Борис Нємцов - новий спадкоємець престолу?
Чим більше часу минає з моменту призначення Бориса Нємцова на посаду першого віце-прем'єра, тим більш загадковою виглядає його політична постать. Зрозуміла поки що відповідь лише на одне питання: "Навіщо?". Зрозуміло, що внутрішнім підгрунтям його призначення стала виборча кампанія-2000, що розпочалася у країні.
На початку нинішнього року, коли стан здоров'я Бориса Нємцова навіював політикам та політологам найсерйозніші побоювання російська політична еліта (в усякому разі, та її частина, яка знаходиться при владі) щільно зіткнулася з проблемою відсутності політичного спадкоємця діючого Президента. Саме тоді було термінового розроблено програму, яку тримали у глибокій таємниці, термінового створення Єльцину Постаті наступника, що задовольняв би умови нинішнього керівництва країни. У всякому випадку, Чубайсу та К о [П1]терміново знадобився новий лідер, який, з одного боку, зміг би пройти через вибори, а з іншого - був би досить близьким до них, і не почав би своє правління з генеральної чистки апарату. Як таку персону першочергово розглядали Віктора Черномирдіна, якого негайно й почали "крутити". Для цієї мети під керівництвом Ігоря Малашенка було створено скелет величезного іміджмейкерського концерну, який зміг би, у разі призначення дострокових виборів, негайно перетворитися на розгалужений і добре структурований передвиборний штаб Черномирдіна. Розглядався навіть сценарій, що включав у себе зняття Прем'єра, як механізм "розв'язування йому рук" і звільнення від відповідальності за катастрофічну ситуацію в економіці країни.
Проте, ідея виводу Черномирдіна у ранг офіційного наступника престолу досить швидко звелася нанівець після того, як МВФ знову поставив перед російським керівництвом вимогу розчленування природних монополій. У відповідь на це прем'єр однозначно продемонстрував, що власне економічне дітище ("Газпром") йому набагато дорожче, ніж милі чубайсівському серцю вказівки західних покровителів. Другим моментом, що налякав Чубайса, стала розумна позиція ЧВС (??) щодо питання російсько-білоруських відносин, яка цілком суперечила тому, що було продиктовано Заходом.
Після виходу на поверхню у гострій формі суперечностей між Черномирдіним та Чубайсом, як в економічній, так і в політичній сфері, реальне керівництво країни (клан Чубайса) остаточно поставило хрест на перспективі "розкрутки" Черномирдіна. І всі сили суперфірми Малашенка, що почала працювати "у глибокому підпіллі", було кинуто на запасну постать, яку розглядали до цього лише як дублюючий варіант "про всяк випадок". Тепер основним претендентом на звання спадкоємця престолу став "Борис ІІ" - нижегородський губернатор Борис Нємцов.
Така переорієнтація напрямку головного удару не могла обійтися без рішучого перегляду (як структурного, так і персонального) концепції формування нового кабінету міністрів. Саме цим, як тепер зрозуміло, пояснювалась така значна затримка у формуванні нового уряду. Віце-прем'єрів у новому Урядові опинилось не п'ять (1+4), а цілих вісім (2+6), і з них - два перших. Це докорінно розбігалось не лише з заявою Єльцина про те, що "Перший має бути один". Буквально напередодні власного призначення Борис Юхимович тричі, як Апостол Петро, зрікався можливого входження до Кабінету і чесно клявся, дивлячись у телекамеру, у вірності своїм виборцям. Проте, "команді реформаторів" було не до відповідності заяв та дій. У них з'явилась нова мета - за час, що залишився до виборів (тепер уже, скоріше за все, не дострокових, а планових), зробити колишнього нижегородського губернатора найпопулярнішою людиною в країні.
