Перейти до основного вмісту

Час чорних чуток

До імпічменту Єльцина залишився тиждень, переконаний спікер Думи
08 серпня, 00:00

Кожного дня тепер з’являються чутки про хворобу чи про відставку російського президента, кожного дня спостерігачі — а тепер вже й звичайна публіка — чекають сенсаційних заяв від прем’єра Віктора Черномирдіна. І очевидно, що кількість цих чуток буде тільки збільшуватися з кожним днем, бо вперше за весь час критичних ситуацій у новітній російській історії Єльцин поводиться дуже не по-єльцинськи.

Ситуація вимагає від нього — саме від нього — рішучих якщо не дій, то хоча б заяв — а Єльцин обмежується протокольними появами на публіці, майже нічого не коментуючи, майже не пояснюючи, як він ставиться до тієї приголомшливої ситуації, яка склалася в його країні. Останньою рішучою заявою Єльцина були його слова про неможливість девальвації російського рубля — слова, що їх росіяни почули за кілька днів до фактичного краху своєї національної валюти. Після цього Єльцин вже нічого серйозного не проголошував — хіба що пояснив, що призначення Черномирдіна виконуючим обов’язки прем’єр-міністра пов’язано з інтересами спадкоємності влади в Росії. Нічого більш небезпечного Єльцин і висловити не міг — після цього обговорювали лише одну тему: коли ця спадкоємність відбудеться, чи піде Єльцин у відставку завтра, чи через місяць, чи все ж таки дотягне до 2000 року...

Та й оточення президента почало поводитись більш ніж необережно: коли прес-секретар російського лідера Сергій Ястржембський приходить до державної Думи, щоб обговорити із керівником комуністичної фракції Генадієм Зюгановим подробиці закону про забезпечення колишнього президента «соціальними гарантіями», то як це розцінювати? А між тим, раніше у аналогічних ситуаціях саме фактор Єльцина відігравав головну стабілізуючу роль, саме його здатність йти до кінця й ухвалювати неординарні, несподівані рішення допомагала перестрибнути через чергове провалля. Так було і в серпні 1991, і в жовтні 1993 року. Тепер почалося третє велике випробування Росії єльцинських часів. І якщо у серпні 1991 мова йшла про фактичну зміну державного ладу, а в жовтні 1993 — про захист демократичних засад, продиктованих новим режимом, зараз йдеться про найголовніше — захист і збереження його економічних підвалин. Ніде правди діти, за ці кілька років в Росії з’явилося чимало людей, які звикли тримати гроші — може, й не дуже великі, але все ж таки гроші — у банках, купувати імпортні товари, подорожувати за кордон, активно працювати. Сьогодні під питання поставлений весь сенс життя цих людей — людей, які завжди голосували за Єльцина чи Явлінського на президентських виборах, а на виборах парламентських віддавали свої голоси партіям центристського й правого спрямування. Саме завдяки щирій вірі цих людей в те, що в Росії все ж таки можна буде жити по-людськи, режим Єльцина будував ту економічну систему, яка навряд чи здалася б демократичною у цивілізованому світі, бо занадто вже спиралася на державу, на її право вирішувати, кому бути багатим, кому заможним, а кому бідним. І ось тепер на очах своїх схвильованих прихильників ця держава руйнується, як картонна декорація, а Єльцин, великий її захисник і будівничий, — мовчить!

Я далекий від бажання писати політичний некролог російському президентові, бо завжди залишаю певний шанс на його воскресіння — напевне, як і найближче оточення російського лідера, якому здасться, що ось-ось Єльцин стане справжнім Єльциним. I сам Єльцин, напевне, щиро вірить у це, що варто йому тільки побажати — й усе зміниться за одну мить... Але зараз сиплеться невпинно й невблаганно не пісок часу політичного, а пісок часу економічного, пісок, який пересипати у іншу половину годинника не здатні навіть найдосвідченіші і найзагартованіші бійці. У будь-який момент може статися так, що коли Єльцин все ж таки забажає діяти, у нього не буде для цього реальних можливостей — я маю на увазі не фізичні, а саме реальні політичні можливості...

