Потім Андрій МЕДВЕДЄВ відповів на запитання кореспондента «Дня»:

БІЛОРУСИ — МОЛОДІ Й ВЕЛЬМИ НЕБЕЗПЕЧНІ

— Андрію, як пройшло тренування?

— В нервовій обстановці, бо на ньому були присутніми багато людей. І коли не все виходить — це більш помітно.

— У вас трохи боліла нога?

— Вона трохи непокоїла, але до матчу все буде нормально.

— Ваша оцінка можливостей білоруської команди. Хто, на ваш погляд, більш небезпечний — Володимир Волчков чи Максим Мирний?

— Обидва небезпечні. Обидва — молоді хлопці, обидва — на підйомі. Максим — яскраво виражений фахівець у парі, але грає так само добре і в одиночці. Я думаю, що покриття, на якому ми гратимемо, куди більш підходить йому, ніж нашій команді. Бо порівняно з минулим роком воно стало набагато «швидшим» через те, що трохи стерлося. Тому подача Мирного і гра з льоту будуть дуже ефективними. В той час як Волчков досить універсальний гравець, для якого найнеприємнішим покриттям був би «грунт». А улюблені — «зал» і «трава». Тому він також дуже небезпечний противник. Обіграти обох буде нелегко.

— А чи зможе зібратися на один матч у парі Дмитро Поляков, гравець, як ми знаємо високого класу, але якого замучили травми?

— «Зможе» — не те слово. Я зараз тренувався з ним. Він — у досить хорошій формі, тому для пари він цілком готовий, та й не лише, гадаю, для пари. Просто для одиночки з п’яти сетів у нього може не вистачити сил.

— Поляков висловив думку, що роль тренера (принаймні на Кубку Девіса) відносно невелика. А ваша думка щодо цього?

— Думаю, що велика. Не стільки тренер, скільки капітан команди, як то кажуть, повинен робити дух команди. Я знаю, що в минулих матчах мені вдавалося бути лідером команди. А цього року, на жаль, не так відчувається, що команда готова до змагань. Існує якась розрізненість у команді. Завдання капітана збирати людей, а не гравців. Тому капітаном має бути дуже комунікабельна людина. І, можливо, навіть не стільки фахівець у тенісі, скільки фахівець iз психології.

ТУРНІРИ НЕВИКОРИСТАНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

— Розкажіть, будь ласка, про виступи в двох останніх турнірах.

— В чемпіонаті Австралії я виграв у першому колі в не дуже відомого південноафриканського тенісиста в чотирьох сетах, а потім поступився Уейну Блеку із Зімбабве. В цій грі я програв перші два сети, потім наздогнав, але п’яту партію віддав. Я сказав би, що це був матч невикористаних можливостей, оскільки по грі можна було б виграти в трьох-чотирьох сетах, але дуже багато сил було віддано на те, щоб доганяти, і в п’ятому — їх вже не вистачило.

У Марселі ж, після повернення з Австралії, я захворів на грип і грав хворим. Грав усупереч рекомендації лікарів. Ще пощастило із жеребкуванням, дістався не дуже сильний суперник. Насилу виграв 7:6, 7:6. Потім був день відпочинку, і я більш-менш відійшов перед матчем із французом Седріком Пьоліном. Знову ж, це був поєдинок, у якому була маса можливостей виграти бодай один сет, але в кінці кожного — не склалося...

— У вас були проблеми із зором. Як йде справа зараз?

— Вони так і залишилися. Операція пройшла успішно лише на одному оці. А на другому — доведеться повторити наприкінці лютого.

— На чемпіонаті Австралії не було явного фаворита, виграти міг цілий ряд учасників. Хто, на вашу думку, стане лідером сезону?

— Якщо Євген Кафельников гратиме з такою ж мотивацією, з якою він почав рік, то, гадаю, до кінця його він буде ракеткою номер один. Якщо ж перешкодить наша слов’янська ментальність, то кращими мають шанс стати, звісно, американець Піт Сампрас, його співвітчизник Андре Агассі або іспанець Карлос Мойя, якщо в нього все нормально складатиметься. Гадаю, на роль лідера зможуть претендувати буквально три-чотири гравці. Не думаю, що в цьому сезоні чилієць Марсело Ріос буде так само добре грати, як і в минулому.

