Бюджетні традиції
Як і передбачав «День», у четвер парламент України, переважно голосами «більшості» та всупереч ініційованому опозицією «народному» тиску, прийняв держбюджет-2004 в другому, остаточному читанні. Урядовий законопроект підтримали 234 депутати, проти голосували 165 народних обранців, не висловив свою думку 41 депутат.
Доходи бюджету становлять 60,7 млрд. гривень, витрати — близько 64,2 млрд. гривень. Дефіцит бюджету доведено до 3,4 млрд. гривень, або 5,3% витрат. У порівнянні з держбюджетом- 2003 доходи збільшено на 14%, витрати — на 14,9%, дефіцит — на 30,2%. Під час доопрацювання проекту держбюджету-2004 до другого читання уряд збільшив його доходи на 4,3%, а витрати — на 7,7%.
Проте долю бюджету вирішили ще тоді, коли парламент підтримав поданий урядом законопроект про мінімальну заробітну плату. 26 листопада, напередодні другого бюджетного читання, Президент України підписав цей закон. Із 1 грудня встановлюється мінімальна зарплата на рівні 205 грн. на місяць. Із 1 березня 2004 року відновлять міжпосадові (міжкваліфікаційні) співвідношення в оплаті праці працівників бюджетної сфери, а з 1 листопада майбутнього року — мінімальна зарплата підвищується до 237 грн. Із 1 січня 2005 року розмір мінімальної зарплати встановлюється на рівні 262 грн. Таким чином остаточно вирішили найгострішу бюджетну проблему, що послугувала головним, видимим, приводом для протисояння парламентаріїв.
Однак, аналізуючи хід нинішнього бюджетного процесу, прем’єр-міністр України Віктор Янукович глянув у корінь і дійшов висновку, що проблеми з прийняттям держбюджету на 2004 рік зумовлені надмірною політизацією роботи парламенту. «Сьогоднішні події в Верховній Раді свідчать, наскільки сильним уже нині є дихання передвиборної боротьби», — заявив прем’єр. «Життя вже неодноразово вчило нас, що найбільшим недоліком будь- якого уряду виявлялися необгрунтовані вчинки, коли на догоду популістським лозунгам, поточним вигодам віддавали економічну стабільність, створювали умови для фінансової розбалансованості, інфляції», — наголосив Янукович. Він зазначив, що введення рівня мінімальної зарплати, що не відповідає рівню зростання ВВП, «поставило б під удар усю фінансову систему країни, стабільність економіки». «Необгрунтовані обіцянки — це передумова невиконання зобов’язань, а ми не маємо права бути економічними авантюристами. Уряд бере на себе тільки ті зобов’язання, які може виконати, і виконує їх», — підкреслив прем’єр і нагадав, що поетапне підвищення реальної зарплати вже триває. Цього року зарплату бюджетникам підвищили на 32%, а в першому півріччі наступного року її буде збільшено ще на 15%. Добробут людей покращиться за рахунок зниження прибуткового податку до 13%, збільшення соціальної допомоги, підвищення пенсій. Янукович назвав бюджет- 2004 першим в історії України збалансованим бюджетом розвитку. «І ця збалансованість, яку в жодному разі не можна порушувати, є гарантією 100-відсоткового виконання бюджету, відсутності будь-якої заборгованості перед людьми», — зазначив він.
Але чи не потрібно сьогодні замислитися ще й над тими фактами, що дещо затьмарюють цю важливу перемогу уряду, який вкотре продемонстрував твердість своїх намірів і вміння втілювати їх у життя, впевнено добиваючись підтримки фракцій «більшості»? Чи слід було нинішнім «переможцям» привозити до столиці шахтарів, і на кого ще, крім урядової «більшість», вони «стукотіли» біля парламенту своїми касками? Чи свідчить це про силу уряду чи про щось інше? Наприклад, про ступінь його прихильності представницькій демократії? Не менш актуально, особливо в світлі здійснюваної нині з ініціативи Президента політичної реформи, звучить і запитання про те, чи потрібно було уряду (через «більшість») демонструвати зневагу до норм парламентського регламенту під час обговорення і прийняття бюджету? (Нагадаємо, що Бюджетний кодекс передбачає постатейне, а не суцільне голосування бюджету в другому читанні, що дає можливість парламенту вносити до нього конкретні поправки). І посилання на традицію в цьому питанні не тільки не прикрашають наш істеблішмент, а й закладають досить небезпечний прецедент. А їхнім авторам варто б було пам’ятати про те, що доля мінлива, і завтра закладеною ними традицією можуть скористатися інші...
