АКТУАЛЬНИЙ КОМЕНТАР

Андрій «ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Якби існувала номінація «Підставка року», то я б одним з головних номінантів на головну премію назвав сьогоднішню подію в парламенті. Поясню чому. Цей день пов’язували не з самою політичною реформою, а з її початком. У цей день мало відбутися перше голосування в 226 голосів за один із законопроектів, з приводу якого досягнуто компроміс. І той факт, що до цього дня політичні сили, що опонували політреформі, тактично програвали, був очевидним. З погляду політичного планування та політичних стратегій влаштовувати великі бунти навколо першого голосування, де потрібно всього лише 226 голосів, не логічно й не раціонально. Більш того, було б цілком розумно й виправдано, якби опозиція зробила ставку на наступний цикл, пов’язаний з політреформою, — це підготовка другого голосування, переговори зі своїми потенційними союзниками, спроба запропонувати якісь контраргументи, пов’язані з виборами, — і таким чином спробувати переграти більшість і пропрезидентські партії на другому голосуванні. Я думаю, що таку лінію зрозуміли б і виборці «Нашої України», і БЮТ. А те, що сталося сьогодні, — це суміш відчаю з якимись дивними і явно підставними технологіями (в сенсі підставки самих себе). Тому що, по-перше, опозиція заявила про підготовку конституційного перевороту пропрезидентськими силами, й при цьому сама захопила не лише трибуну, а й президію, і вивісила там плакати. Взагалі, це виглядало, як реальний парламентський переворот. По-друге, агресія, з якою поводилися політики «Нашої України», — ці труби, фанфари й інше — це, скоріше, поведінка радикальних сил, а зовсім не реформаторської сили, яка критикує «антинародний режим».

І, найсумніше (гадаю, що це обов’язково помітять й експерти, й симпатики опозиції), — зникли практично всі лідери опозиції. Зникли не в сенсі відсутності в залі, а в сенсі активної публічної поведінки. Ющенко загубився в натовпі своїх соратників і на тлі розвішених усюди лейблів «Нашої України» виглядав досить блідо, невиразно й неартикульовано. Зате «першу скрипку» грали зовсім інші представники цього блоку. Наскільки мені відомо, О. Мороза взагалі не було в залі, хоча політреформа, як він неодноразово заявляв, — це мало не справа всього його життя. Напрочуд пасивно виглядав і лідер комуністів Петро Симоненко. Принаймні в ролі телевізійних коментаторів подій частіше виступали його соратники.

Цікаво, що так само пасивно виглядали й лідери більшості. Досить блідо виглядав спікер парламенту, який замість того щоб перехопити ініціативу й поводитися більш агресивно, виступав у ролі обслуговуючого персоналу, який усе дошукувався й ніяк не міг знайти потрібних слів, щоб переконати «загарбників».

Однак подібні сценарії підривають передусім позиції опозиційних сил та іміджі політиків, які претендували на ролі політичних лідерів. В одному випадку ми, як результат, маємо зниження й без того досить непевного останнім часом рейтингу «Нашої України», у другому випадку несподівано виникли питання щодо тих політиків, які протягом останніх двох-трьох місяців позиціонувалися як можливі учасники президентської гонки. Постає риторичне запитання: а взагалі, подібне дійство в день, що вважався днем початку політреформи, це в чиїх інтересах? Хто замовник цієї музики? Тому я й назвав би цей день «Днем великої підставки».

Щодо ймовірних результатів сьогоднішнього дня, то, по- перше, на мою думку, так чи інакше, але голосування щодо політреформи буде організоване. Зрештою, прихильників цього голосування набагато більше, ніж противників, і є багато способів, зокрема, голосування бюлетенями. Я, до речі, в такому варіанті голосування не вбачаю нічого страшного, тим паче, що це тільки початок великого діалогу.

Друге — я б порадив представникам радикальної опозиції все-таки «опам’ятатися». Тому що розрахунок на подібну поведінку може остаточно підірвати довіру до них не лише з боку виборців, а й з боку експертів і міжнародної громадськості, що теж важливо.

Третє — мені здається, що сьогоднішній день може виявитися днем початку серйозних мутацій всередині опозиційних сил. Уперше «зіткнулися лобами» інтереси, плани й розрахунки опозиційних сил. Я маю на увазі стосунки комуністів і «Нашої України», «НУ» й соціалістів, комуністів і БЮТ тощо — скрізь з’явилися тріщини. Причому ці тріщини стали результатом не великих дискусій, а стислих у часі непродуманих і радикальних дій. Вони, грубо кажучи, в цій залі побачили одне одного ще раз і наче новими очима. І, гадаю, результатом цього прозріння будуть серйозні зміни в рекогносцировці й у планах.

І останнє — можливо, що сьогоднішні акції з боку опозиції тільки прискорять підготовку політреформи. Для цього, звісно, необхідна одна умова — щоб протягом двох-трьох днів учасники більшості й комуністи знайшли спосіб легітимного голосування. Мені здається, вони для цього мають усі можливості.