Чим зайняті українці — етнічні та не етнічні

Розтиражований не так давно українськими телеканалами істеричний шабаш, влаштований Олегом Тягнибоком з приводу «москальсько-жидівської мафії», варто було б забути як маргінальну націонал-психопатичну витівку. Та оскільки прояви націонал-істерії нерідко бувають не тільки внутрішнім виявом особистої недолугості, а й завчасно підготовленими піар-ходами для дискредитації конкуруючої політичної сили, то не можна виключати, що у бік українській націонал- демократії ще не раз кидатимуть натяки на її упередженість щодо етнічних не українців, зокрема в рамках теми соціальної справедливості.

Загалом помічено, що люди доволі ревно стежать за соціальними успіхами та невдачами людей іншої національності і схильні міфологізувати роль останньої в розподілі соціальних благ, у т.ч. посад, занять, престижних або високооплачуваних професій.

Всеукраїнський перепис населення 2001 р. дав повну картину етнопрофесійної стратифікації суспільства. Отримані дані заодно цікаво порівняти з даними перепису 1989 р. Щоправда, таке порівняння утруднюється рядом обставин. Зокрема, між переписами дещо поповнився реєстр професій за рахунок таких, як, приміром, менеджер, фермер, а то й бери вище — генеральний директор якоїсь корпорації, асоціації чи концерну. З’явилися «керівники малих підприємств без апарату управління» (тобто приватні підприємці), торговці з лотка та інші раніше тавровані комуністичною владою «діячі».

Ще одна складність у порівнянні — у зведених даних про присутність національностей у різних сферах зайнятості тепер немає євреїв. Можливо, це й логічно, адже їхня чисельність зменшилася майже уп’ятеро: якщо у 1989 р. вони складали 1% населення України, то тепер — лише 0,2%. Тепер євреї перебувають у графі «інші». Частка «інших» серед усіх зайнятих — 253 тис., або 1,46%. У складі всього населення євреї серед «інших» становлять 11,1%. Якщо умовно виходити з того, що національні пропорції у складі всього населення корелюються із пропорціями у складі зайнятого населення, то усіх зайнятих євреїв має близько 28 тис., або 0,16% серед усіх зайнятих, яких в Україні налічується 17 млн. 250 тис. чол.

Втім, уявляю, як із задоволенням потирають руки ті, хто вважає, що Україна затиснута у лещатах сіонізму: мовляв, «ховають» від народу правду про те, як «жиди» захопили владу та й взагалі все найкраще, що в Україні ще залишилося. Аналогічний цьому міфові є міф про «москальське» панування. Якщо висновки про професійну зайнятість євреїв можуть бути і приблизними, то стосовно українців, росіян та ще семи національностей в наявності точні і конкретні цифри.

Названа вище кількість усіх зайнятих українських громадян розподіляється серед найчисельніших національностей наступним чином: українців — 13 млн. 731 тис., або 77,5%, росіян — 3 млн. 103 тис. (17,9%), білорусів — 104,5 тис. (0,6%), молдаван — 110,9 тис. (0,64%), кримських татар — 67,2 тис. (0,38%), болгар — 80,5 тис. (0,46%), угорців — 53,2 тис. (0,3%), румунів — 53,1 тис. (0,3%), поляків — 46,6 тис. (0,27%). До речі, 3,7 тис. зайнятих не вказали свою національність.

Як же розподілена ця «трудова армія» по майже 2,8 тисячi професій, внесених у реєстр перепису?

Почнемо з тих, хто належить до категорії законодавців, вищих державних службовців, керівників. Зараз «командирів» у «трудовій армії» 1 млн. 724, 7 тис. чол., або практично кожний десятий. До речі, у 1989 р. керівники в усьому зайнятому населенні становили вдвічі меншу частку — 4,76%. Отже, чутки про смерть командно-адміністративної системи виявилися дещо перебільшеними.

Серед нинішнього керівного складу — українців 74,7%, а росіян — 21,57%. Тобто серед усіх працюючих українців до цієї соціальної верстви належать 9,5%, а серед росіян — 11,9%. На інші сім національностей вищого керівництва припадає від 0,72% (білоруси) до 0,09% (румуни), а на тих «інших», серед яких, мовляв, заховалися «оті самі», — 2,17%.

Загальне співвідношення між керівниками українцями і росіянами на користь останніх. Але, скажімо, серед 6 194 вищих державних службовців 83,16% українців, а вже росіян — лише 13,86%. Серед голів рад народних депутатів — голів виконкому частка росіян ще менша — 12,4% проти 85,1% українців. Українці «підім’яли» під себе 87,25% вищих посад у громадських і самоврядувальних організаціях, залишивши росіянам 9,8%.