Борис Нємцов, не зважаючи на доволі ліберальні погляди, завжди дистанціювався від основних кремлівських гравців, воліючи обкатувати власні економічні теорії в своєму регіоні. 38-річний фізик, який прийшов у політику з неформального екологічного руху всього шість років тому - одна з небагатьох постатей, що потрапили у Кремль не через задні двері, шляхом апаратної інтриги, а з парадного входу. Він встиг побувати і православним патріотом (будучи членом в РХДД), і жорстким лібералом-ринковиком (у "ДемРосії), і державником (у "Зміні"), і, навіть, прибічником Григорія Явлінського, якого Борис Юхимович запросив у Нижній у грудні 1991-го організувати економічну реформу. Людиною, яка лобіювала рух Нємцова вгору, очевидно був Борис Березовський, який останнім часом став дуже близьким до родини Єльцина. Існує думка, що Березовський зіграв не останню роль і у прийнятті ухвали з приводу Валентина Юмашева, пояснивши І.Дяченкові, що журналіст і друг родини буде у ролі глави Адміністрації набагато безпечнішим, ніж бувалий апаратник.
Загальний подив викликав і той факт, що ініціатива Б.Нємцова про пересідання державних чиновників на вітчизняні автомобілі, явно лобіююча "ГАЗ" і його директора, втілилась в указі Єльцина. Відомо, що директор ГАЗу Микола Пугін (колишній союзний міністр в уряді Рижкова) настільки ж близький до Нємцова, як Рем Вяхірєв - до Черномирдіна. Відверто лобістський проект, на якому встигли "виспатись" практично всі центральні ЗМІ, несподівано для всіх реалізувався. Можливо, "автомобільний указ" пропустили спеціально щоб мати в своїх руках ниточку, за яку можна "смикати" Нємцова у випадку його "неслухняної поведінки", і яка, якщо раптом новий "кандидат у Єльцини" надумає бунтувати, цілком може зусиллями придворних журналістів роздутися в аналог "алюмінієвої справи".
Проте, Нємцов не такий простий, як могло здатися на перший погляд. Частота й непередбачуваність у зміні його масок все більше й більше вводить спостерігачів в оману. У його висловах настільки часто змінюються "російський патріот", "проамериканський демократ", "захисник прав регіонів", "православний унітарист" тощо, що висновок можна зробити лише один: Нємцов знає, що робить. Не дотримуючись жодного з ідеологічних напрямів, він відкрито і жорстко бореться за владу.
Майбутній наступник Єльцина, "цар Борис ІІ" досить хвацько взяв на озброєння гасла націонал-патріотичного крила опозиції, додавши їм "демократичної" начинки. Судячи з низки заяв Бориса Юхимовича, штаб Малашенка не тільки явно відмовився від ідеї проштовхувати у президенти незговірливого Черномирдіна, але й робить доволі відкриті кроки з переманювання патріотичного електорату, орієнтованого сьогодні в основному на Лебедя й частково на Лужкова, у бік колишнього нижегородського губернатора. Нємцов - класичний популіст-прагматик, готовий, схоже, говорити що завгодно, промовляти будь-які політичні сентенції, орієнтуючись тільки на аудиторію. Йому не важлива логіка - йому важливі аплодисменти. Нємцов, схоже, остаточно затьмарить лебедя, і перетвориться на момент виборів на найбільш хижого й небезпечного противника для Юрія Лужкова. Небезпека його полягає у тому, що він, на відміну від Лебедя, Зюганова або Явлінського, здатний грати водночас на всіх полях, які наразі розробляє Лужков: і у середовищі губернатора й членів Ради Федерації (регіонал - значить, "свій"), і в середовищі прагматично налаштованої інтелігенції (зіграти "конкретного мужика-господарника" Нємцов також уміє), і серед патріотів-державників (для чого Борис Нємцов спеціально завів у своєму апараті штатного націонал-патріота" - Віктора Аксючиця), і серед радикал-демократів - західників (а як же, "кращий друг Чубайса-Гайдара").
Потрапивши в Уряд, Нємцов з легкістю береться за розв'язання проблем та завдань, в яких явно слабко розбирається. І справді, яку дотичність має молодий політик провінційного масштабу до глобальних проблем паливно-енергетичного комплексу, а тим більше - до реструктуризації природних монополій? Водночас Борис Юхимович, за вказівкою своїх нових іміджмейкерів, приймає ухвалу, за рівнем популізму цілком зіставну з Єльциним 1990-го року. Чого вартий, приміром, відомий проект указу про декларування витрат чиновників та членів їх родин!
Судячи з усього, Нємцову за найближчі рік-півтора належить пройти той самий шлях, яким йшов до престолу його попередник, "Борис І". Чи вдасться це йому? Гадаємо, навряд чи...