— Ви традиційно добре граєте в іграх Кубка Девіса. Якщо успішно виступите й зараз, чи не буде це трампліном для вашого нового зльоту?

— Якби це було так — то проявилося б це минулого року. Гра з Кеннетом Карлсеном у матчі з датчанами стала однією з кращих у моєму житті. Але, на жаль, вона не послужила поштовхом до нових успіхів. Тому я не думаю, що успіх одного уїк-енду може вплинути на виступ цілого року. Хоча це може, безумовно, додати певної впевненості й допомогти хоча б у найближчих турнірах. Якщо ж вони складуться невдало, то впевненість, якої було набрано, може зникнути.

— Ваші останні невдачі пов’язані з проблемами суто фізичними чи швидше психологічними?

— І з тими, і з іншими, але останнім часом більше проблем психологічних. Це відсутність мотивації, в зв’язку з цим — поява невпевненості й почуття нереальності здійснення своїх задумів у вирішальні моменти гри. Плюс, природно, те, що рівень гравців у всьому світі зріс.

— Хто вас зараз тренує?

— Юрій Борисович Черепов.

ЯКБИ ГРАЛИ ДИНАМІВЦІ, Я Б ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПЕРЕМКНУВ ТЕЛЕВІЗОР НА ТЕНІС

— Вже два роки поспіль задовго до кінця Australian open ви вгадуєте, хто ж там стане переможцем. При величезній конкуренції, це здається немислимим. Що допомагає вам — те, що ви фахівець у тенісі чи гравець за вдачею?

— Звісно, важко вгадати чемпіона, особливо в турнірах Великого шлему, заздалегідь. Тому, це успіх. Але передумови були. Минулого року я грав із Петером Кордою на турнірі в місті Доха (перед Мельбурном) у півфіналі. За рівнем його тенісу, його зібраності я зрозумів — якщо Петеру вдасться втримати цю зібраність, то в нього є реальний шанс виграти і в Мельбурні. Цього року я тренувався щодня з Євгеном і, бачачи, як він налаштований на цей турнір, подивившись сітку, оцінивши реальну силу Кафельникова та інших гравців, я відразу сказав: якщо ми у вісімці не зустрінемося, то він виграє.

— А самі ви любите грати в азартні ігри?

— Я люблю ставити на себе. Навіть коли граю в гольф або в карти, або в шахи — в що завгодно. Але не дуже люблю ставити на когось, бо там від мене нічого не залежить.

— А в шахи граєте як сильно?

— Гадаю, Каспарову б програв точно. А взагалі я не граю з професіоналами.

— Ви — любитель футболу...

— Ні, я — любитель «Динамо» (Київ), а не любитель гри загалом. Мені вона симпатична, але, якби був вибір дивитися футбол чи теніс, я б, природно, вибрав теніс. Хоча, якби був по телевізору найцікавіший матч із тенісу (наприклад, Агассі — Сампрас на бетоні) й динамівці Києва грали в Лізі чемпіонів, я б жодного разу навіть не перемкнув на теніс.

— Ваш прогноз на чвертьфінальну гру киян із мадридським «Реалом»?

— Наші порвуть їх, ну, може, не порвуть, але далі пройдуть точно. Гадаю, що, можливо, «Реал» 2:1 виграє вдома, можливо. Але 0:2 програє в Києві.

— Чи не збираєтеся ви одружитися?

— Збираюся. Тільки ще не знаю з ким.

— Ваші найближчі тенісні плани?

— Хотілося б повернутися в еліту світового тенісу, але не знаю вдасться це чи ні, бо теніс йде вперед, наздоганяти нелегко. Я докладаю всіх зусиль, щоб надолужити згаяне. Сподіваюся, що вдасться, але обіцяти й гарантувати нічого не буду.

