Чим запам'ятався минулий парламент?

Перше засідання новообраної Верховної Ради України відбудеться 25 травня. Таке рішення ухвалила вчора підготовча група з організації першого засідання нового парламенту, яку нарешті сформували. Групу очолили соціаліст Іван Бокій і його заступник Василь Хара (Компартія), секретарем групи обраний Іван Кириленко (БЮТ). Також ухвалене рішення про створення трьох підгруп, які займатимуться формуванням порядку денного та підготовкою урочистого засідання Верховної Ради, затвердженням структури апарату та розподілом комісій і комітетів.

А до 25 травня в Україні триває парламентське міжсезоння. Колишня Верховна Рада 26 квітня урочисто закінчила свою роботу, однак депутати четвертого скликання зберігають свої мандати до першого засідання новообраного парламенту. А отже, зараз у країні аж 900 чинних народних депутатів — і жодного діючого парламенту. Утім, господарі курортів добре знають, що міжсезоння — це аж ніяк не час відпочинку, а час розподілу прибутків в ім'я нових фінансових досягнень, час підрахунків, аналізу та прогнозів. Сьогодні такий аналіз «День» запропонував провести своїм експертам у Києві та регіонах. Чим запам'яталася Верховна Рада четвертого скликання? Що вдалося та чого не вдалося зробити народним депутатам? І яким порівняно з попереднім буде п'ятий український парламент?

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Перше і головне — парламент четвертого скликання зміг гідно «зустріти» революцію. Парламент не перетворився на «звалище». Більш того, парламент зберіг обличчя українського парламентаризму, він став місцем і організованих, і стихійних переговорів. Зрештою, завдяки позиції парламенту та судової системи вся країна вийшла з глухого кута. Це — головне, це залишиться надбанням парламенту, і я маю на увазі всі політичні сили, попри колір партійного прапора.

Звісно, були й інші події, які є сенс пригадати. Саме в парламенті четвертого скликання була спроба створити псевдокоаліційний уряд, принаймні, коли формувався уряд Януковича, була зроблена спроба імітації коаліційного формату. Тоді це здавалося блюзнірством, тоді це критикували, говорили, що це неправильно, що треба провести політичну реформу, але через деякий час ми бачимо, що навіть такі перехідні форми потрібні, оскільки це досвід. І попри всі політичні мінуси та проблеми, парламент четвертого скликання став полігоном для постійних спроб формування парламентської більшості.

Ще цей парламент зміг реалізувати дуже важливий перший етап реформи політичної системи. Дискусія, що тривала майже п'ять років, завершилася продуктивним голосуванням у 2004 році. Я хочу нагадати, що це була безпрецедентна п'ятирічна історія для нашого конституційного процесу, з огляду на те, що сама Конституція 1996 року дискутувалася всього півроку, і її приймали вночі в авральному режимі.

Що стосується парламенту п'ятого скликання, його головна та принципова відмінність від попереднього — це буде парламент партій. У цьому парламенті пануватиме не особиста ініціатива й особистий інтерес, а корпоративно-колективні інтереси. Це парламент, у якому якісно нову роль відіграватиме політична ідеологія й установки, пов'язані з цінностями й інтересами. Цей парламент приречений постійно реорганізовуватися, зберігаючи формат коаліції. Адже коаліційна робота стає мотором, механізмом, для якого парламент живе, завдяки якому визначається політична позиція тих, хто прийшов у парламент: хто працюватиме в правлячій коаліції, а хто займатиме опозиційну нішу. І ще один важливий момент: саме цей парламент має вирішити дуже болісні, відкладені реформи, пов'язані насамперед із житлово-комунальним господарством, пенсійною системою, реформою міжбюджетних відносин. Тобто парламент п'ятого скликання ввійде в історію як парламент партій, парламент перших коаліцій, парламент першого коаліційного уряду, парламент важливих соціальних реформ...

Володимир ПРИТУЛА, політолог (Сімферополь):

— З одного боку, Верховна Рада останнього скликання була значно професійніша в порівнянні з попередніми. Депутатами її були більш фахові, ніж раніше, люди і не тільки у своїх сферах, а й у політиці. Однак, на мій погляд, український парламент ще не став тим органом влади, який турбується про інтереси держави та визначає її генеральні перспективи. Часто колишня Верховна Рада приймала помірковані, а інколи реакційні рішення. Серед таких можна назвати рішення про схвалення вступу до ЄЕП. Це був крок назад. Я розумію, що це відбулося під тиском тодішньої президентської адміністрації, що свідчить про те, що попередній парламент не зміг стати самостійним та об'єктивним органом влади.

