Бути власниками українці хочуть

За 10 років в Україні прихильників приватної власності на землю стало значно менше. Про це свідчать дані соціологічних опитувань, проведених Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) 1991 року і в грудні 2001 року, повідомляє Інтерфакс-Україна. У грудні 1991 року в ході соціологічного дослідження було опитано 1160 респондентів, у грудні 2001 року — 2013 у всіх регіонах України. Згідно з отриманими даними число прихильників приватної власності на землю поменшало з 74% до 54%, прихильників приватної власності на великих підприємствах (по над 200 працівників) — з 49% до 34%. У той же час, за поновлення державного управління економікою без будь-якого приватного підприємництва висловлюються зараз 17% проти 25% 1991 року. Ненабагато, на 2%, збільшилося число прихильників поновлення держуправління економікою зі збереженням деяких можливостей для приватного підприємництва. На 6% зросло число тих, хто виступає за рівні можливості, як для держуправління економікою так і для розвитку приватного підприємництва. Найменшою популярністю в громадян України користується концепція про надання свободи приватному підприємництву без будь- якого державного втручання: 3% — 1991 року та 5% — наприкінці 2001 року.

КОМЕНТАРI

Валерій ХМЕЛЬКО, декан факультету соціальних наук і технологій Національного університету «Києво-Могилянська Академія»:

— На мій погляд, зменшенню числа прихильників приватної власності, в тому числі й на землю, сприяло декілька чинників. По-перше, сталося загальне погіршення матеріального становища більшості громадян — за даними наших соціологічних досліджень, значна частина населення (близько 80%) зазначає, що їхнiх доходів вистачає лише на продукти харчування. По-друге, чималу, хоч і не помітну на перший погляд, роль вiдіграв культурно-психологічний чинник. Багато наших громадян асоціює «добре життя» з Україною Радянською, а значить, і психологічно сприймає позитивно всі атрибути радянського ладу, в тому числі й державну власність. Варто відзначити, що минулого року тенденція сприймання приватної власності знову стала позитивною, оскільки спостерігається деяке зростання життєвого рівня громадян. Пік розчарування в приватній формі господарювання припав на кінець 1998 року, коли спостерігався найбільший кількісний розрив у розмірі прибутків найбільш і найменш забезпечених верств населення — такої відмінності не було навіть у часи Великої американської депресії. А 1991 року на хвилі емоційного піднесення більшість громадян схилялася до радикальної зміни співвідношення державної та приватної власності на користь останньої, що символізувало для них зміни до кращого. Оскільки їх надії в повній мірі не виправдалися, внаслідок того, що ринкові реформи або здійснювалися в перекрученій формі, або їх проведення затягувалося дуже сильно, і спостерігається спад оптимізму. Одним із виявів цього, до речі, є й повільні темпи реформування АПК.

Микола БАРАБАШ, виконавчий директор Асоціації фермерів і приватних землевласників України:

— Особисто мене дещо здивували результати цього соціологічного дослідження. Таке враження, що його проводили виключно серед мешканців міст, оскільки на селі абсолютно інші настрої щодо приватної власності. Наприклад, про зацікавленість населення в приватному володінні землею свідчать підсумки обговорення підписаного в березні 1999 року Указу Президента «Про невідкладні заходи прискорення реформ аграрного сектора економіки», підбиті в день річниці цього документа. Зокрема, було зазначено, що 70% земельних ділянок, хоча й залишилися великими, однак перейшли в приватну власність. А регіональні департаменти Міністерства аграрної політики вже на той момент отримали близько 50 тис. скарг на невиконання Указу від громадян, котрі бажають стати приватниками. Щодня наша Асоціація отримує десятки листів із подібними скаргами, навіть мешканці міст виявляють бажання придбати на селі ділянки. На мою думку, інтерес до цього питання не поменшав. Проблема полягає лише в тому, що українські законодавці тривалий час відкладали прийняття необхідних документів.