Потім Андрій МЕДВЕДЄВ відповів на запитання кореспондента «Дня»:

БІЛОРУСИ — МОЛОДІ Й ВЕЛЬМИ НЕБЕЗПЕЧНІ

— Андрію, як пройшло тренування?

— В нервовій обстановці, бо на ньому були присутніми багато людей. І коли не все виходить — це більш помітно.

— У вас трохи боліла нога?

— Вона трохи непокоїла, але до матчу все буде нормально.

— Ваша оцінка можливостей білоруської команди. Хто, на ваш погляд, більш небезпечний — Володимир Волчков чи Максим Мирний?

— Обидва небезпечні. Обидва — молоді хлопці, обидва — на підйомі. Максим — яскраво виражений фахівець у парі, але грає так само добре і в одиночці. Я думаю, що покриття, на якому ми гратимемо, куди більш підходить йому, ніж нашій команді. Бо порівняно з минулим роком воно стало набагато «швидшим» через те, що трохи стерлося. Тому подача Мирного і гра з льоту будуть дуже ефективними. В той час як Волчков досить універсальний гравець, для якого найнеприємнішим покриттям був би «грунт». А улюблені — «зал» і «трава». Тому він також дуже небезпечний противник. Обіграти обох буде нелегко.

— А чи зможе зібратися на один матч у парі Дмитро Поляков, гравець, як ми знаємо високого класу, але якого замучили травми?

— «Зможе» — не те слово. Я зараз тренувався з ним. Він — у досить хорошій формі, тому для пари він цілком готовий, та й не лише, гадаю, для пари. Просто для одиночки з п’яти сетів у нього може не вистачити сил.

— Поляков висловив думку, що роль тренера (принаймні на Кубку Девіса) відносно невелика. А ваша думка щодо цього?

— Думаю, що велика. Не стільки тренер, скільки капітан команди, як то кажуть, повинен робити дух команди. Я знаю, що в минулих матчах мені вдавалося бути лідером команди. А цього року, на жаль, не так відчувається, що команда готова до змагань. Існує якась розрізненість у команді. Завдання капітана збирати людей, а не гравців. Тому капітаном має бути дуже комунікабельна людина. І, можливо, навіть не стільки фахівець у тенісі, скільки фахівець iз психології.

ТУРНІРИ НЕВИКОРИСТАНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

— Розкажіть, будь ласка, про виступи в двох останніх турнірах.

— В чемпіонаті Австралії я виграв у першому колі в не дуже відомого південноафриканського тенісиста в чотирьох сетах, а потім поступився Уейну Блеку із Зімбабве. В цій грі я програв перші два сети, потім наздогнав, але п’яту партію віддав. Я сказав би, що це був матч невикористаних можливостей, оскільки по грі можна було б виграти в трьох-чотирьох сетах, але дуже багато сил було віддано на те, щоб доганяти, і в п’ятому — їх вже не вистачило.

У Марселі ж, після повернення з Австралії, я захворів на грип і грав хворим. Грав усупереч рекомендації лікарів. Ще пощастило із жеребкуванням, дістався не дуже сильний суперник. Насилу виграв 7:6, 7:6. Потім був день відпочинку, і я більш-менш відійшов перед матчем із французом Седріком Пьоліном. Знову ж, це був поєдинок, у якому була маса можливостей виграти бодай один сет, але в кінці кожного — не склалося...

— У вас були проблеми із зором. Як йде справа зараз?

— Вони так і залишилися. Операція пройшла успішно лише на одному оці. А на другому — доведеться повторити наприкінці лютого.

— На чемпіонаті Австралії не було явного фаворита, виграти міг цілий ряд учасників. Хто, на вашу думку, стане лідером сезону?

— Якщо Євген Кафельников гратиме з такою ж мотивацією, з якою він почав рік, то, гадаю, до кінця його він буде ракеткою номер один. Якщо ж перешкодить наша слов’янська ментальність, то кращими мають шанс стати, звісно, американець Піт Сампрас, його співвітчизник Андре Агассі або іспанець Карлос Мойя, якщо в нього все нормально складатиметься. Гадаю, на роль лідера зможуть претендувати буквально три-чотири гравці. Не думаю, що в цьому сезоні чилієць Марсело Ріос буде так само добре грати, як і в минулому.

