата (його готовність до боротьби, імідж тощо), електоральний ресурс (готовність виборців голосувати за запропонований імідж), елітний ресурс (готовність еліти округу підтримати кандидата), інформаційно- комунікативний ресурс (доступ до ЗМІ), партійний ресурс (підтримка партій), фінансовий ресурс, організаційний ресурс (наявність структури по роботі з виборцями), технологічний ресурс (уміння використати виборчі технології), часовий ресурс (час, необхідний для реалізації комплексу передвиборних заходів) та адміністративний ресурс.
Адміністративним ресурсом називається здатність кандидата залучити на свій бік і задіяти у виборчій кампанії органи влади. По суті, це комплекс додаткових ресурсів кандидата, котрий користується підтримкою влади. Належність до влади, у випадку з виборами, дає своєрідний «ефект мультиплікатора», посилюючи результативність більшості ресурсів. Як мінімум (причому — без найменших ознак правопорушення), представник адміністрації може заздалегідь розраховувати на:
— підтримку з боку тієї частини виборців, яка систематично голосує за будь-якого представника влади за визначенням. Число таких виборців коливається залежно від регіону та соціально-економічного становища в країні. Для України середньою є кількість голосів, отримана на виборах 1998 року двома партіями, що виступали з іміджем «партії влади» (НДП та АПУ) — трохи більше 8,5%. Частіше за все, представник адміністрації, маючи чималий «шлейф реальних справ», може розраховувати навіть на велику підтримку — російські фахівці оцінюють стартову перевагу кандидата від влади від 5 до 25% голосів виборців.
— Регулярну появу у новинних блоках ЗМІ, що зумовлено необхідністю виконувати певні суспільно значущі функції. Крім того, агітація за представника влади може вестися навіть без згадки про нього — тільки з інформуванням про діяльність очолюваної ним установи.
— Наявність значно більшого, ніж у опонентів, часового ресурсу. Якщо звичайна виборча кампанія триває приблизно півроку, то адміністративна має практично перманентний характер. Крім того, представники адміністрації мають певний вплив на призначення дати виборів. Дніпропетровськ Заiнчення на 4-й стор.
ДЛЯ ЧОГО ЗВИЧАЙНО ВИКОРИСТОВУЮТЬ АДМІНІСТРАТИВНИЙ РЕСУРС
У пресі застосування адміністративного ресурсу звичайно зводиться до трьох елементів: примушення виборців до голосування за кандидата від влади, фальсифікації результатів виборів й усунення суперників. Хоч, безумовно, факти такого використання адміністративного ресурсу мають місце, не можна не відзначити, що вони швидше, належать до сфери юридичних, ніж політичних наук. Крім того, дана схема відверто є не дуже грамотним використанням можливостей адміністрації.
Грубі спроби примусити виборців голосувати певним чином мають звичайно зворотний ефект. В українських умовах адміністрація реально може проконтролювати голосування окремих виборців у невеликих і дисциплінованих общинах — віддалених селах, військових частинах і т.п.
Як варіант може фігурувати прямий підкуп виборців, котрий, однак, не завжди прямо заборонений. Наприклад, у ході останньої президентської кампанії в Росії місцевий ЦВК роз'яснив, що взагалі-то кандидати дарувати подарунки виборцям не можуть, але ось В. Путін — може. Адже він має особливий статус, який дозволяє йому, наприклад, вручати подарунки військовослужбовцям як в. о. Верховного Головнокомандуючого. Втім, частіше за все йдеться про специфічну агітацію серед матеріально залежних категорій населення — дрібних чиновників, комунальників тощо. Якщо прослідити за їхнім голосуванням можливо не завжди, то примусити агітувати — порівняно просто.
Масштабна фальсифікація результатів виборів звичайно є неможливою чисто технологічно. Судячи по всьому, граничні значення були досягнуті під час «всеукраїнського референдуму з народної ініціативи»: на думку відомого соціолога В. Паніотто (Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2001. — №1) загальна кількість підозрілих голосів сягала 20% від кількості виборців. Проте, в цьому, як і в інших подібних випадках, необхідний результат був би отриманий і без фальсифікації. Автору взагалі невідома жодна виборча кампанія, виграна за рахунок фальсифікації. Бувають, проте, невизначені ситуації, коли успіх «операції» може бути вирішений буквально кількома голосами. Однак, наскільки можна судити, частіше за все фальсифікація йде на користь всіх сильних кандидатів.
Усунути сильних суперників шляхом насильства або різного роду формальних процедур реально тільки в глухих сільських округах або в країнах, відомих своїми демократичними традиціями, внутрішньою свободою й самоповагою населення (на кшталт Білорусії або Башкирії). Проте, існують цілком цивілізовані методи «відстрілу» небажаних претендентів. Наприклад, на останніх виборах дніпропетровського міського голови досить сильний кандидат С. Бичков утримався від висунення своєї кандидатури в обмін на посаду заступника глави обласної адміністрації.
