Барбара Брильська: "Прагну кермувати сама"

Вона увійшла в наші домівки 1 січня 1976 року і стала не просто всенародно улюбленою, а й рідною. З того часу рідко коли новорічне свято обходиться без Надії Шевельової з "Іронії долі". І кожного разу ми знову розчулено сумуємо та сміємося, а телеглядачі-чоловіки ще й тихо заздрять Жені Лукашину, якого закинуло після бані хтозна куди за єдино правильною адресою...

Пані Барбара Брильська призначила мені зустріч у себе вдома. Вона живе в порівняно новому мікрорайоні Варшави (але не на вулиці Будівельників!) з 14-річним сином Людвиком та безпорідним собакою на ім'я Клопот, якого взяли з притулку для бездомних собак. Під вікном ночує "Малюх" (ФІАТ-126), що був куплений нещодавно замість вкраденої з цього ж місця "Мазди-121".

Очі та посмішка пані Барбари - Надіїни, але в житті вона - відразу відчувається - інша. Менше ліризму, більше відкритості та енергії. Не знаю, чи доречно застосувати це слово до чарівної жінки, але вона - дуже мужня людина.

Чотири роки тому загинула в автомобільній аварії її 20-річна донька, теж Барбара, починаюча талановита кіноактриса.

- Я докладала всіх зусиль, щоб дати їй добрий старт, і була така щаслива, що в неї все виходить... Того травневого дня вона їхала додому з Лодзі, зі зйомок. За кермом був її колега - на жаль, поганий водій. На великій швидкості щось підіймав з підлоги, відволікся, втратив керування - і машина врізалася в дерево. Він залишився непошкодженим, а Бася загинула. Не пристебнула пас...

Бася та Людвик - діти від другого чоловіка. З ним пані Барбара у розлученні вже багато років:

- Щасливих подружніх пар навкруги так мало, що я мимохіть дістаюся висновку: шлюб - не самий вдалий винахід. На жаль, нічого кращого не вигадано.

- Як вам здається, Надя та Женя не розлучаться?

- Не знаю. Це багато від чого залежить. У людині приховано такі поклади, які неможливо виявити за дошлюбний період, навіть коли він тривалий...

Переношу нашу розмову на папір та дуже жалкую, що немає в російській письмовій мові інтернетівської позначки :), що означає посмішку. А втім, чому б не запровадити її спеціально для Барбари Брильської?

- Вам подобається такий тип чоловіка, як Женя Лукашин?

- Ні :)

-Це, мабуть, заважало?

- Що ви! Андрій Мягков дуже симпатичний та принадливий :) Я тільки раз в житті грала з партнером, в якого була закохана, - у фільмі "Фараон" за Болеславом Прусом.

- Кого ж там кохала жриця Кама?

- Ну, звичайно, фараона! Не знаю, можливо, зараз я була б поміркованішою, але мені завжди дуже подобалися гарні чоловіки, при тому чорняві :)

Один такий завзятий красень ледь не залишив нас без нашої Наді. Незадовго до того, як Ельдар Рязанов зателефонував Барбарі Брильській у Варшаву і запросив на зйомки, вона була з кіноделегацією у Гвінеї.

- Ми поверталися в Конакрі. За кермом "Рено" був польський дипломат. Я всю дорогу волала до нього: "Пане Тадеуш, обережніше, будь ласка!" "Хто тут водій?" - відповідав він гордовито. На шосе майже не було руху, але траплялися тварини. І ось спочатку пан Тадеуш збив домашню козу. Та після цього не збавив швидкість, а навпаки, додав, щоб туземці не закидали нас камінням. Назустріч їхала машина з його колегами, і він висунувся у вікно помахати їм рукою. А тут саме був крутий поворот, і наш "Рено" шкереберть полетів з дороги в поле. Добре пам'ятаю свою думку в той момент: "О! А я ж була права!" Таке, знаєте, безглузде бабське задоволення :) Але я відтоді завжди здебільшого керую сама, а не сиджу на місці пасажира.

- Чи давно ви отримали "права"?

- (Пауза). Дуже! Якщо я скажу вам, коли, ви подумаєте, що мені вже сто років.

- Гаразд, запитаю інакше: ви досвідчений водій?

- Бася мені казала, що я єдиний водій, з котрим вона відчуває себе безпечно... Я досі їжджу без єдиної аварії.

- За рахунок чого?

- За рахунок розважливості. Не переношу бравади за кермом. Люблю швидкість, але їжджу не швидше, ніж дозволяють правила і обставини. Мені здається, я бездоганний водій :) Хоч одного разу, вночі, мені трапилося проїхати на червоне світло. Не було ніяких автомобілів. Але поліцейський був і зупинив мене. "Чому пані порушує?" - "А чому пан не спить у таку пору? Я думала, мені вдасться..." :) Є безвідмовний метод: викликати у поліцейських симпатію і завжди визнавати їхню правоту.

Я попросив пані Барбару спуститися на подвір'я, щоб сфотографуватися зі своїм автомобілем.

- Тільки не з "Малюхом"! - запротестувала вона. - От якби у мене був "Порше"...

Зійшлись на "Таврії", на якій я приїхав: вище за класом і, що не кажи, іномарка...

До "Малюха" ("Малюка") у Польщі ставляться приблизно так само, як у нас до старого "Запорожця".

- Є люб'язні водії, котрі завжди його пропустять, особливо якщо за кермом жінка. Та є й хами, котрих він дратує. Вважають, що траса належить їм з їхніми дорогими автомобілями, а ти купи велосипед...

- "До "Деу-Тіко", либонь, ставляться стриманіше?

- Авже-еж!

- Де ж він у такому випадку? Ви ж виграли його на Новий рік у "Полі чудес". Весь СНД це бачив.

Ох, краще б я не запитував! Мої слова виявилися сіллю на рану. Пані Барбара сказала, що їй було дуже приємно знову побачити Рязанова ("Це геніальний режисер!"), Андрія Мягкова, Юрія Яковлєва та інших. Те, що їй випав такий приз, було для неї цілковитою несподіванкою. Інакше б вона заздалегідь обміркувала, як з ним вчинити.

- Здати квиток на літак, сісти за кермо й поїхати в Польщу? Та це не близький світ! А головне, відсотків 80 вартості довелося б заплатити у вигляді мита й податків. Мягков порадив мені взяти грошовий еквівалент. І ось з того часу телекомпанія "Вид" продає мій "Тіко": "У нас, - кажуть, немає досвіду в цій справі"...

Так, зарано ми пораділи того новорічного вечора за Надю-Барбару. Мабуть, ще довго їздити їй на "Малюху". Чи не тому наприкінці бесіди вона згадала його добрим словом?

- Учора приїхала в центр міста й бачу: великий автомобіль силує втиснутися в шпарину між запаркованими машинами. Смикався, смикався, вперед-назад - і все даремно. А я спокійно в'їхала на це місце без будь-яких проблем... :)

Леонід САПОЖНИКОВ, "День"
Варшава