Американський попит на український інтелект

Українсько-американське наукове співробітництво постійно розширюється, маючи чудові перспективи. Таку думку висловив Герсон Шер — президент Фонду цивільних досліджень і розвитку США (організації, яка є одним з основних джерел зарубіжних грантів, спрямованих на підтримку української науки) у ході міжнародного симпозіуму, присвяченого 7-й річниці діяльності ФЦДР в Україні. На заході були присутні посол США в Україні Джон Гербст, президент НАН України Борис Патон, міністр освіти і науки України Василь Кремень, низка відомих українських вчених і політиків. Зі слів Герсона Шера, програми Фонду в Україні мають на меті збереження видатного науково- технічного потенціалу країни, розвиток наукових зв’язків між вченими двох країн, підтримку конверсії, а також сприяння комерціалізації результатів наукових досліджень. Відкриваючи симпозіум, пан Шер зізнався, що сім років тому перспективи співробітництва з Україною вбачали цілком по-іншому, і представники ФЦДР особливо не розраховували протриматися тут більше кількох років. Проте підсумки діяльності фонду за цей час свідчать самі про себе, — спільними зусиллями було здійснено майже 400 проектів на загальну суму близько 15 млн. американських доларів. Один з останніх проектів — розробка українськими вченими автомобільної радарної системи нового покоління, яка вже зацікавила кількох великих американських компаній із метою її серійного виготовлення. Зі слів президента НАН України Бориса Патона, цього року розпочалася реалізація близько 20 проектів, на 2004 рік на гранти ФЦДР від українських вчених подано 69 заявок, при цьому на фінансування спільних проектів американська сторона надасть 1,4 млн., українська — 200 тис. американських доларів.

Таким чином, перед очима свідчення того, що українські вчені дедалі активніше приєднуються до програм міжнародного співробітництва. Навряд чи хтось з аналітиків візьметься стверджувати, що сама по собі ця тенденція носить негативний характер. Проте у цій ситуації не можна не поставити низку запитань. Зокрема, чи є такий розвиток виходом для вітчизняної науки? Чи врятують її іноземні гранти, різні програми фінансування з-за кордону, якщо власна держава не приділятиме належної уваги забезпеченню вчених усім необхідним? І скільки ще років українська наука має сподіватися на закордон? З ними кореспондент «Дня» звернувся до представників як української, так і американської сторін. На думку міністра освіти та науки України Василя Кременя, використання грантів, у тому числі іноземних, на наукові дослідження — аж ніяк не ознака відсталості країни. Навпаки, залучення коштів iз-за кордону на ці цілі — норма в світовій практиці, бо сучасна наука ставить перед собою завдання, які виходять за національні рамки. «Це — лихо наше, що ми самі поки що не в змозі активніше залучати подібні кошти», — вважає міністр. Водночас Василь Кремень навів аргументи на користь того, що українська держава приділяє дедалі більше уваги потребам науки. Так, зростає, хоч і не дуже швидко, зарплата працівників освіти, почали більше виділяти коштів на придбання обладнання для наукових експериментів.

На думку академіка НАН України, народного депутата Костянтина Ситника, частка іноземних грантів, які використовує українська наука, сьогодні набагато більша, ніж прийнято у всьому світі. Президент ФЦДР Герсон Шер погодився з думкою українських колег щодо того, що гранти не замінять українським вченим бюджетного фінансування. Проте він висловив думку, що діяльність Фонду втримає багатьох українських учених, особливо молодих, від наміру кинути науку. «Свiт зацікавлений у роботі українських учених», — переконаний пан Шер.