Чорний четвер в Авдіївці

Минулий четвер в Авдіївці Донецької області став днем трагедії. Сильний вибух стався на Авдіївському коксохімзаводі, який донедавна вважався флагманом радянської коксохімії. І в цьому випадку причиною вибуху став газ, коксовий.

ВИБУХ

11 червня о 15.55 у коксовому цеху № 1 на третій коксовій батареї вибухнув газ. Кількість потерпілих визначити важко. Відомо лише, що госпіталізовано 25 осіб. Страшний стогін і гуркіт потряс околиці. Люди вибігали з тунелю на вулицю, ніби палаючі смолоскипи, в шоку не зовсім розуміючи, що з ними сталося. Живі палаючі смолоскипи доводилося силоміць зупиняти, гасити на них залишки одягу. Трагедія сталася наприкінці зміни.

Враховуючи те, що коксова батарея разташована вздовж центральної дороги, дехто потерпів лише через те, що проходив повз: хто додому, хто до лазні, що розташована неподалік. Вибуховою хвилею несло уламки цегли, прути, зносило з місця навіть тих, хто був доволі далеко. Цей смерч пробивав голови, ламав кістки.

Головному механікові заводу Юрію Смолакову цеглиною, що летіла, пробило голову. У донецькому Інституті травматології йому того ж дня було зроблено операцію. Як стверджують фахівці, життя Юрія уже поза небезпекою. Сильні опіки рук дістав начальник відділу техніки безпеки Юрій Акимов. Серед потерпілих — начальник цеху Володимир Тимошенко і начальник газорятувальної станції Петро Каюда.

Цього вечора вільні старенькі, які зайняли свої пости на біляпід’їздних лавочках, спостерігали дивну картину. Вслід за машиною, що сигналила, повільно рухався автобус, через відчинені вікна якого можна було побачити чорні обличчя. «Негрів повезли», — вирішили вони, вже звикнувши до того, що на заводі бували і японці, і індійці... А процесія повільно рухалася в бік центральної міської лікарні.

Клініка

Увечері, 11 червня, зазвичай тихе подвір’я лікарні скидалося на стовпотворіння біля військових ешелонів, що вирушали на фронт. Тільки машин та паніки значно більше: крик, плач, жах від усвідомлення того, в якому стані перебувають рідні та близькі. Медперсонал було піднято по тривозі. Майже дві доби не виходив з лікарні завідуючий хірургічним відділенням Сергій Хілай. Після надання необхідної допомоги лише небагато потерпілих залишилися в рідному місті. Серед них і вісімнадцятирічний Сашко Орлянський, який дістав більш як 90% опіків. Хлопчина не підлягав транспортуванню. Доля жорстоко розпорядилася молодим життям. Практикант із місцевого ПТУ горів, причавлений плитою. І витягати його з-під уламків довелося рідному батькові. Більш як дві доби молодий організм боровся зі смертю. Опритомнівши, Сашко впізнав свого майстра. І все запитував, чи одержить диплом. Плакав майстер, розуміючи, що не дочекається хлопець диплома. А спіткало лихо хлопця в той момент, коли з півдороги повернувся він у цех за сумкою...

У понеділок траурна процесія, що розтягнулася на всю вулицю, проводжала Сашка Орлянського в останню дорогу. Ця смерть потрясла місто. Чи буде вона останньою?

На сьогодні лише троє потерпілих перебувають в авдіївській лікарні. Їхні життя поза небезпекою. Упродовж двох діб 20 осіб було направлено до опікового центру донецької клініки ДОЛКО. Семеро з них у реанімаційному відділенні, двоє — у тяжкому стані. З усієї кількості потерпілих четверо — жінки, зокрема й дві сестри: двадцяти і дев’ятнадцяти років.

Причини

Проблема надлишкового коксового газу давно турбує коксохіміків. Досі спалюють його «на смолоскипі», що дуже дивує заїжджих іноземців. Упродовж багатьох років розглядалося питання про повніше його використання і в технологічному циклі, і в побуті. Були плани щодо будівництва установки з виробництва метанолу та використання його як моторного палива.

До минулого четверга була проблема економічною, інженерною. Але тиждень тому коксовий газ знову нагадав про свою вбивчу силу. Ще 1991 року такі роботи провадилися на 9-й батареї, четверо потерпіли, одна людина загинула. Те, що сталося минулого тижня мало страшніші наслідки. Ударною хвилею підкинуло в повітря пожежну машину, що чергувала поруч. І хоча вона благополучно приземлилася на колеса, цеглини та інші уламки пом’яли її добряче. Контузію дістав один із бійців пожежної охорони.

То що все-таки сталося? Роботи з відключення газопроводу на коксовій батареї № 3 — підготовчий етап до її перекладання. Торік на АКХЗ було проведено реконструкцію першої батареї, унікальної по-своєму (іншої такої немає ні в Україні, ні в зарубіжжі). Оновлено пічний фонд другої і прийшла черга «підлікуватися» й третій. Досвід у таких роботах уже був. Версії причин вибуху зростають у геометричній прогресії. Кажуть, що причиною вибуху стало низькосортне вугілля, що останнім часом надходить на завод. Це, нібито, створює перепад тиску в газопроводі.

Є версія, що під час проведення робіт у тунелі коксової батареї перевищилася граничноприпустима концентрація газу. Гуляючи тунелем, він дійшов до четвертої батареї, що працювала. А це температура, вогонь...

Нині на заводі впродовж десяти днів працює урядова комісія. Вона й винесе свій вердикт про причини катастрофи.

На ранок 12 червня про трагедію на території заводу нагадували лише пробоїни в стінах тунелю та обвалена башта. На заводі, який славився своєю чистотою, введено практику так званих «чистих» четвергів. Саме цього дня тижня майже половина спискового складу виходить на прибирання території. Робітники скаржилися, що в перерві технологічного циклу нема коли зайвий раз перекурити, «забити козла», треба братися за мітлу. Беручи до уваги, що коксохім — не макаронна фабрика, там прибране кожне робоче місце. Ніхто не міг передбачити, що один із четвергів стане чорним...