Де будувати сховища ядерних відходів?

Кабмін вніс на розгляд парламенту законопроект «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом». Небезпечні відходи атомної енергетики з більшості АЕС передбачається розмістити в централізованому сховищі (ЦСВЯП) в чорнобильській зоні відчуження між селами Стара Красниця, Буряківка, Чистоголівка та Стечанка (Київська область). Будівництво вестиме НАЕК «Енергоатом» за рахунок позик. Повертати їх компанія має намір впродовж чотирьох років після здачі об’єкту в експлуатацію з коштів, що закладені в тарифі НАЕК на електроенергію й призначаються сьогодні на оплату російським підприємствам за тимчасове зберігання та переробку палива. У травні 2009 року уряд Юлії Тимошенко вносив аналогічний законопроект, проте в березні 2010 року його відкликав новий уряд, оскільки наближалися чергові вибори.

Як бачимо, політичні сили, по суті, мають у цьому питанні консенсус. Провідний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Ольга Кошарна говорить, що через відкликання законопроекту Україна втратила два роки. Чи пройде закон у парламенті через проросійське атомне лобі цього разу? Однозначної відповіді на це запитання поки немає. Але Кошарна впевнена, що законопроект цілком відповідає національним інтересам і має бути ухвалений у першу чергу тому, що це підвищить енергетичну незалежність України від Росії. Він позбавить необхідності направляти відпрацьоване паливо на переробку й зберігання до РФ. Крім того, вона вважає, що це економічно вигідний для України проект. Адже ціна за транспортування й зберігання ВЯП з року в рік підвищується. Для України вона вже перевищує середньоєвропейську й становить 1,5 тисячі дол. за кілограм. А вивезти треба до 160 тонн. Якщо ж збудувати сховище, то, за даними Кошарної, доставка, обробка й зберігання ВЯП коштуватиме всього лише 1800 гривень.

На перший погляд, усе логічно й переконливо. Але, виявляється, в українських екологів інша думка. Експерт Екологічного центру України Дмитро Хмара має заперечення майже за всіма пунктами. А головне, він і його колеги виступають проти будівництва централізованого сховища, та ще й у чорнобильській зоні поблизу Києва, яку збираються звузити з 30 до 10 кілометрів. У цьому випадку згадані вище населені пункти, а отже й побудоване поблизу них ЦСВЯП, виявляться поза зоною й поза контролем. На їхню думку, такі об’єкти слід будувати окремо на кожній АЕС, що дозволить виключити перевезення небезпечних вантажів територією України. Крім того, Хмара побоюється, що це сховище, якщо його зведуть у межах нинішньої чорнобильської зони, може бути взагалі покинуте у зв’язку з тим, що в світі атомна енергетика зазнає занепаду, «і всі тільки й думають як би це позбавитися цих не дуже привабливих об’єктів». «І що буде з ним далі? — запитує еколог і відповідає: — Ми за нього платитимемо». Хмара з великою недовірою ставиться до всіх відомостей, які подають напередодні будівництва ядерних об’єктів. Він розповідає, що сховище на Запорізькій АЕС рекламувалося як цілковито безпечне. Але коли екологи, ще за президентства Леоніда Кучми, добилися права провести громадську інспекцію, то виявилося, що радіація там у сотні й тисячі разів вища, ніж природний фон. І як відреагувала на це влада? «Поставила додаткову загорожу й усе», — сказав експерт.

Паліативні рішення в ядерних технологіях, до яких належить і ЦСВЯП, завжди несуть з собою певні ризики. «День» поцікавився, чи існують в Україні плани звести надійний підземний могильник для ядерних відходів, як це вже роблять деякі країни? Як сказала Кошарна, відповідна програма існує, епізодично проводилися дослідження, але майданчик поки не вибрали. «Роботи не ведуться тому, що немає грошей», — пояснила Кошарна й почала розповідати про долю фондів поводження з ядерними відходами та зняття ядерних об’єктів з експлуатації, куди НАЕК «Енергоатом» постійно відраховує зароблені ним кошти, а уряди витрачають їх на свій розсуд. Експерт закликає громадськість чинити тиск на уряд, щоб «ці фонди формувалися й були захищені від інфляції». Хмара також вважає, що могильник необхідний, але ця проблема не вирішується. Вона ще актуальніша у зв’язку з тим, що після 2013 року Росія почне повертати до України високорадіоактивні матеріали після зберігання. «Дівати їх нікуди, — говорить він і додає: — Ми, громадські організації, подавали свої пропозиції для перегляду Енергетичної стратегії України до 2030 р., але нас ніхто не слухає».