«Берлін чекає від Києва переконливих аргументів», —

Берлін буде чинити спротив зусиллям Вашингтона все-таки надати Україні ПДЧ у Бухаресті? Про це в бліц-інтерв’ю з колишнім послом Німеччини в Україні, екс-радником Президента України Дітмаром Штюдеманном.

— Пане Штюдеманн, чи не здається вам дивним те, що неприйняття німецьким канцлером Ангелою Меркель бажання України отримати в Бухаресті План дій щодо членства так демонстративно збігається з позицією російського президента Володимира Путіна. Як відомо, на спільній конференції в Москві він заявив, що Україна, намагаючись приєднатися до НАТО, має дотримуватися при цьому демократичних принципів, а вибір стосовно приєднання України та Грузії до колективної системи безпеки має залежати саме від волі «народів, а не політичної верхівки»? Чому, на вашу думку, пані Меркель повторила останні слова Путіна 10 березня під час наради з вищого командного складу бундесверу? Які інтереси Німеччини приховуються за цією заявою канцлера?

— Канцлеру Меркель добре відомо про євроатлантичне прагнення України і тому в принципі не існує негативного відношення до майбутнього членства України в НАТО. Я думаю, що добре знаючи, що ПДЧ не веде автоматично до членства в НАТО, своїми зауваженнями вона хотіла підкреслити основну існуючу проблему, яка в даний момент не може поліпшити роль НАТО як фактор безпеки і стабільності. До тих пір, поки в більшості українців не буде розуміння того, що НАТО є інститутом, який забезпечує безпеку і стабільність, і який більше не буде сприйматися через старі радянські стереотипи як антиросійський/антирадянський блок українському керівництву доведеться зробити багато. Як може країна з таким рівнем нерозуміння грати активну роль усередині мережі безпеки НАТО? Це ключове питання для Берліна і воно потребує більше переконливих аргументів від Києва.

— Чи не здається вам дивною інша заява пані Меркель стосовно не вирішення «заморожених» конфліктів в Абхазії та Південній Осетії? Невже німецький канцлер не розуміє, що Росія виступає проти розв’язання цих конфліктів, щоб тримати Грузію в підвішеному стані?

— Пані Меркель порушила питання щодо Грузії, звісно, не для того, щоб заспокоїти чи якось задовольнити Москву. Берлін постійно просить Росію відігравати стабілізуючу роль у вирішенні проблем, що стосуються суверенітету Грузії та розв’язання заморожених конфліктів усередині цієї країни. І Берлін не має сумніву, що Москва немає ніякого права впливати на рішення України стати членом НАТО. Тут радше йдеться про час, підготовку і готовність приєднатися.

— Чи буде, на вашу думку, Німеччина чинити спротив позиції США, які витупають за те, щоб на квітневому саміті Альянсу надати Україні ПДЧ?

— Якщо на саміті НАТО в Бухаресті більшість країн-членів Альянсу будуть за те, щоб надати Україні ПДЧ, то, я сумніваюсь, що на цьому етапі Німеччина буде чимось на зразок каменя спотикання. Я переконаний у цьому.

— Пане Штюдеманн, як ви гадаєте, чому на спільній прес-конференції з російським президентом пані Меркель не прореагувала на слова Путіна про те, що «Медведєв, не менший, у доброму смислі слова, російський націоналіст, ніж я»? Чи означає це те, що російський націоналізм може бути кращим за інші види націоналізму...

— Моя відповідь на це питання є дуже простою і базується на досвіді. Ми будемо судити їх (Путіна і Медвєдєва) за їхніми вчинками, а не словами. Все інше може привести в пастку марних спекуляцій і безкінечних дискусій, що означають такі слова як «націоналіст» чи «націоналізм».

Хтось може бути скептичним щодо російських перспектив при цьому керівництві, зважаючи на величезну кількість проблем, які постали перед країною. Але давайте не применшувати (не будемо судити його винятково негативно) пана Медвєдєва до того, перш ніж він отримав шанс показати, що збирається зробити.