Чуже свято
Саміт Європейського Союзу в Копенгагені завершився успіхом, як практично одноголосно звучить у коментарях лідерів країн-членів ЄС, представників різних органів Євросоюзу, преси європейських країн, а особливо — лідерів і преси «десятки», яка тепер точно вступить до Союзу. Саміт у Копенгагені став історичним для Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Словенії, Латвії, Литви, Естонії, Мальти, Кіпру. Про почуття певного розчарування заявляють у Туреччині. Нічого кардинально нового не сталося для Болгарії і Румунії — їх запросять до вступу дещо пізніше, 2007 року. Ці країни є не тільки партнерами, а й конкурентами України, наприклад, за інвестиції Україна — разом з Молдовою і Білоруссю — згадується у заключному документі данського головування в ЄС одним рядком: у рубриці «Сусіди» вказується, що ЄС підтримує прагнення балканських націй наблизитися до Європейського Союзу і планує «зміцнити відносини з Росією, Україною, Молдовою, Білоруссю». Україні сьогодні пропонують «ініціативу нових сусідів», цю концепцію ще тільки планується розробити. Як говорив «Дню» держсекретар МЗС України Олександр Чалий, Київ позитивно сприймає те, що у цій планованій концепції ЄС планує виходити з того, що кожна з країн — Україна, Білорусь і Молдова — різні і за рівнем свого розвитку, і за статусом відносин з ЄС, а тому політика щодо кожної з цих країн буде різною. Як і раніше, ЄС категорично відмовляється говорити про можливості асоціації України, про те, щоб у спільних з нею документах вживати термін «інтеграція». Як і раніше, залишається практично повністю невідомим, як саме вплине нова реальність і на розвиток подій в самій Україні, і на її відносини з Польщею та іншими країнами, які запрошено до вступу — оскільки окрім запровадження візового режиму, існуватиме безліч інших обмежень і проблем. Відомо, як говорять в МЗС України, що зараз всі договори між Україною та країнами- аплікантами буде переглянуто з тим, щоб урахувати вимоги ЄС. Відомо також, що до березня Україна і ЄС планують провести технічний аналіз виконання Угоди про партнерство і співробітництво з тим, щоб потім мати можливість перейти вже до політичного аналізу. ЄС поки що наполягає, що ця угода повинна залишатися головним інструментом у відносинах двох сторін; Київ вважає, що вона не відбиває тих змін, що сталися за останні роки, і пропонує вже зараз розпочати переговори про підписання нового документа.
Поляки мають особливу нагоду святкувати результати Копенгагенського саміту пляшкою шампанського — Варшаві в ході важких переговорів вдалося «виторгувати» мільярд євро, збільшивши тим самим ціну навантаження на виплати на розширення з фондів Європейського Союзу до 41,5 млрд. євро. Вже під час саміту, куди польська делегація прибула з величезним списком незакритих питань (особливо — стосовно підтримки сільського господарства, найбільш вразливої ланки), Варшаві прямо говорили: або погоджуйтеся на раніше висунуті умови, або ж будьте готові, що вас запросять до вступу вже під час наступного розширення, 2007 року. Що саме переломило настрої лідерів «старих» членів ЄС, не повідомляється. Але під час саміту багато, дуже багато говорилося про необхідність подолання історичної несправедливості й наслідків Ялти-45, про необхідність возз’єднання Європи, про почуття провини Заходу перед Центрально-Східною Європою. Отже, на цьому тлі про відсунення Польщі на периферію розширення ЄС, особливо з політичної точки зору йтися серйозно не могло. Сумнівів у Копенгагені не викликало навіть те, що до саміту так і не вдалося кардинально просунути процес кіпрського об’єднання. З 1 травня 2004 року, як говориться в заключному документі, всі десять країн стануть новими членами Союзу.
До тієї пори потрібно розробити документ про їх приєднання — це планується зробити й підписати цю угоду під час грецького головування в Союзі — у першій половині наступного року. Протягом наступного року в країнах, які запрошено до вступу, відбудуться референдуми щодо їхнього вступу до ЄС — розпочне цю естафету Кіпр, потім — Мальта, Угорщина, де підтримка населенням вступу до «об’єднаної Європи» найбільша з усіх країн-аплікантів, Польща, Словаччина, Чехія, балтійські країни, Словенія. Сам формальний вступ країн «десятки» до Європейського Союзу відбудеться під час головування Ірландії. Одномоментне збільшення ЄС з 15 до 25 країн-членів, як уже давно попереджають аналітики, не лише відновить історичну справедливість, але й створить абсолютно нову геополітичну реальність, усі наслідки якої відразу передбачити й підрахувати неможливо.
Тому зараз і можна почути голоси, що розширення ЄС повинно мати свої межі (про це говорив, зокрема, президент Європейської Комісії Романо Проді). І в органах ЄС, і в аналітичних колах далеко не переконані, що перша хвиля ідеологічно нового розширення ЄС пройде безхмарно. Зокрема, в тому, що стосується Польщі, то вже сьогодні у Брюсселі майже відкритим текстом говориться, що з нею буде найбільше проблем (найбільш готовою до вступу вважається Угорщина). І до того ж, «Варшава не може сподіватися, що будучи настільки ж великою й бідною, як Іспанія, Польща матиме такий самий вплив у ЄС, як і Іспанія» — говориться в брюссельських коридорах зовсім не пошепки.
Зрозуміло, що зміни геополітичні призведуть до змін у торгівлі, в економічних відносинах — але це сьогодні не прораховано до кінця навіть у Польщі. Відомо також, що Польща і Литва вже заявили про те, що використовуватимуть усі можливості для наближення України до Європейського Союзу. Цих можливостей однак може виявитися недостатньо. Тому завдання створення «проукраїнського» лоббі може вважатися одним із пріоритетних завдань Києва.
Причини того, що Україна залишається осторонь грандіозного перетворення в Європі, відомі. І сама Україна, те, що європейська інтеграція, яка вимагає надзусиль на всіх напрямках внутрішнього розвитку країни, не стала суперзавданням українських еліт, не перетворилася на політичну парадигму. І те, що в Західній Європі Україна продовжує сприйматися як частина зовсім іншої цивілізації, про що свідчать останні заяви Романо Проді і комісара Європейської Комісії Кріса Паттена, які фактично відмовляють Україні в праві бути визнаною в якості країни-кандидата на вступ. Свою роль відіграє «російський фактор». Всі ці аргументи мають певний сенс.
Але ж десять років тому і країнам «десятки» говорили, щоб вони не сміли навіть думати про вступ до ЄС раніше як за 50 років.
