Біля точки неповернення

Цього тижня відбудеться досить складний для Росії саміт Росія — Євросоюз. Постпред РФ при ЄС Володимир Чижов навіть побоюється, що «стосовно третього енергетичного пакета буде дуже детальна розмова, й не можна виключати, що й неприємна», оскільки, за його словами, «деякі країни ЄС обрали найжорсткіший варіант цього пакета, який створює проблеми нашим енергетичним компаніям».

Отже, було б не зовсім коректно стверджувати, що проведений у Москві в понеділок круглий стіл «Актуальні проблеми європейської енергетики» повністю був PR-відповіддю російського «Газпрому» на активні й навіть амбітні дії України в газовому сегменті. («Нафтогаз України» та американська ExxonMobil з благословення двох урядів домовилися про співпрацю в розвідці й аналізі запасів вуглеводнів на території України. Йдеться про метан вугільних родовищ, сланцевий газ, газ щільних порід та інші нетрадиційні джерела енергії. А будівництво морського термінала для приймання в одному з портів Чорного моря зрідженого природного газу раніше оголошено в Україні Національним проектом, здатним уже найближчими роками істотно зменшити українську залежність від газового імпорту з Росії.)

Та все ж таки зв’язок тут явно просліджується. Дискутуючи про актуальні проблеми європейської енергетики та російсько-українсько-європейський трикутник, що вписується в них, російська сторона круглого столу начисто відкидала європейські аргументи про переваги спотового ціноутворення в газовій сфері й лише частково й, схоже, вимушено погоджувалася обговорювати так званий третій енергетичний пакет Євросоюзу, що має набрати чинності вже в березні. Та й, схоже, цей свій «крок назустріч Європі» Росія зробила зважаючи на ув’язку цього пакета зі своїм, досі ще проблематичним, вступом до СОТ, який планується протягом найближчих місяців і можливість якого Росія не хотіла б втратити. Що стосується європейських експертів, то їхні спроби відстояти переваги спотового ринку «газпромівці» просто пропускали повз вуха.

Голова «Газпрому» Олексій Міллер, відповідаючи після конференції на запитання журналістів, зазначив, що стосовно третього пакета, який регламентує доступ незалежних газодобувних компаній до труби, є низка запитань, які «вимагають спільного обговорення та прояснення, як діятиме їхній механізм у тих чи інших положеннях...». (Не виключено, що Міллер ще повністю не прислухався до напучень прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна, який, згідно з повідомленням «Газети. RU», пригрозив «Газпрому» втратою монополії на російському газовому ринку. «Або ви ефективно працюватимете, — сказав він, — або ми будемо вимушені змінити чинні правила, піти на зміну законодавства». Але, можливо, президент Росії Дмитро Медведєв у цьому питанні дещо іншої думки, й саме тому Міллер не надто квапиться повністю схвалювати європейський пакет?)

Голову «Газпрому» тут-таки доповнив директор російського Фонду «Інститут енергетики та фінансів» Володимир Фейгін. На його думку, проблема в тому, що зараз абсолютно не зрозуміло, коли все це (третій пакет. — Авт.) запрацює. На його думку, «буде декілька років дуже невизначеної ситуації, коли старі правила не працюватимуть і нові правила не працюватимуть». Його дивує, що ЄС погоджується з довгостроковими контрактами на постачання газу, але при цьому вважає, що довгострокові контракти на транспортування порушують ринок. «Ну як же це може поєднуватися?» — запитує експерт і додає, що в третьому європейському пакеті «є безліч речей, які, якщо для них не будуть знайдені розв’язки, несуть безліч реальних ризиків».

А Міллер знову «повернувся» до Брюсселю. Щоб підсолодити свою непоступливість, він пообіцяв європейцям підписати з ними «дорожню карту» в газовій сфері до 2050 року. Українських журналістів європейська пакетна теорія не дуже хвилювала. Тривогу викликав процес створення спільного підприємства «Нафтогазу України» та «Газпрому». Але Міллер, як виявилось, до нього ставиться байдуже. Відповідаючи на відповідне запитання, він відразу ж наголосив, що створення такого СП «жодним чином не вплине на реалізацію проекту «Південний потік» (як зазначив Міллер, першу його нитку буде запущено 2015 року).

Інша річ — злиття двох газових монополістів. У цьому разі «Газпром» обіцяє повністю («максимально») завантажити газотранспортні потужності України, що, на його думку, зумовить зростання доходів українського бюджету. А газ для України, вважає Міллер, поставлятиметься за внутрішніми російськими цінами, які, особливо для населення, внаслідок їх регулювання урядом Росії, «і далі залишатимуться невисокими, а точніше, низькими».

У своєму запитанні главі «Газпрому» «День» припустив, що український уряд, навіть незважаючи на преференції, обіцяні в разі створення СП, не зможе з політичних причин погодитися на об’єднання, а точніше, поглинання «Нафтогазу» «Газпромом». Чи готовий у такому разі «Газпром» при створенні спільного підприємства піти на перегляд формули, за якою визначається ціна російського газу, який постачається Україні?

Відповідаючи, Міллер навів приклад злиття французької та бельгійської газових компаній. За його словами, для енергетичних компаній «ця форма» досить поширена і щодо двох наших країн — взаємовигідна. Він спрогнозував, що «зростання обсягів видобутку газу в Україні знижуватиметься, а споживання зростатиме. І постачання газу в Україну і в середньостроковій, і в довгостроковій перспективі зростатиме». Він повторив тезу про завантаження української ГТС і передбачив, що обсяг транспортованого нею до Європи газу може зрости в разі злиття з нинішніх 95 мільярдів кубометрів до 120—125 мільярдів кубометрів. А за певного рівня інвестування — на реконструкцію та модернізацію, зокрема в компресорні станції, то й до 140 мільярдів кубометрів. За оцінками «Газпрому», до рубежу 2020 року попит на газ у Європі підвищиться й може зрости на 130—140 мільярдів кубометрів. Отже, за наявності обох — і Північного, і Південного — потоків газ до Європи йтиме і через територію України, і через територію Білорусі. І проблем із недовантаженням не буде. «Але рух України в напрямку європейських правил на газовому ринку, — продовжував Міллер, — створює проблеми для інвестування в газотранспортні потужності, в реконструкцію та модернізацію ГТС». Тому він вважає, що «Газпром для України є «пріоритетним партнером» і набагато більшою мірою, ніж європейські компанії — якщо працювати на принципах третього енергетичного пакету. Тому, переконує Міллер, на це питання (злиття) потрібно поглянути не так політизовано, а з погляду економічних і соціальних вигод. До них він відніс і те, що участь країн в об’єднаному підприємстві оцінюватиметься за активами, тоді як співвідношення учасників за доходами істотно відрізняється на користь Росії. Як наслідок, Україна, каже Міллер, матиме велику перевагу при розподілі дивідендів і завдяки цьому отримає кошти для модернізації ГТС. Стосовно ж формули, то й у разі створення СП вона не зазнає змін, оскільки Україна вже має знижку, що на 30% знижує ціну на газ... Міллер вважає, що сьогодні Україна вже наблизилася до точки неповернення, на якій говорити про злиття з «Газпромом» буде пізно.

А ось російський експерт, генеральний директор Фонду національної енергетичної безпеки Костянтин Симонов лякав «День» іншою точкою неповернення: відмова Росії від Південного потоку, на його думку, стане неможливою, щойно в цьому проекті буде прокладено першу трубу. А потім, після завершення будівництва, Росія міркуватиме, хто з двох країн — Україна чи Білорусь — стане жертвою обхідних потоків, тобто сидітиме біля порожньої труби. На думку Симонова, Білорусі така доля не загрожує, оскільки її ГТС уже у власності Росії. Симонов страшенно обурився, коли «День» нагадав йому стару примовку: люльку і дружину нікому не віддаю...