Безробіттю — «темну»!

Відомості на цю тему є неоднозначними через наведення різних цифр з одного й того самого питання. Наприклад, відсоток тіньового капіталу від ВВП країни можна підрахувати за співвідношенням споживання електроенергії й зростання (спаду) виробництва, а можна й за динамікою того ж виробництва й внутрішнього споживання. Як повідомила «Дню» завідуюча відділом Інституту економіки Мінекономіки України, доктор економічних наук Антоніна Базилюк, різні дослідження показують, що обсяг «тіні» у ВВП України становить 50—60%. У той же час, стверджує А.Базилюк, багато які джерела вважають подібні цифри дуже завищеними й називають цифру «тіні» — близько 35% (що взагалі-то також чимало: за різними даними, в США ця частина становить 11—13%, а в найрозвиненіших країнах Європи — 3—10%). Відсоток готівки, що перебуває в обігу поза банківською системою України, становить, знову ж таки за різними даними, в середньому близько 50% (як повідомили «Дню» в Нацбанку, зараз на руках у населення знаходиться близько 9 млрд. грн. готівкою). Загалом простежується залежність «тіньової половини»: ВВП — зайнятість — кількість грошей в обігу.

Один із найважливіших соціальних аспектів проблеми тіньового сектора — питання перетікання робочої сили з державної й легальної приватної діяльності до тіньової сфери підприємництва. Про це йшлося в середу під час «круглого столу» — «Вплив тіньової економіки на рівень зайнятості», що відбувся в рамках проекту «Соціальні проблеми тіньової економіки в Україні» благодійного фонду «Інтелектуальна перспектива». Науковий керівник проекту, доктор економічних наук Юрій Саєнко, стисло перерахувавши причини (недосконале податкове законодавство, застарілі адміністративно-командні методи управління, тотальна корупція), що призвели Україну до розростання тіньового сектора, влучно охарактеризував те, що відбувається нині у вітчизняній економіці як «податкомор», який і є основною причиною ситуації, що склалася. На думку учасників акції, потрібно розмежовувати тіньову економічну діяльність, пов'язану з криміналітетом (точніше, діяльність самого криміналітету), і діяльність неофіційну, пов'язану тільки з ухиленням від сплати податків (хоча з формально-юридичної точки зору будь-яке ухилення від сплати податків є як мінімум адміністративним правопорушенням). Статистика, наведена під час «круглого столу», торкалася саме цього другого, так званого неформального виду підприємницької діяльності.

Конкретними числами ряснів виступ Гульбаршин Мімандусової (Центр соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології НАНУ). Фахівцями інституту було проведено опитування в декількох регіонах України, містах Києві та Сімферополі. Основні висновки, що зробили з отриманих даних, є такими:

— по-перше, зайнятість опитаного населення виявилася досить високою завдяки тому, що більшість поєднує різні типи зайнятості;

— по-друге, в той час, як державний сектор все ще посідає перше місце за кількістю зайнятих працівників, головним з надання робочих місць є приватний сектор (що все ж таки свідчить про розширення останнього);

— по-третє, в приватному секторі, в порівнянні з державним, щільніша завантаженість трудового процесу (простіше кажучи, там треба більше працювати), що виражається в зростанні відсотка тих, хто витрачає на роботу навіть значно більше часу, ніж це передбачено законодавством, від кількості зайнятих у приватній сфері респондентів;

— по-четверте, було визначено основні види діяльності, найпоширеніші в неформальному секторі економіки України. Це: а) продаж і перепродаж домашньої сільгосппродукції; б) випадкові заробітки в приватних осіб; в) продаж і перепродаж товарів; г) так звані будівельні та ремонтні роботи, більш відомі, як «шабашка»; д) перевезення людей і вантажів на власному автомобілі (більш поширене у містах).

Згідно з даними опитування, у неформальному секторі на сьогодні зайнято 45% респондентів, не враховуючи того, що практично в кожній сім'ї, за відповідями опитуваних, є хоча б одна людина, яка займається такого роду діяльністю. Серед усіх респондентів, які працюють у державному або приватному секторі, 46% зайняті також у тіньовій сфері. Від 2 до 4 годин на день на таку діяльність витрачають 50% опитаних, до 2 годин — 24%, від 5 до 8 — 17% і понад 8 годин — 9% опитаних.

Зрозуміло, ставитися до таких даних потрібно обережно. Наприклад, практично неминуче викривлення істинного стану речей респондентами з міркувань «конспірації», на що під час обговорення вказував директор Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. Але, думаємо, наведені вище дані принаймні достатньо відображають певні тенденції на реальному ринку праці (якому не дуже відповідає ситуація на офіційній біржі праці).

Згідно з даними того ж опитування, в українському тіньовому бізнесі зайнято досить багато кваліфікованих працівників і чимало молоді — держава сама створила грунт для перетікання в нелегальну економіку найбільш працездатних і умілих кадрів, чия праця (зрозуміло, оплачувана) якраз і мала б (теоретично) сприяти розвитку виробництва і наповненню бюджету, що став притчею во язицех.

Нарешті, виявилося, що більше за половину респондентів (65%) не мають бажання в офіційно встановленому порядку створювати підприємство або займатися індивідуальною трудовою діяльністю. У тому числі 45% настроєні категорично, 11% вважають такий крок дуже великим ризиком. Майже 40% бажали б зайнятися приватним бізнесом за наявності певних умов (стартовий капітал, зниження і/або реформування податкової бази, ліквідація адміністративних перешкод). І лише 1% не вбачають перед бажаючим заснувати свій бізнес ніяких перешкод, і аж 3% його вже організували.

Загалом картина вийшла цікава. З одного боку, нібито знаходиться все більше ініціативних людей, які засновують і розвивають свій бізнес, — причому навіть серед тих з них, хто працює в «тіні», далеко не всі (ще) є закоренілими правопорушниками і з радістю легалізували б свою справу. Якби держава (яка має бути зацікавленою в цьому насамперед) дозволяла заробляти, не приковуючи підприємця до непідйомних — податкових, ліцензійних тощо законодавчо-нормативних — гир від бюрократичного апарату. З іншого, виразно простежується поширення в масах пасивної моделі економічної (і соціальної) поведінки. До речі, мабуть, найскладніша ділянка фронту боротьби з тіньовою економікою. На думку О. Пасхавера, потрібно, щоб кожен громадянин «усвідомив свою провину» за ситуацію в країні — тобто має бути те саме громадянське суспільство з більш-менш достатньою правовою культурою населення. Отже, розгорнута з цього приводу невелика дискусія дійшла до очікуваного, незважаючи на уявну парадоксальність, висновку: для зміцнення інститутів громадянського суспільства потрібні якщо не прямі дотації, то хоч би нормальне ставлення держави. А для цього, в свою чергу, громадськість має впливати на державу — тобто потрібна наявність громадянського суспільства. Розірвати це замкнене коло, вочевидь, може воля політичного керівництва, спрямована на формування: з одного боку — інститутів громадянського суспільства, а з іншого — реалістичнішого розуміння державою своєї ролі в економіці.