Вважаю, що великим мінусом Верховної Ради попереднього скликання була також клановість у відстоюванні інтересів, коли парламент дбав не про загальнодержавні інтереси, а про інтереси певних промислових чи фінансових груп, і саме тому виник негативний імідж Верховної Ради України як корумпованого органу, де можна купити й голоси, й рішення. Мені видається, що нова Верховна Рада має врахувати цей негативний досвід і змінити своє ставлення до роботи.

Серед найважливіших прогресивних і позитивних рішень попередньої Верховної Ради слід назвати ті, які серйозно позначились на майбутньому України. Це, в першу чергу, рішення про проведення «третього туру» голосування на виборах президента України, яке дозволило зробити країні значний крок уперед до демократії, а також голосування щодо законів, потрібних для вступу нашої країни в СОТ. Шкода, звичайно, що не всі вони ухвалені, однак можна сподіватися, що нова ВР буде значно прогресивнішою й забезпечить країні кращі перспективи.

Нігора ХАЗРАТОВА, декан соціально-психологічного факультету Житомирського державного університету ім. Івана Франка, доктор психологічних наук:

— Насамперед запам'яталося, що минула Верховна Рада була органом влади з досить сильно дрейфуючими позиціями — починаючи з прокучмівських до «помаранчевих». Для того парламенту характерною також стала роздрібненість фракцій. А ще складалось враження, що це була Верховна Рада не стільки стратегічних, скільки тактичних дій — рідко коли від неї виходила явна ініціатива, наприклад у плані законодавчих процесів, а більше приймалося «законів до законів»: якісь поправки до законів, закон про те, як має діяти попередній закон і таке інше. Тобто не стільки це була самостійна ініціатива, скільки орієнтування в ситуації, намагання до неї пристосуватися. І навіть помаранчеву революцію Верховна Рада підтримала не зразу, а коли ситуація багато в чому вже визначилася.

Якщо говорити про схильність до маневрування й тактичних дій минулої Ради, то своєрідним утіленням подібних тенденцій у ній був спікер Володимир Литвин. Він, з одного боку, не став маріонеткою — ця роль, можливо, в певний період нав'язувалась йому. Але водночас В. Литвин не став людиною, яка чітко стоїть на певних політичних позиціях і втілює їх. Загалом, як виявилось у результаті останніх виборів, суспільство насправді не зовсім позитивно сприймає маневрування. Більшою мірою, можливо, назріла потреба у визначеності, у власній ініціативі політиків. Маневрування має сенс тоді, коли людина має якусь чітку мету, чітку політичну позицію, та втілює її в такий спосіб. А маневрування заради маневрування не зовсім виправдане.

Ще та Верховна Рада запам'яталася тим, що в соціумі було присутнє уявлення про її олігархічність, про домінування в ній «грошових мішків», що депутати приходять до неї за гроші й заради грошей. Постійно йшли розмови про таксу, тарифи, скільки коштує голос депутата, перехід з однієї фракції до іншої. І справді, депутати переходили із фракцій, робили часом дивовижні кульбіти.

Іванна КОБЕРНИК, ведуча програми «Факти», ІСTV:

— Без сумніву, неможливо не помітити ролі попередньої Верховної Ради в помаранчевій революції й мирній передачі влади в Україні. Це — найбільше досягнення, з яким цей парламент увійшов в історію, й саме про нього обов'язково напишуть у підручниках історії. Як телевізійнику мені ще запам'яталася велика кількість шумозвукових пристроїв, за використанням яких ця Рада була рекордсменом. А ще — вахти навколо трибуни, стінка на стінку та інші способи просування чи недопущення політреформи. З «політреформеного періоду» запам'яталося також те, як уся країна спостерігала й гадала, наскільки низько можна нагнути й як швидко вдається зламати народного депутата — як правило, небідну й, здавалося б, самостійну людину. Залишається сподіватися, що тоді пружина таки дійшла у своєму стисканні до кінця, а наприкінці 2004-го розправилася, і той період псевдопарламентаризму до України більше не повернеться.

Владислав ТЕЛЕНЬ, голова Вінницького обласного комітету виборців:

— Верховна Рада попереднього скликання запам'яталась мені одним — непослідовністю. Приймали певні рішення, потім приймали до них зміни або взагалі відміняли. Не було системи в роботі, принаймні я її не побачив.