Я б не зупинявся так довго на особі Єльцина, якби його новітня політична біографія не була так сильно й символічно пов’язана із загальною кризою російської і підприємницької еліти, із кризою російської влади як такої. Коли розпочалося перше велике випробування, виявилося, що ці люди ще менш здатні керувати державою, ніж їхні попередники з ЦК КПРС. Російська еліта довго й старанно будувала приречену на кризу економіку й приречене на кризу суспільство, а коли криза, нарешті, розпочалася — в жасі відсахнулася від провалля, однак виявилася й нездатною відійти від краю. Замість хірургії Кирієнка вирішили обрати психотерапію Черномирдіна — хай прооперує на відстані, однак Росія все ж таки — не Філіппіни й коли мова йшла про життя і смерть Єльцина, йому самому знадобився хірург Ренат Акчурін, а не філіппінські чарівники. Російські «олігархи» побачили в кризі лише засіб для задоволення своїх владних амбіцій, і тепер — після припинення операції, можуть спокійно стежити за тим, як тануть їхні гроші... Російський Центральний банк... Ні, тут уже я маю просто зупинитися, бо російський Центральний банк — це все ж таки щось особливе! Чи не дякуючи його зусиллям доля рубля виглядає навіть більшою загадкою, ніж доля самого Єльцина...

Якщо за наступний тиждень російська владна еліта не доведе своєї адекватності, можна буде спокійно писати політичний некролог всій цій групі осіб — а не тільки її головному кормчому. І справді, чому жодний з них не розуміє, що відбувається? Чому для Черномирдіна його призначення було дорогим подарунком, а не важким випробуванням, якого він може і не витримати? Чому Зюганов використовує ситуацію лише заради торгу для збільшення депутатських повноважень, не усвідомлюючи, що в ситуації, яка може скластися в Росії вже незабаром, не буде мати ніякого значення, у кого які повноваження? Чому навіть сьогодні для більшості російських політиків популістська демагогія є прiоритетною і всі вони думають про якісь там вибори, дивно забуваючи, що до виборів ще дожити треба... Що Лужкову було робити в Севастополі, який там, перепрошую, ліцей, коли на московських вулицях — черги людей, які намагаються повернути свої гроші в збанкрутілих банках? Що це за облудна комедія, що це за банкет на весь світ під час чуми? Як сьогодні виглядають всі ці московські мармурові «новодели» — монументи розтриньканих грошей на тлі столиці збанкрутілої держави? І таких запитань можна задати безліч, однак головне на них ніхто не намагається знайти відповідь. ЗМІ констатують поширення кризи, політики ведуть консультації — слово-то яке — ніби й не усвідомлюючи, що справа не в папірцях, що їх вигадають в Думі, а в реальній економіці і що двічі два все одного не буде п’ять, навіть якщо прем’єр-міністром призначити Зюганова...

Адекватність — сьогодні — головне слово. Неадекватність породжує чорні чутки, паніку, сумні передчуття. Люди бачать, що влада безпорадна й готові повірити в бозна що. Таке населення ще більш деморалізоване, ніж його влада, і навряд чи є добрим союзником при виході з кризи. Якщо уряд Кирієнка хоча б говорив, що він робить — Віктор Степанович лише зітхає й обіцяє рішучі дії, Борис Миколайович мовчить, Зюганов таврує. А рубль падає, ціни зростають, люди нервують, на фактичний початок громадянської війни в Дагестані майже ніхто не звертає уваги, не усвідомлюючи, що завтра ця кавказька екзотика може стати ще однією головною темою російського життя.

Іноді здається, що цей час має закінчитися, як страшний сон. А потім знову аналізуєш ситуацію всіх цих років і розумієш: ні, не закінчиться. Так мало статися, не могло не статися. Коли з’являлися усі ці партпрацівники з реформаторськими намірами, коли розподілялися гроші серед майбутніх «олігархів», для яких головне було — не припустити нормального розвитку економіки, коли продавалися цим олігархам і владі кращі журналісти, кращі газети, телебачення — чого варто було чекати навзамін? Словом, коли сієш зуби дракона, не чекай, що з них виростуть жоржини чи айстри.

З зубів дракона виростає тільки чорний час.

Москва — Київ

КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР

Єльцин таки «прокинувся» і почав діяти — його першим кроком стала відставка Анатолія Чубайса. Переговори зi світовими фінансовими структурами про російські борги тепер вестиме хтось інший. А між тим спікер Держдуми Геннадій Селезньов заявив в інтерв’ю газеті «Файненшнл таймс», що не має сумнівів — уже за якийсь тиждень Держдума оголосить імпічмент президенту Єльцину.
 

Delimiter 468x90 ad place

Новини партнерів:

slide 7 to 10 of 8

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати