Вам, звичайно, доводилося читати стародавні епоси, в яких головне місце відводилося герою, котрий мав величезну силу й мужність. На цих подвигах виховувалися цілі покоління. Щоправда, коли діти підростали, то вони починали сумніватися в реальності існування таких богатирів, здатних зрушити з місця скелю або повернути ріки назад. Утім, не будемо поспішати: в Україні сьогодні з'явився такий вид спорту, який об'єднав не міфічних героїв, а реально дуже сильних людей. Вони збираються на свої ігри, чи назвемо їх інакше — «Богатирські забави». А об'єднав їх спортсмен зовсім неміцної статури, відомий в минулому стрибун у висоту киянин Володимир Киба, котрий нещодавно отримав від президента UFSA Дагласа Ермунда офіційне повідомлення про прийняття України до міжнародної федерації силових атлетів. І незабаром збірна країни відправиться до Фінляндії на свій перший чемпіонат світу.

Щоб краще уявити, чим будуть займатися наші атлети в Скандинавії, назвемо тільки декілька видів програми. Наприклад, учасникам доведеться подолати 50-метрівку з двома гирями вагою 130 кг кожна, разом із товаришем по збірній зрушити за допомогою каната й спеціального пристрою 50-тонний трак і витягнути на берег справжній корабель. Або якомога довше втримати в кожній руці по 200 кг ваги.

Погодьтеся, що далеко не кожному таке до снаги. Утім, нам не звикати. В українському варіанті вправи мають вигляд не менш екзотичний — прибрати з поля кілька камінчиків вагою по 100— 150 кг, пробігти на швидкість дистанцію з мішком пшениці, перенести коромисло з двома бочками по 200 кг, пробуксирувати навантажений віз із дівчиною на ньому. Та що там говорити, не перевелися в Україні унікальні богатирі, на виступи яких варто подивитися. Приміром, біцепс легендарного кіноактора-культуриста Арнольда Шварценеггера, котрий не один раз демонстрував його публіці, порівняно з м'язом кіровоградця В'ячеслава Діброва, в якого його об'єм дорівнює 67 сантиметрам, — не вражає. Навіть уявити важко!

Якось чотирикратного чемпіона світу норвежця Магнуса Магнуссона запитали, як йому вдається постійно перемагати на таких далеко не жартівних стартах. Легендарний атлет, котрий сьогодні вже виступає в ролі головного судді, відповів: «Та нічого особливого не треба робити, просто необхідно бути дуже сильним». І в цьому він має рацію.

Свої унікальні здібності в різних кінцях планети показують і бігуни, котрі в наші дні можуть, не моргнувши й оком, подолати по будь-якому бездоріжжю від 50 км до 1000 миль. І це, за їхніми твердженнями, далеко не межа.

На фоні їхніх останніх досягнень важко повірити, що ще якихось сто років тому класична марафонська дистанція — 42 195 метрів — вважалася суперскладною й підкорити її випадало на долю одиниць. Але це тільки на перший погляд, адже той же батько історії Геродот стверджував, що легендарний грек Філліпідес до Марафонської битви виконував подібне доручення: пробіг із звісткою з Афін до Спарти, подолавши при цьому відстань у 1200 стадій (близько 219 км). Але навіть Філліпідеса не можна назвати першим надмарафонцем. Існує ще давніший переказ про те, що приблизно за 500 років до битви при Марафоні гонець царя Давида Ахімааз пробіг із радісною звісткою про перемогу 59 км із Євфріама до Маканаїца.

Ну, а якщо говорити про надмарафон як про змагання, то першим про нього згадує Пліній, котрий оповів, що в римському цирку «Максимус» людина набігала 160 римських миль (236 км). У наступні сторіччя подібні змагання не влаштовувалися. Й тільки в нашому ХХ сторіччі надмарафон став повноправним видом спорту, а на двох його дистанціях — 100 км і з бігу на... 24 години — почали регулярно проводити чемпіонати Європи й світу.

Зауважмо, що немовби віддаючи данину традиції, й сьогодні найвитривалішою людиною в світі вважається грек Янніс Курос, котрий постійно проживає в Мельбурні. У цього 40-річного музиканта, пристрасного прихильника й пропагандиста народної музики, понад 40 (!) світових рекордів. Більше, ніж у знаменитого українського спортсмена Сергія Бубки.

Усі свої досягнення Курос встановив на надмарафонських дистанціях від 100 до 1000 миль. У реальність деяких результатів доволі важко повірити. Наприклад, за добу Янніс пробігав по шосе й на стадіоні понад 286 км, за дві — 470 км. А дистанцію в 1000 миль грек подолав за 10 днів 10 годин 55 хвилин! Усі спроби зрозуміти феномен Янніса закінчуються його посиланням на Божий дар.

А ось чемпіон Росії із надмарафонського бігу, майстер спорту з лижних гонок Анатолій Кругликов, котрий буквально наступає на п'яти грекові, бачить причину своїх успіхів у тренуванні й «накручує» в горах близько 1500 км на місяць. Й ось під час очної зустрічі на пробігу по Тасманії, як згодом написали газети, «російський валянок» обскакав музичного грека в 620-кілометровому марафоні. Сьогодні Анатолій — найвитриваліша людина Росії. Не виключена можливість, що коли-небудь він стане першим у світі. Як і його співвітчизниця смоленська бігунка Олена Сидоренко — світова рекордсменка, котра долає за добу 248,9 км.

Говорячи про різні суперпробіги та їхніх рекордсменів, було б несправедливо не згадати про країну, де культ надмарафону зведено до рангу національного — ПАР. На дистанцію 90 км пробігу «Комрада» між Дурбаном і Пітермаріцбургом щороку виходить 15 тисяч чоловік.

Біг — не єдиний «вид спорту, що стає довшим». Так, плавці ввели до програми своїх чемпіонів світу та Європи дистанції 5 000 і 25 000 м. Що ж тут говорити про відому й дуже захоплюючу забаву французів та англійців щороку перепливати Ла-Манш (а це близько 50 км).

Голландські ковзанярі також не втрачають найменшої можливості (знамениті канали замерзають зовсім не кожен рік) позмагатися в 200-кілометровому забігу.

Його величність король Швеції Карл XVI Густав позаторік сам став на лижі й фінішував аж ніяк не останнім серед 15 тисяч своїх підданих у 90-кілометровій лижній гонці між містами Селеной і Мурой. Ці змагання проводяться з 1922 року на честь короля Баса, котрий подолав дистанцію ще в XV сторіччі.

Та й у колишньому Союзі полюбляли побавитися всілякими над, над, над... Як ось 60 і 70-кілометровими гонками в Тарту й Кандалакші. А жителі Нижнього Новгорода пішли ще далі й провели акцію «Добу — на лижах».

А триатлон? Це модне нині захоплення, ледь з'явившись на початку 80-х на Гавайях, уже в середині 90-х потрапило до списку олімпійських дисциплін. Як відомо, рицарі трьох якостей виступили, щоправда, за скороченою програмою на Олімпіаді в Атланті. Нагадаймо, щоб стати володарем найвищого титулу в триатлоні «Айронмена», або «Залізної людини», треба «всього лише» проплисти 38 00 метрів, проїхати 180 км на велосипеді й, як кажуть, на закуску — пробігти дистанцію класичного марафону.

Наївно гадати, що на цьому люди, котрі долають відстані, зупиняться. Адже меж у часі й просторі не існує.