В Україні нерідко виникає повністю зворотний процес, коли адміністративний ресурс використовується для того, щоб забити бюлетень нікому невідомими прізвищами й назвами (що звичайно дає деяку перевагу добре відомим представникам влади). Найбільш оригінальний випадок мав місце під час президентських виборів, коли А. Базилюка було зареєстровано кандидатом за рішенням суду, хоч він не зібрав мільйона підписів, не зміг здати зібраного у встановлений термін (у даному аспекті рішення ВС фактично означало, що деяким категоріям держслужбовців забороняється вміти визначати час по годиннику…), відмовився підтвердити знання української мови. Однак, якби Базилюка не було зареєстровано, перше місце в бюлетені зайняла б Н. Вітренко…
НЕДОЛІКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО РЕСУРСУ
Недоліки такого могутнього засобу, як адміністративний, ресурс є зворотною стороною його достоїнств. Однак насамперед потрібно відзначити, що на одному ресурсі кампанії не виграються. Особливо це стосується адміністративного ресурсу, який є своєрідним «множником» для інших ресурсів. Множення на нуль дає в результаті нуль. Навіть кампанії, що традиційно вважаються «адміністративними», передбачали використання декількох ресурсів. Зокрема, в кампанії В. Путіна в 2000 році важливу роль відігравав особистий ресурс кандидата.
На противагу поширеній думці, кампанії на адміністративному ресурсі не є найдешевшими. Проблема полягає в тому, що чиновників необхідно відповідним чином мотивувати. Як зазначає російський політтехнолог О. Кудінов «в арсеналі будь-якого чиновника маса прийомів імітації бурхливої діяльності за повної відсутності необхідного результату». Крім того, чиновники часто неініціативні, схильні до чисто адміністративних рішень (які аж ніяк не завжди оптимальні), а за відсутності безпосереднього контролю можуть із легкістю перебігти до суперника. Причому в останньому випадку їхні позиції невразливі — адже чиновники у своїй діяльності виходять із користі держави.
Як легко було з мотивацією чиновників на президентських виборах 1999 року! Адже тоді навіть найдемократичніші та найінтелігентніші кандидати не зупинялися перед слабо замаскованими погрозами фізичної розправи на адресу всіх чиновників разом та членів їхніх сімей. У такій ситуації навіть члени опозиційних партій, які займали адміністративні посади, замислювалися про доцільність підтримки своїх партійних керівників…
Крім того, широке використання адміністративного ресурсу передбачає масу додаткових обмежень. Зокрема, проведення адміністративної кампанії передбачає лояльність кандидата до влади (що не завжди можна сказати про виборців), певний імідж, необхідність шукати спільну мову з представниками адміністрації (іноді — на шкоду своїй кампанії), певні обмеження у використанні інших ресурсів тощо.
ЯК ПРАВИЛЬНО ВИКОРИСТАТИ АДМІНІСТРАТИВНИЙ РЕСУРС
Грамотне використання такого важливого інструменту як адміністративний ресурс насамперед передбачає відмову від адміністративної кампанії. Найбільш бажане використання передбачає проведення звичайної змістовної кампанії (швидше за все — позитивного типу) в ході якої адміністративний ресурс використовується для донесення до виборців повідомлення кампанії. Причому обидві частини тут («донесення» і «повідомлення») є приблизно рівноцінними.
Донесення будь-якого повідомлення полегшується завдяки наявності у влади значного впливу на інформаційний простір регіону. Основні напрями тут наступні:
— «Двоступеневий процес комунікації» (П. Лазарсфельд). Більшість людей, які можуть бути залучені владою для підтримки кампанії, є «лідерами думок». Це чиновники (в тому числі — виборні), депутати, керівники підприємств, діячі науки та культури. Загалом — люди, до думки яких виборці готові прислухатися.
— Прямий вплив влади на ЗМІ. Кожен орган влади має ЗМІ, в якому він є засновником або співзасновником, або на які він може непрямо впливати (до останньої категорії відносяться усі ЗМІ взагалі). Хоч повністю перекрити інформаційний простір неможливо, роль впливу влади на ЗМІ залишається значною. Проте, нерідко адміністратори використовують ЗМІ для розправи над опонентом, що цілком може сприяти навіть зайвому інформуванню населення про нього (як це сталося з Б. Громовим й О. Лебедем, що виграли вибори за рахунок негативного інформаційного ресурсу влади).
— Непрямий вплив влади на ЗМІ полягає в тому, що влада сама по собі є найсильнішим творцем інформаційних мотивів у політичній та господарській сфері. Особливо це має значення для України та інших пострадянських країн, де випуски новин традиційно починаються з висвітлення дій політичної влади.