— Ви традиційно добре граєте в іграх Кубка Девіса. Якщо успішно виступите й зараз, чи не буде це трампліном для вашого нового зльоту?

— Якби це було так — то проявилося б це минулого року. Гра з Кеннетом Карлсеном у матчі з датчанами стала однією з кращих у моєму житті. Але, на жаль, вона не послужила поштовхом до нових успіхів. Тому я не думаю, що успіх одного уїк-енду може вплинути на виступ цілого року. Хоча це може, безумовно, додати певної впевненості й допомогти хоча б у найближчих турнірах. Якщо ж вони складуться невдало, то впевненість, якої було набрано, може зникнути.

— Ваші останні невдачі пов’язані з проблемами суто фізичними чи швидше психологічними?

— І з тими, і з іншими, але останнім часом більше проблем психологічних. Це відсутність мотивації, в зв’язку з цим — поява невпевненості й почуття нереальності здійснення своїх задумів у вирішальні моменти гри. Плюс, природно, те, що рівень гравців у всьому світі зріс.

— Хто вас зараз тренує?

— Юрій Борисович Черепов.

ЯКБИ ГРАЛИ ДИНАМІВЦІ, Я Б ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПЕРЕМКНУВ ТЕЛЕВІЗОР НА ТЕНІС

— Вже два роки поспіль задовго до кінця Australian open ви вгадуєте, хто ж там стане переможцем. При величезній конкуренції, це здається немислимим. Що допомагає вам — те, що ви фахівець у тенісі чи гравець за вдачею?

— Звісно, важко вгадати чемпіона, особливо в турнірах Великого шлему, заздалегідь. Тому, це успіх. Але передумови були. Минулого року я грав із Петером Кордою на турнірі в місті Доха (перед Мельбурном) у півфіналі. За рівнем його тенісу, його зібраності я зрозумів — якщо Петеру вдасться втримати цю зібраність, то в нього є реальний шанс виграти і в Мельбурні. Цього року я тренувався щодня з Євгеном і, бачачи, як він налаштований на цей турнір, подивившись сітку, оцінивши реальну силу Кафельникова та інших гравців, я відразу сказав: якщо ми у вісімці не зустрінемося, то він виграє.

— А самі ви любите грати в азартні ігри?

— Я люблю ставити на себе. Навіть коли граю в гольф або в карти, або в шахи — в що завгодно. Але не дуже люблю ставити на когось, бо там від мене нічого не залежить.

— А в шахи граєте як сильно?

— Гадаю, Каспарову б програв точно. А взагалі я не граю з професіоналами.

— Ви — любитель футболу...

— Ні, я — любитель «Динамо» (Київ), а не любитель гри загалом. Мені вона симпатична, але, якби був вибір дивитися футбол чи теніс, я б, природно, вибрав теніс. Хоча, якби був по телевізору найцікавіший матч із тенісу (наприклад, Агассі — Сампрас на бетоні) й динамівці Києва грали в Лізі чемпіонів, я б жодного разу навіть не перемкнув на теніс.

— Ваш прогноз на чвертьфінальну гру киян із мадридським «Реалом»?

— Наші порвуть їх, ну, може, не порвуть, але далі пройдуть точно. Гадаю, що, можливо, «Реал» 2:1 виграє вдома, можливо. Але 0:2 програє в Києві.

— Чи не збираєтеся ви одружитися?

— Збираюся. Тільки ще не знаю з ким.

— Ваші найближчі тенісні плани?

— Хотілося б повернутися в еліту світового тенісу, але не знаю вдасться це чи ні, бо теніс йде вперед, наздоганяти нелегко. Я докладаю всіх зусиль, щоб надолужити згаяне. Сподіваюся, що вдасться, але обіцяти й гарантувати нічого не буду.