Росіяни зате «відігралися» на посадах керівників підприємств та установ, малих підприємств, директорів, керівників структурних підрозділів, різного роду завідувачів — тут їхня частка здебільшого перевищує 20% і по окремих керівних посадах доходить до 24%. Отже, серед тих, хто визначає політику держави, більшою є частка українців, а серед виконавців — росіян.

Професіоналів, тобто володарів високих знань в галузі різних наук, у нас налічується майже 2 млн. 110 тис. Серед них понад 1,5 млн. українців (74,16%), близько 470 тис. росіян (22,2%), близько 12,5 тис. білорусів (0,59%). Тобто серед працюючих українців професіоналів 11,7%, серед росіян — 15,1% серед білорусів — 11,9%. Крім того, професіоналами є кожен двадцять третій працюючий молдаванин та румун, приблизно кожен десятий кримський татарин, болгарин, кожен п’ятнадцятий угорець, кожен восьмий поляк. Серед «інших» працюючих професіоналом є кожен сьомий. І без даних за 2001 р. неважко здогадатися, що в цій групі має бути вагомою присутність євреїв. Адже ще у 1989 р. їхня частка у науці та науковому обслуговуванні становила 3,8%, при тому, що вони становили 1% населення країни. Частка ж українців, зайнятих у цій сфері, була тоді 59,1%, росіян — 33,8%. Тепер, як бачимо, пропорції змінилися. Втім, порівняння двох переписів слід приймати із застереженням, оскільки приналежність до професії і зайнятість у певній сфері діяльності не тотожні між собою.

З двома групами професіоналів зустрічався кожен з нас. Це спеціалісти в галузі медицини та викладачі (ВНЗ, шкіл, технікумів, профтехучилищ). Професіоналів-медиків в Україні понад 235 тис. чол. На 95,7% це українці і росіяни (відповідно 72,6 і 23,1% від загальної кількості медиків). Підставляючи під укол медичної сестри якусь частину свого тіла, ми на 96% можемо бути впевнені, що це буде українка або росіянка. Так само породілля у 95% випадків зустрінеться з акушеркою або українкою (їх 80% серед людей цієї професії), або росіянкою (15%). До речі, всього в Україні 18,2 тис. акушерок. Молодь, не дайте цим чудовим людям дискваліфікуватися.

Схожа пропорція і серед 732 тис. викладачів, тобто тих, хто опікується не тілом нашим, а душею — 78% українців і 18,2% росіян.

Якщо викладачі змушують душу працювати і не лінуватися, то спасінням її зайняті близько 16 тис. служителів релігійних культів. Найбільшу їх частку складають українці — 83,3% проти непропорційно малої частки росіян — 9,8%. І це при тому, що православ’я є однією з основних карт в руках лідерів російського руху. Взагалі частки більшості національностей в складі релігійних служителів є більшими, ніж їхні частки в складі зайнятого населення. Приміром, частка молдаван серед усіх працюючих 0,67%, а серед служителів культу — 0,81%. В угорців відповідно 0,3 і 0,57%, у румунів — 0,3 і 0,9%, у поляків 0,27 і 1,8%. Винятком є білоруси (відповідно 0,6 і 0,5%, болгари — 0,46 і 0,27% і (тримайтеся) кримські татари — 0,38 і 0,19 (полум’яний привіт борцям із «загрозою ісламського фундаменталізму»).

Після професіоналів наступна за вагою з точки зору розвитку інтелектуального ресурсу країни є така соціальна група як фахівці. Їх у нас понад 2 млн. 300 тис. чоловік, у т.ч. 365 тис. службовців (рядових, а не тих, про кого йшлося на початку). Знову таки, вони складаються на 95% у першому випадку і на 96% у другому з українців і росіян.

Одна з найблагородніших професій — соціальний працівник. Ця професійна група на 83,3% складається з українців і на 13 % — з росіян. Серед інших тільки у поляків частка зайнятих серед усіх зайнятих в цій сфері дещо перевищує їхню частку серед усього зайнятого в Україні населення. За винятком болгар, у яких ці частки майже співпадають, у інших етнічних спільнот спостерігається зворотнє співвідношення.

Завітавши до закладів обслуговування і торгівлі, ми можемо бути впевнені, що з тих, хто нас там зустріне, майже 76% українців і майже 20% росіян. Звісно, якщо цей заклад не у місцях компактного проживання угорців, румунів чи болгар. Там середньоукраїнські показники «не працюють».

Одна з нових професій у сфері послуг — працівники, що здійснюють догляд за окремими особами. Таких в Україні вже понад 284 тис. чол., серед яких 80,7% українців і 15% росіян. А от співвідношення українців і росіян серед тих, хто нас стриже і зачісує, вже інше — 73,1 та 22,4%.

