Безмежний компроміс
«Тузлинське питання» заморожено. Київ та Москва вийшли на набір незрозумілих і досить своєрідних компромісів, відповідність яких національним інтересам України під великим запитанням. Складається враження, що під час учорашніх переговорів глав урядів двох країн Тузлу просто «здали» російській стороні. При цьому в Москві винуватцем конфлікту зробили саме Київ. Український прем’єр-міністр Віктор Янукович пообіцяв вивести прикордонників із острова. У свою чергу російське керівництво зобов’язалося не продовжувати будівництво дамби, допоки не буде здійснено відповідну експертизу екологів (предмет дослідження — доцільність добудування насипу в Керченській протоці).
На перший погляд, усе здається взаємоприйнятним. Чи можна було б домовитися з російськими чиновниками про щось інше? Можливо — ні, що в принципі продемонстрували й учорашні висловлювання російського прем’єр-міністра Михайла Касьянова — він оцінював дії саме України як односторонні. Хоча якраз російська сторона в односторонньому порядку розпочала спорудження дамби 29 вересня, а введення прикордонних військ України — реакція із захисту територіальної цілісності держави. Аргумент Касьянова про те, що Київ не мав права без узгодження з Москвою йти на подібні дії, оскільки переговорний процес щодо делімітації в Азовсько-Керченській акваторії ще триває, не витримує критики. Чому в такому разі Росія ніяк не узгодила свого рішення будувати дамбу «у внутрішніх водах»? Адже Україна зверталася офіційно — у трьох дипломатичних нотах висловлювалося прохання вказати координати кінцевої точки будування дамби. У двох відповідях Росії звучали лише не цілком чіткі й, очевидно, такі, що не відповідали дійсності, докази щодо призначення надводної споруди. Як тоді розцінювати інші заяви, які хоч і спростовують офіційне трактування, однак більше схожі на правду? Наприклад, голова комітету Держдуми з міжнародних справ Дмитро Рогозін вважає, що дамбу слід побудувати у повному обсязі. Інакше депутат бачить загрозу «для національної безпеки Росії, коли на рейді Таганрога стоятимуть натовські кораблі». Красномовніше з приводу стратегічного значення Тузли для Росії висловилося учора «поінформоване джерело в одному із російських відомств» агентству Інтерфакс: «Той, хто володіє косою, володіє протокою». Важко з цим не погодитись. Але Тузла за всіма двосторонніми документами — територія українська (не будемо утомлювати читача довгим списком угод і договорів — «День» про них писав неодноразово). Якщо, звичайно, Тузлу просто не «подарувати»... у рамках Року Росії в Україні.
Навіть нескрупульозний аналіз заяв російського прем’єра свідчить, наскільки вирішення ситуації навколо Тузли далеке від того, щоб його вважати компромісним. По-перше, за словами Касьянова, Росія виходить із того, що ситуацію навколо Азовсько-Керченської акваторії слід вирішувати так, як передбачено в угоді про кордон між двома країнами. «Відповідно до угоди, це є внутрішніми водами України та Росії, а всі питання користування акваторією слід вирішувати в двосторонньому порядку в рамках двосторонніх угод», — процитував слова Касьянова Інтерфакс. Очевидно, прем’єр-міністр мав на увазі не угоду, а договір про держкордон, підписаний у січні цього року в Києві. Однак його досі не ратифікували. По-друге, Касьянов стверджує: «Наші екологи й фахівці повинні оцінити правильність завершення даного проекту». Але які саме екологи? Хто їх вибиратиме? Чи це справа екологів вирішувати питання добудування дамби? Тим більше, якщо йдеться про її з’єднання саме з українським островом, якщо дотримуватися логіки підписаних ще за часів Радянського Союзу документів. Ще запитання: чи можна вважати компромісом «припинення» продовження дамби, якщо її зміцнення триває й досі? Адже до кордону з Україною залишилося якихось сто метрів. За відсутності стримуючої сили, якою досі були прикордонники на Тузлі, для російських будівельників дуже просто буде за добу дійти до кордону (лише за три тижні було споруджено понад три кілометри дамби). По- третє, російський прем’єр-міністр заявив: «Якщо аргументи української сторони переважать, тоді саме по цій косі зможе пройти кордон». Слід нагадати, що коси Тузла не існує майже вісімдесят років, відтоді як її було розмито. Є острів Тузлинська Коса, переданий Криму 1941 року. Що тоді означають слова Касьянова? Росія має намір провести кордон на украї нській території? По-четверте, Касьянов вважає «погрішністю» те, що влада Краснодарського краю не повідомила російський уряд про початок реалізації природоохоронного проекту з відновлення коси Тузла. «Вважаю, що це погрішність, слід було повідомити центральний уряд, а потім по лінії МЗС — Україну», — сказав він. Схоже, що центральна влада Росії у небезпеці, якщо уряд не знає, чим займається регіональна влада Федерації на кордоні.
Аргументація Віктора Януковича була виваженою. Настільки виваженою, що, судячи з вищенаведених висловлювань, російська сторона так і не змогла визнати помилковість своїх дій. Зокрема, прем’єр-міністр заявив, що острів Тузла є невід’ємною частиною території України, а дії української сторони були спровоковані одностороннім рішенням адміністрації Краснодарського краю. Відповідаючи на запитання про те, чи можна назвати ці переговори остаточним вирішенням проблеми коси Тузла, Янукович зазначив, що прийняте рішення дозволило створити експертну групу для вирішення існуючих проблем. «Вони (проблеми. — Авт. ) виникли не вчора, а у зв’язку з тим, що законодавства як Росії, так і України — недосконалі», — сказав він, продовживши: «Ми цю ситуацію зупинили такою, якою вона є на сьогодні. Іншого рішення бути не може». При цьому Янукович заявив про незмінність позиції України, згідно з якою кордон в Азовсько-Керченській акваторії має пройти не тільки по дну, але й по водній поверхні.
Обнадійливим у цьому безмежному компромісі є поки що одне — теоретично Росія не виключає проведення лінії кордону на морській ділянці саме згідно з українською позицією. Чи так це? Своє слово з цього приводу ще зможе висловити міністр закордонних справ Росії Ігор Іванов, візит якого заплановано на 30 жовтня.
