Альтернатива повномасштабному вторгненню в Iрак
Нині, коли інспекційні бригади ООН розпочали свою роботу в Іраку і наближається 8 грудня — кінцевий термін, відведений Іраку для надання повної інформації про наявну у країні зброю масового ураження та об'єкти її виробництва, світу необхідно заздалегідь обміркувати дуже серйозне питання. Що робити, якщо Саддам Хусейн не підкориться резолюції Ради Безпеки щодо зброї масового ураження, яка знаходиться в Іраку? Звичайно, не можна виключати можливість, що іракський президент виконає всi вимоги Ради Безпеки, однак Рада пообіцяла «серйозні наслідки», якщо цього не станеться. У чому полягають ці серйозні наслідки? Нам відомо з досвіду, що ані політичний тиск, ані економічні санкції не справляють бажаного ефекту на Саддама. Це можуть зробити тільки воєнні дії.
Але єдиний варіант військового втручання, що мають США та їхні союзники на сьогодні, — це вторгнення з метою повалити правлячий режим, тобто повномасштабна війна. Початок війни — це завжди серйозний крок, здатний викликати важкі наслідки, точно виміряти які неможливо. У цьому випадку існують п'ять основних областей невизначеності та ризику.
По-перше, самі воєнні дії можуть виявитися аж ніяк не захоплюючою прогулянкою, як нас дехто намагається переконати. Черчилль писав: «Ніколи, ніколи, ніколи не думайте, що війна може пройти гладко й легко». Піддані ідеологічній обробці іракські війська та режим, на всіх рівнях «пов'язаний» злочинами Саддама, битимуться не для того, щоб утримати свої завоювання (як під час війни у Перській Затоці 1991 року), але щоб захистити свою батьківщину. Це дає підстави передбачувати вуличні бої в Багдаді, відчайдушне використання біологічної та хімічної зброї, удари по Ізраїлю з метою залучити його до війни, безліч жертв серед військових і цивільного населення і ще більше спустошення і так напівзруйнованої країни.
По-друге, Ірак — це країна з різнорідним суспільством, роз'єднаним більш ніж тридцятьма роками тиранії Саддама, в якому не існує реального, узгодженого альтернативного уряду. Хто і як керуватиме такою країною? Переможцям у Другій світовій війні довелося впродовж чотирьох років керувати Німеччиною, а Японією ще довше. За даними «Нью- Йорк Таймс», офіційні особи Пентагона заявили, що «можливо, тисячі військових фахівців, знайомих з лінгвістичними і культурними відмінностями, існуючими в Іраку, будуть розгорнені по всій країні». Звідки ж взяти цю дивну групу фахівців?
Далі, жоден уряд в регіоні не відчуває великої любові до Саддама Хусейна, але всі вони бояться реакції народу на третій напад Заходу на ісламську державу, цього разу за набагато менш явних реабілітуючих обставин, ніж у випадку з Кувейтом та в Афганістані. Деякі прихильники воєнних дій можуть бажати дестабілізації Саудівській Аравії. Але чи повинні всі інші бажати цього ж? Дійсно, четвертий чинник ризику полягає в тому, що вторгнення в Ірак може ослабити підтримку з боку урядів країн, необхідних Заходу для боротьби з тероризмом, і спровокувати подальші акти насильства.
По-п'яте, стан світової економіки не можна назвати процвітаючим. Чи сприятиме загострення ситуації в головному нафтовидобувному регіоні її процвітанню, або ж навпаки? Чого коштуватимуть світові такі дії?
Відкрита підтримка військового вторгнення в Ірак з боку ООН могла б пом’якшити деякі з перерахованих вище чинників ризику, однак цілком їх нейтралізувати не вдасться. Необхідність іноді диктує свої умови, в тому числі прийняття ризику в деяких обставинах, як Британія зробила це в 1939 році. Однак чи існує зараз така жорстока необхідність?
Досі були висловлені три основні причини для початку воєнних дій проти Саддама Хусейна. Говорити про першу більше немає сенсу: адміністрація Буша не має достатніх доказів причетності Саддама до терористичних актів у США у вересні 2001 року.
Друга згадувана причина полягає в тому, що Саддам є серйозною загрозою безпеці США та всього регіону. Однак два випадки агресії з його боку, останній з яких був понад дванадцять років тому, закінчилися принизливим провалом. Зараз він набагато слабше у військовому плані, ніж тоді, і не може завдати прямого удару по Сполучених Штатах. Більш того, він знає, що будь-яка нова агресія з його боку обрушить на нього шквал ударів у відповідь.
Єдиною альтернативою для Саддама Хусейна могло б стати постачання терористів зброєю масового ураження. Але це настільки неконтрольований процес і настільки небезпечний для нього самого, що такий розвиток подій можна вважати практично неможливим, якщо, звичайно, Захід своїми діями не доведе його до відчаю. Саддам Хусейн очолює державу, а не тіньове терористичне угруповання. В цьому випадку можна було б утриматися від ворожих дій, що спиралося б на основні властивості людської натури, а не на такий собі таємний задум часів холодної війни.
Третя причина для початку воєнних дій проти Саддама Хусейна цілком обгрунтована: не можна дозволяти тривати й надалі його відкритій непокорі рішенням Ради Безпеки з 1991 року. Рада досить ясно дала це зрозуміти. І все ж ми повинні ще раз запитати, чи є повномасштабне вторгнення єдиним можливим і необхідним шляхом для досягнення цієї мети. Від такої альтернативи не слід відмовлятися абсолютно, однак ми повинні розглянути й інші, певною мірою і тому, що Рада Безпеки, чия підтримка політично, якщо не юридично, є абсолютно необхідною, може ніколи не підтримати вторгнення в Ірак. Було б дивним намагатися посилити вплив і авторитет Ради Безпеки засобами, що не були нею схвалені.
Набагато імовірніше, що Рада вважатиме прийнятним варіант організації програми каральних повітряних ударів, що далеко виходять за рамки операцій 1998 року, по можливих місцях розташування зброї масового ураження, президентських палацах, республіканській гвардії та інших об’єктах збройних сил Іраку. Це завдасть серйозних збитків Саддаму і послабить його, а також ясно продемонструє, що нехтування рішеннями ООН призводить до суворого покарання. Рада могла б також заявити, що будь- яка нова агресія або будь-яке використання, погроза використання, а також переміщення зброї масового ураження стане підставою для усунення Саддама та його переслідування як міжнародного злочинця на кшталт Слободана Мілошевича.
Така лінія поведінки не сподобається тим, чиє основне бажання зводиться до повалення правлячого режиму, а не його роззброєння або покарання. Сполучені Штати досі користувалися підтримкою міжнародного співтовариства. Не скористатися таким досягненням було б великою помилкою, що виходить далеко за рамки даного епізоду. Вторгнення в Ірак може легко завдати більшої шкоди, ніж покликано виправити. Для того, щоб вирішити проблему Іраку, не потрібно і не варто розпочинати повномасштабну війну.
B> Проект Синдикат для «Дня»
Сер Майкл КУЇНЛАН, колишній помічник міністра оборони Великої Британії; директор Фонду Дітчлі; читає курс лекцій на запрошення Королівського коледжу (King’s College) у Лондоні.