Кількість охоронників та охоронців в Україні сягнула відповідно 239,8 та 46,7 тис. чоловік, переважно молодих і здорових. Додайте сюди 189,2 тис. сторожів (знову таки на 95% українців і росіян). Або в Україні надміру багатств, або ми народ воруватий. Важко пояснити чому, але українці більше присутні серед охоронців (86,3 від усіх зайнятих цією роботою), нiж серед охоронників (відповідний показник 76%). У росіян співвідношення протилежне — 10,8 і 19,2%.

Коли люди не можуть заробити на виробництві (бо воно стоїть), то залишається заробляти торгівлею. І добре, якщо в магазині, а то здебільшого з лотків та на ринках. Тут росіяни виявляють більшу спритність, ніж українці. Серед 936,5 тис. зайнятих такою роботою їх 22,37%, а українців — 72,8%. Доволі дивно, адже більшість росіян живе на Сході і Півдні, тобто у регіонах, де, згідно з урядовою статистикою, відбувається нечуване піднесення виробництва.

А як представлені найбільші національності серед тих, хто має змогу працювати у виробництві матеріальних благ? Почнемо з виробників продуктів харчування. Кваліфікованих працівників сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства — 437 тис., з яких 83,7% українців та 9,1% росіян. Додайте до них 331 тис. низькокваліфікованих сільськогосподарських працівників, зайнятих ручними роботами (правда, тут частки українців і росіян трохи інші — 89 і 5% відповідно). Тепер складіть обидві цифри і постарайтеся не впасти: працюючих в особистому підсобному господарстві в Україні 1,6 млн. чол. Причому до власних городів потягнуло не тільки українців і росіян (їхні відповідні частки серед цієї категорії зайнятих 85,5 та 6%), а й майже усіх інших. З городу виживає кожен вісімнадцятий зайнятий білорус, кожен третій молдованин, кримський татарин та угорець, кожен одинадцятий болгарин, кожен другий румун, кожен дванадцятий поляк.

В Україні з’явилися фермери — аж 35 тис. чоловік. Серед українців один фермер припадає на 465 працюючих, серед росіян — на 1021, серед білорусів — на 909, серед молдован — на 209, серед кримських татар — на 331, серед болгар — на 109, серед угорців — на 132, серед румунів — на 901, серед поляків — на 657 чоловік активного населення. Багато це чи мало? Загалом вважається, що рівень зайнятості у сільському господарстві і науково-технічний рівень країни перебувають у зворотній залежності. За однієї умови: якщо аграрна технологія є складовою науково-технічного прогресу країни. Чого в Україні поки що не спостерігається, якщо співвіднести кількість кваліфікованих сільськогосподарських працівників з кількістю некваліфікованих і зайнятих у підсобних господарствах, де майже суцільно панує ручна праця.

Серед зайнятих у промисловості дві найбільш розповсюджені групи професій. По-перше, це так звані кваліфіковані працівники з інструментом — 2 млн. 67 тис. чоловік. З них 74,6% українців і 21,6% росіян. Слід відзначити, що росіяни хлопці ризикові: серед майже 58 тис. підземних гірників на них припадає 39,5% (на українців — 57,3%), але чомусь все менше люблять швидку їзду — серед 93,5 тис. водіїв їх лише 14,6%, в той час як українців — 81,3%.

Ще більш чисельна група професій (2,6 млн. чоловік) — це оператори та складальники устаткування та машин. Варто зазначити, що тільки в українців та болгар їхні частини у складі цих професій (відповідно 79,4 та 0,56 %) є більшими за їхні частки у складі всього зайнятого населення України. У білорусів та поляків ці співвідношення є однаковими. Навпаки, у росіян, молдаван, кримських татар, румунів та угорців співвідношення є негативними.

Лише наведені приклади розподілу національностей по професіях дозволяють говорити про приблизно однаковий рівень соціальної стратифікації етнічних спільнот. Дана обставина є винятково важливою з етнополітичної точки зору. В Україні відсутній грунт для взаємних соціальних претензій між національностями, оскільки вони здебільшого рівномірно представлені у трудових сферах, серед них немає явних соціальних лідерів і явних аутсайдерів. Невелика присутність росіян (звісно, і євреїв, які майже суцільно є міськими мешканцями) серед працівників-аграріїв певною мірою компенсується українцям більшими можливостями в приватизації землі, яка знову стає однією з найбільших цінностей — і не для держави, як колись, а для того, хто на ній працює. Недостатня присутність деяких національностей в центральних органах влади певною мірою компенсується їхньою присутністю в органах місцевого самоврядування. Тим не менше, зважаючи на особливе місце, яке займає доступ до влади у системі потреб етнічних спільнот, як і в системі їх уявлень про справедливу етнонаціональну політику, питання вдосконалення механізму залучення представників національних меншин до прийняття владних рішень, особливо якщо вони заторкують їхні безпосередні інтереси, досі не втрачає своєї актуальності.