Сергій БІЛОШИЦЬКИЙ, кандидат історичних наук (Хмельницький):

— Мені здається, що через кілька років про парламент цього скликання будуть згадувати виключно як про переможців у помаранчевій революції. Цьому складу депутатського корпусу вдалося відібрати перемогу на президентських виборах у В. Януковича і не дати перемогти по-справжньому В. Ющенку.

Для цього Верховній Раді довелося піти на певні грубі порушення законодавства — такі як дострокова відставка уряду В. Януковича та голосування законів про конституційну реформу в єдиному пакеті зі змінами виборчого законодавства, без чого успіх помаранчевих сил навряд чи був би забезпечений.

Правовий нігілізм парламенту став можливим унаслідок поєднання двох чинників. Перший — перехід у наступ олігархічних груп, які в боротьбі за приватизацію державної влади кинули виклик колись всемогутнім бюрократичним елітам. Другий — інстинкт самозбереження депутатів, що змусив представників номенклатурних фракцій у масовому порядку дезертирувати у табір переможців.

Досить трагічно й символічно виглядає у цьому контексті фігура голови Верховної Ради України В. Литвина. Будучи класичним продуктом номенклатурно-бюрократичної системи, зобов'язаний цій системі всім, що має, він під тиском обставин і власної хитромудрої стратегії очолив процес реформування системи державної влади. У результаті від колишнього голови держави отримав зірку Героя України, а від виборців — повну відставку на парламентських виборах 2006 року.

Головними ж героями парламентської каденції 2002— 2006 років можна вважати переможців останніх виборів — лідерів фінансово-промислових угрупувань, виступаючих під брендами Партії регіонів, БЮТ і «Нашої України», які так або інакше скористалися плодами помаранчевої революції і стабілізували свою присутність у системі влади.

Павло ПАНЧЕНКО, доцент Українського державного хіміко-технологічного університету (Дніпропетровськ):

— Мабуть, найбільш пам'ятним епізодом у роботі Верховної Ради минулого скликання були її рішення, пов'язані з президентськими виборами наприкінці 2004 року. Вважаю, я не помилюся, якщо скажу, що завдяки «пакетному» голосуванню депутатам українського парламенту вдалося запобігти розвитку подій за трагічним сценарієм. У ті дні протистояння на вулицях і майданах столиці й інших міст загрожувало перерости у кровопролиття, і тому слід віддати належне депутатам, які в критичний час консолідувалися й ухвалили необхідні рішення. У тому числі дали рішучий імпульс політичній реформі та подальшій демократизації України. Усе це так чи інакше зміцнює довіру до парламентської демократії, до здатності Верховної Ради представляти суспільство й ухвалювати від його імені конструктивні рішення на благо народу.

Утім, не можна не відзначити, що в парламенті минулого скликання раз по раз проявлявся розкол між різними частинами країни, насамперед — протистояння між сходом і заходом. Схоже на те, що ця тенденція ще більше поглибиться в новому парламенті. І не виключено, що на цьому можуть грати певні зацікавлені сили в керівництві країни.

У роботі колишньої Верховної Ради, на мій погляд, значну роль відігравав її голова Володимир Литвин, який за чотири роки став публічним політиком. Помітними фігурами були екс- президент України Л. Кравчук, Степан Гавриш, Юрій Кармазін і, звісно ж, Нестор Шуфрич. На жаль, багато відомих і гідних людей чомусь не пройшли до складу нового парламенту. Водночас свій потенціал розгубили ліві політики — Олександр Мороз, який перетворився з опозиційного на пропрезидентського політика, або Петро Симоненко, фракція якого «тане» з кожним скликанням. Мені здається, що ліві сили перебувають у серйозній кризі та потребують оновлення, оскільки їхні політичні доктрини досі підживлювалися лише радянським минулим.

Анатолій БЛИЗНЮК, голова Донецької обласної ради:

— Мені завжди дуже подобалися слова з фільму «Гарячий сніг», коли генерал після бою вручав нагороди зі словами: «Усе, що можу». Цими словами можна охарактеризувати й роботу Верховної Ради минулого скликання — все, що вони могли, вони зробили. Напевне, їм хотілося зробити більше, але основна маса рішень усе ж таки була прийнята.

