Без РНБО не дати ради

15 років тому в Україні було створено Раду національної безпеки й оборони, покликану як провідний мозковий центр аналізувати ризики і виклики для країни. Тим часом з нагоди цієї дати політологи поставили чи то риторичне, чи то провокативне запитання: чи є майбутнє у РНБО після 15 років існування?

Політолог, екс-голова Національного інституту стратегічних досліджень Юрій Рубан відповідає на це запитання ствердно: якщо країні потрібне інтелектуальне начало для забезпечення її оборони та безпеки, то без РНБО не обійтись. «РНБО потрібна тому, що це потужний інтелектуальний центр для ухвалення рішень у такій доволі специфічній сфері, де не все можна порахувати», — говорить Рубан. Водночас він зазначає, що у наш час правлячому класу вже не доводиться «в полі істини» вирішувати завдання вибору між війною і миром. Це поле, на його думку, значно звузилося, наприклад, до масштабів проблеми отримання кредиту МВФ. Тому й акценти роботи РНБО багато в чому змістились в економічне поле. На думку Рубана, Президент України, який є головою РНБО, повинен спрямувати свої зусилля на те, щоб усередині політичного класу «викристалізувався консенсус щодо засад національної безпеки, щодо того, що є нашими національними інтересами». Експерт побоюється, щоб РНБО, як уже бувало в нашій історії, не була втягнута в політичну дискусію, наприклад, про те, «правильне чи неправильне те чи інше судове рішення». Такий підхід, на думку Рубана, рівнозначний катастрофі.

Директор Українського інституту публічної політики Віктор Чумак називає позитивною тенденцією скорочення втричі апарату РНБО під більш чітке виконання його функцій і навіть пропонує ввести в цей орган (як експеримент) представників опозиції з тим, щоб «аналітики давали Президентові узагальнену картину». При цьому експерт зазначає: «Майбутнє РНБО залежить від того, як Президент сприйматиме цей орган для ухвалення складних рішень у сфері національної безпеки».

Журналісти запитали у Чумака, чому за нинішніх складних умов РНБО тримається ніби в тіні. Він не погодився з такою оцінкою і підкреслив, що «за останній рік прийнято сім рішень, які мають дуже важливий або навіть стратегічний характер. От якраз прийняття невеликої кількості, але доволі значущих для країни стратегічних рішень, може відновити сприйняття суспільством, громадськістю важливості цього органу».

Рубан же вважає, що РНБО досі не може оговтатись від шоку, викликаного політичним рішенням української влади відмовитися від вступу до НАТО. На його думку, навіть у тому випадку, якби парламент повернувся до старої версії закону про національну безпеку, вступ до цієї організації був би неможливим. «В історії не буває такого, щоб можна було без втрат повернутися на два роки назад, — сказав він «Дню» і уточнив: Зараз шлях до НАТО закритий з іншого боку. Наші партнери ніколи не візьмуть туди країну, яка може ось так — зигзагами — змінювати свій курс. Раніше ми вважали, що з нашою не до кінця боєздатною армією вступ до НАТО гарантує нашу безпеку. Зараз ми взагалі не маємо збройних сил, здатних реально забезпечувати безпеку... І немає мети вступати до НАТО. Тепер завдання полягає в тому, щоб налагодити з цим блоком надійну взаємодію на всіх рівнях».

Експерти також зазначали, що спрямованість роботи й ефективність РНБО багато в чому визначається як особистістю Президента, так і харизматичністю секретаря цього органу, рівнем його взаємин з Президентом. «День» попросив у експертів скласти своєрідний бліц-рейтинг секретарів РНБО України. Чумак визнав неетичним відповідати на це запитання. А Рубан дуже добре відгукнувся про Володимира Горбуліна, Віталія Гайдука, Петра Порошенка, Раїсу Богатирьову і відзначив, що всі секретарі РНБО — доволі потужні політики, а також «діти свого часу й обставин». Що стосується Євгенія Марчука, то, як зазначив експерт, він «був керівником РНБО в дуже непростій ситуації». «І те, що Україна тоді (під час «кольчужного» скандалу) утримала свій загальний курс на євроатлантичну інтеграцію, що ми все-таки зберегли партнерство із США, — говорить політолог, — у цьому є його велика персональна заслуга. Той час, до речі, в чомусь був дуже схожим на нинішній. А Марчук — це людина, яка зуміла протистояти тиску з різних політичних сторін, утримати силові структури від участі в політичному протистоянні на крутих поворотах і зберегти в країні демократичний баланс».