— Безпосереднє інформування населення щодо цілей та дій влади через громадські організації, формовані адміністрацією, та політичні партії. Феномен «губернаторських партій» (котрий існує в деяких областях України та практично в кожному регіоні Росії) ще недостатньо вивчений. Однак, наскільки можна судити, як джерело організаційного ресурсу такі структури малокорисні. Хоча б тому, що адміністрація зазвичай домагається масового вступу до них. Більш реально використати організації для донесення до мас своїх «членів» ідеї кампанії. Зокрема, на виборах 1998 року саме таке використання «Громади» виявилося найбільш ефективним.
Якщо говорити про сам текст повідомлення, то він багато в чому залежить від того, хто саме висувається. Якщо йдеться про керівника-адміністратора, то тут розвивається імідж «людини влади» (або інший подібний), що приносить конкретну користь людям. При цьому кандидат може формально взагалі відмовитися від проведення виборчої кампанії (як це зробив В. Путін). Виборчі кампанії партій та блоків звичайно будуються на протистоянні центру, захисті інтересів регіону (саме це було основою повідомлення «Громади»). Важливо, щоб повідомлення кампанії було грамотно сформульоване й відповідало бажанням та очікуванням людей, однак це загальна вимога для проведення всіх кампанія, навіть якщо не задіяти адміністративний ресурс.
МЕТОДИ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНОГО РЕСУРСУ
Методи й сама можливість такої нейтралізації багато в чому залежить від того, наскільки активно застосовується адміністративний ресурс та якими технологіями користується кандидат від влади. Потрібно відмітити, що адміністративний ресурс практично некомпенсований іншими ресурсами. Загалом: «проти лома немає прийому, якщо немає іншого лому».
Зрозуміло, що технології, що передбачають порушення законодавства, можна подолати тільки юридичними методами або, в крайньому випадку, акціями протесту. Звичайно контроль на виборчих дільницях дає певний результат. Проте досягнути повної нейтралізації адміністративного ресурсу таким чином звичайно не вдається. Принаймні, для визнання виборів недійсними або такими, що не відбулись, потрібен чималий… адміністративний ресурс. Проте сербський досвід засвідчує можливість відмінити невигідні опозиції результати виборів разом із самою владою.
Законодавча заборона використання адміністративного ресурсу дає небагато. Чинний керівник у будь-якому випадку має певну перевагу, яка в німецькій, наприклад, політології називається «ресурсом (або ефектом) канцлера». Звичайно, можна заборонити чиновникам брати участь у виборчих кампаніях, але робити це слід послідовно. В українському варіанті така заборона повністю компенсується порядком призначення чиновників. Було б наївно чекати від глави адміністрації, який призначається та зміщається Президентом, невтручання у вибори цього Президента. Якщо він, звичайно, зацікавлений у подальшому виконанні своїх обов'язків.
Проте можливості для нейтралізації цілком законного адміністративного ресурсу є і полягають вони у… використанні його ж самого. Окремі варіанти можуть бути такими:
— застосування ресурсу більш високого рівня. Звичайно йдеться про зіткнення вищої та місцевої влади, внаслідок чого місцева влада частіше за все капітулює або переорієнтується на нового кандидата, або ж не втручається. В українських умовах такий варіант не є особливо актуальним, оскільки кандидатури узгоджуються заздалегідь і на найвищому рівні.
— Порушення єдності правлячої бюрократії шляхом провокацій. Факти успішного застосування такої технології існують, але відомі в основному тим людям, які її застосовували, оскільки номенклатура своїми секретами не ділиться.
— Проектування кампанії на контрході, коли слабкий кандидат, постійно та жорстко критикуючи сильного, домагається від нього відповіді у ЗМІ. Тут варто нагадати, що значна частина виборчої кампанії «Громади» була виконана пропрезидентськими ЗМІ. Критика у відповідь нечасто досягає результату, здебільшого тому, що не спрямована в ядро позитивного іміджу суперника, є виправданням на кшталт «сам дурень».
— Створення надпотужних інформаційних приводів, «що перебивають» навіть інформаційний ресурс адміністрації. У такий спосіб було здійснено «прорив інформаційної блокади» «канівською четвіркою».
— Розсіювання протидійної функції адміністративного ресурсу між декількома суб'єктами. Звичайно висуваються кілька опозиційних кандидатів та блоків, які, співпрацюючи один з одним, нападають на кандидата (партію) влади. Таким чином, судячи по всьому, збираються на майбутніх виборах діяти «Батьківщина», «Наша Україна» та СПУ.
Зрозуміло, можливі інші методи протидії адміністративному ресурсу, однак в кожному випадку відповідні технології та стратегії формуються під конкретну виборчу кампанію й форми використання адміністративного ресурсу.
