За визначенням одного великого письменника, ми — країна з непередбачуваним минулим. Однією з прикмет такої непередбачуваності є ставлення до подій 7 листопада 1917 року. Здавалося б, яка різниця для дорослих людей — чи була то революція, чи заколот, «добра» подія, чи погана? Виявляється, така різниця є і це перш за все свідчить про дитяче, інфантильне сприйняття світу, коли сьогодення є лише продовженням чіткої й передбачуваної історичної схеми. Ця передбачуваність дозволяє зняти з себе відповідальність за власну долю, переклавши її на «бандерівців» чи «комуняк». Тому так схожі між собою учасники мітингів, що пройшли всією країною, і так схожі їхні гасла і засоби дії. Наприклад, позбавлена смаку рухівська ідея помити дорогу після маршу комуністів за суттю нагадує комуністичну (із тих, «справжніх» революціонерів, а-ля Че Гевара) ідею. А втім, кожного року «Велика жовтнева» цікавить все меншу кількість людей. Дорослішаємо?

Ранком 7 листопада з площі Слави в напрямку Європейської площі вирушили колони комуністів, соціалістів, прогресивних соціалістів (усі окремо) під проводом своїх лідерів. Ліві не зрадили своїх традицій: червоні транспаранти, прапори, по оркестру на колону, червоні гвоздики — все це було і 7 листопада 1998 року. На обличчях людей сяяли усмішки, але не щирі — від них несло нафталіном (буквально), бо ці усмішки, разом із парадним пальто та капелюшком із вуалькою, дістаються з шафи кожного року в цей день.

Серед гасел, що вигукувалися з «червоного» натовпу, можна було почути, наприклад: «Ми йдемо назад, до щасливого соціалістичного минулого!». Кричали: «Роботу!» (під Кабміном), «Советский Союз!» (під Верховною Радою), «Ганьба!» (і там, і там), «Ура!» (після виступів лідерів).

Тези виступів лідерів теж були однакові: ідеали Жовтня, бандитський режим, «перемога буде за нами». Проте хоча Симоненко й переконував журналістів, що мітинг не має ніякого відношення до виборчої кампанії, про вибори нагадували постійно. Оратори від КПУ закликали голосувати за Петра Миколайовича; Мороз запевняв, що святкову колону наступного року очолить президент. Вставила своє вагоме слово і Наталя Михайлівна: «Виявляється, радянська влада і постріл «Аврори» — це для того, щоб пан Симоненко став президентом!». Згадували і про четвертого: на зауваження журналістів, що Ткаченко перехоплює в Мороза передвиборну ініціативу, останній відповів: «Думаю, всі мають можливість перехоплювати ініціативу — так, як вони вважають за потрібне. І чому треба з того дивуватися?».

Тим часом у Львові проходила традиційна ліво-права бійка між простими та національними соціалістами. Оперативні дії міліції із втихомирення інциденту завершилися тим, що понад двадцять хлопців, що брали участь у сутичці, затримано міліцією. Щоправда, за повідомленням Інтерфаксу, після «облоги» дільниці членами СНПУ їх «братів по зброї» було відпущено.

№215 10.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»