Звісно, мені важко зараз назвати найбільш вдалі моменти в роботі Верховної Ради або ж найневдаліші, але все-таки деякі можна виділити. Наприклад, прийняття закону про зниження прибуткового податку з прогресивного до 13%. Можливо, це й не найвдаліший варіант, але, на мій погляд, прийняття цього рішення дуже багато чого дало для економіки всієї країни загалом.

А найбільш невдалі рішення... У всі часи найбільш невдалими рішеннями були рішення популістські. На жаль, вони теж зустрічалися.

Ігор ЖИТИНСЬКИЙ, депутат Донецької обласної ради:

— Звісно, якщо порівнювати з тим, яка Верховна Рада в нас буде тепер, то попереднє скликання було на порядок краще за нинішнє. Зараз у Раду прийшли близько 70% представників великого бізнесу, тобто виходить, що одні верстви населення зовсім не представлені, а інші, навпаки, займають більшість місць. У минулому скликанні такого не було, і я вважаю таку збалансованість колишньої Верховної Ради її безперечним плюсом. Це був більш різноплановий склад, більш професійний. Більше за те, я вважаю, що в попередньому скликанні було небагато депутатів, які просто відсиджувалися та не приймали жодних рішень, не відстоювали своєї позиції, не виступали, — у цьому їх буде більше. Таке враження, що саме такі якраз пройшли, а оті, хто працював і був активний, у новий парламент не потрапили.

З іншого боку, я не можу зараз чітко назвати хоч якесь рішення попередньої Верховної Ради, яке було безумовно позитивним — крім хіба що рішення про виведення військ з Іраку. Але і про негативне говорити не так просто — треба обов'язково апелювати до цифр і фактів, а це вже питання не одного дня. Наприклад, не можна голослівно стверджувати, що колишня Верховна Рада приймала антисоціальні бюджети, оскільки цю заяву треба підкріпити цифрами та фактами, а демагогією займатися не хочеться.

І все ж, про успішну роботу загалом попереднього скликання ВР сьогодні просто не можна говорити — життя населення не покращилося, а отже, і робота була не такою вже й успішною. Утім, це не лише упущення парламенту. Тут позначилася й недостатньо ефективна робота уряду.

Олексій ОСТРОВЕРХ, бізнесмен, колишній депутат (Харків):

— Як показав час, Верховна Рада всіх скликань так і не стала Парламентом держави України, який би відстоював справжні інтереси країни. Такі важливі для держави питання як газовий конфлікт, Чорноморський флот, не змогли об'єднати всіх депутатів минулого скликання. Таким чином, спостерігається яскраво виражений лобізм інтересів різних структур або окремих осіб, але тільки не України. Це — найяскравіше враження. Можна виділити також найбезглуздіший передвиборний популізм, коли були ухвалені соціальні закони, які не будуть виконані тому, що бюджет їх просто не «витягне». Це лише завдало шкоди економіці країни та призвело до підвищення цін. Особливо вражаючою виявилася кардинальна зміна позицій депутатів, залежно від зміни політичної ситуації в країні. Наприклад, ставлення до НАТО. Коли президентом був Леонід Кучма, більшість фракцій, у тому числі Партія регіонів, СДПУ(О), голосували за НАТО. Коли ж Президентом став Ющенко, депутати різко змінили думку на догоду своїм інтересам. Патріотичних рішень депутатів не було. Спільні навчання з НАТО принесли б багато користі та вигоди для української армії. Раніше питання згоди на такі навчання було суто технічним, і у Верховній Раді за нього голосували автоматично. Цього року — категорична відмова. Тобто як такого патріотичного парламенту в Україні немає, й, аналізуючи новий депутатський склад, не можна сказати, чи буде він таким найближчим часом.

Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог, Київ:

— Верховна Рада четвертого скликання спершу більш-менш адекватно відображала настрої в суспільстві, потім безнадійно відстала від нього та не змогла передати естафети наступному складу. У нас так і не стало практикою прийняття тих законів, на які чекає суспільство, а приймаються такі, із приводу яких виникає стихійний консенсус. Тобто не було більшості, не було структури, не було тієї роботи, яка була потрібна суспільству. Верховна Рада четвертого скликання — це навіть не болото, а кисла окрошка.

Вважаю, новий парламент матиме перехідний характер, із погляду списку та кількості сил, він стає, звісно, більш структурованим, але якісний склад депутатів не покращився. Цей парламент має зіграти свою проміжну роль, аби ми могли вийти на більш професійну Верховну Раду, де політики займатимуться своєю справою.