Чи наблизилася європейська мрiя?

Сьогодні виповнюється десять років відтоді, як Україна стала членом Ради Європи. Нині ця найавторитетніша організація, яка виступає на захист демократії і прав людини, об’єднує 46 держав. Своїм підписом скріпив приєднання України до Ради Європи тодішній прем’єр-міністр держави Євген Марчук. Саме сьогодні в готелі «Національний» (м. Київ) має відбутися конференція, присвячена десятій річниці членства України в Раді Європи. Її організатори — Інститут проблем безпеки, який очолює Євген Кирилович, і Бюро інформації Ради Європи. Про те, в якій атмосфері відбувалося прийняття України до Ради Європи, про зобов’язання Києва, про страсбурзький моніторинг — в інтерв’ю з Євгеном МАРЧУКОМ.

— Які настрої панували в Україні під час вступу до Ради Європи? Які очікування пов’язувалися з цим приєднанням?

— По-перше, це був сильний імпульс для тогочасної України. По-друге, думаю, небагато людей розуміло, які зобов’язання Україна брала на себе, вступаючи до Ради Європи. По-третє, якщо навіть подивитися на останню доповідь Моніторингового комітету Ради Європи щодо України уже за нової влади, то в ньому йдеться про багато конкретних, прагматичних речей. Водночас він свідчить про те, що й нова влада не до кінця усвідомила, що таке зобов’язання, які були взяті державою і в контексті законодавчої бази, і традицій виконання, і звичаєвого права. Тому, думаю, на той час ми зробили правильний крок і в правильному напрямі. Не остаточно усвідомлений? Так. Але час і зусилля вирішать цю проблему. І щодо гармонізації законодавства, і щодо практичних дій. Це дуже рутинна, нудна і нецікава робота, яка вимагає не романтичної і не героїзованої діяльності. Це робота над складними текстами, над складними проектами документів, над документами, які синхронізують Україну з Європою.

— Чи відповідає дійсності, що в 1995 році не весь політичний істеблішмент підтримував приєднання України до Ради Європи? Згадують, приміром, що Леонід Кучма не зовсім розумів, навіщо Києву брати такі «високопланкові» зобов’язання...

— Дійсно, в документах були закладені колосальні планки для нашого суспільства і держави в цілому, про які на той час можна було лише мріяти. Однак реалізація взятих зобов’язань вигідна передовсім нам самим, а не Раді Європи. Яке діло Раді Європи до того, що в Україні відбуваються знущання над затриманими, по яких ще немає рішення суду? А це відбувається в третьому тисячолітті. Наші зобов’язання стосуються багатьох сфер — це і захист прав нацменшин, і вирішення проблем у пенітенціарній системі, і ще багато питань, які в повсякденному житті нації в цілому віднесені на периферію... Тому, я переконаний, що ті високі стандарти, досягнення яких ми визначили як власний обов’язок, відповідають інтересам громадян.

Якщо відповісти прямо на ваше запитання, то як прем’єр-міністр я мав повноваження на підписання. Але Кучма, дійсно, без особливого оптимізму сприйняв документи про приєднання до Ради Європи. Він тоді навіть поставив запитання: а ви взагалі розумієте, що там підписали, чи реально виконати ті зобов’язання? Я розумів: багатьом зручно було б нікуди не входити, нічого не підписувати і жити собі в свого роду резервації. Але можна жити інакше. Виходячи з європейських традицій, європейських вимог, європейських стандартів. Потрібно виставляти високі планки для всієї нації, для політичного істеблішменту і прагнути до того, щоб їх досягнути. Ретроспективно дивлячись на початок 1990-х років, можу сказати: я абсолютно не жалкую і вважаю виправданим те, що ми виставили перед собою такі високі критерії.

Заявку на членство в Раді Європи Україна подала ще в 1992 році. Однак то був лише початок складної роботи. Мало було одного лише прагнення. Це прагнення потрібно було доводити реальними діями. Важливою була робота, яку здійснював на той час міністр закордонних справ Борис Тарасюк, котрий очолював державну міжвідомчу комісію з підготовки України до вступу до Ради Європи.

— Як ви оцінюєте пройдений шлях — «десятирічку» України в Раді Європи? Зокрема, яка ваша оцінка доволі суворої резолюції щодо нашої держави, яку було прийнято понад місяць тому в Страсбурзі?

— Це справді важка резолюція. Особливо враховуючи, що вона стосується нової влади. Цей документ лише свідчить про необхідність більших зусиль, системних кроків. Уявімо, що було б, якби Україна не була членом Ради Європи? Не було б міжнародних критеріїв. Ми визначали б їх самі собі, а в нашому становищі з несформованою національною елітою це небезпечно.

Продовження теми на стор. «Д Е Н Ь   П Л А Н Е Т И»