Де взяти грошi, щоб купити вiтчизняне?

Цієї неділі працівники легкої промисловості відзначатимуть своє професійне свято. Питання в тому — чи будуть єдині в святковому пориві з виробниками всім нам необхідної продукції споживачі? Вже давно у нас поступово звівся «нанівець» ажіотаж, що виник свого часу з появою комерційних ларків, навколо барвисто упакованих «Снікерсів», голландських стегенець та не бачених досі в нас йогуртів, і вітчизняний виробник харчової продукції вже міцно завоював прихильність споживачів, примусивши їх повірити в якість «своїх» товарів. Про легку ж промисловість, на жаль, такого сказати не можна. Київські ринки забиті турецькою, китайською, польською продукцією, знайти ж нинi там одяг з українською маркою стало вельми проблематично. Магазини, в яких можна було купити вітчизняну продукцію, переважно перетворилися на дорогі бутики, в які рідко заглядають середньостатистичні громадяни. Щоправда, останнім часом у багатьох регіонах налагодився випуск якісного, модного і, головне, відносно недорогого одягу. Але ознайомити зі своєю продукцією виробники мають можливість хіба що в рідному місті, переважна ж маса потенційних покупців може побачити її лише на виставках-ярмарках. Благо, в останні роки їх проводиться чимало.

Згідно зі статистикою, в радянські часи в Україні з розрахунку на кожного жителя щорічно виготовлялося по 4 пари взуття, по 23 квадратнi метри тканини й по 7 виробів iз тканини, хоч якість продукції явно залишала бажати кращого. Тепер, як відомо, неробочий стан багатьох заводів і фабрик значно скоротив обсяг продукції, що спричинило скорочення багатьох галузей легкої промисловості. Правда, останнім часом, за словами начальника управління легкої промисловості Держкомітету промислової політики Юрія Чернія, темпи зростання обсягу виробництва в 2000 році становили 139%, а тільки за чотири місяці цього — 125,8%. Дійсно, численні ярмарки, які щорічно проводяться в столиці, свідчать про те, що кількість вітчизняної продукції легкої промисловості значно зросла в порівнянні з минулими роками. Але, незважаючи на її привабливість, «актуальність» («українські підприємства, що вижили», все ж стараються йти в ногу з часом і випускати модний одяг) і високу якість, споживач все так само вважає за краще одягатися в китайські куртки й плащі, якими завалені «товкучки». А магазини вітчизняного одягу, яких, до того ж, не так багато, досі залишаються порожніми.

Причина банальна — ціна. Розцінки на китайську продукцію, якість якої, до речі, викликає чималі сумніви, в середньому вдвічі-втричі нижчі, ніж на українську. Насамперед, це пов’язано з тим, що 70% сировини й практично все обладнання для виробництва в радянські часи постачалося в Україну з інших республік. Тепер же сировину для галузей легкої промисловості доводиться повністю закуповувати за рубежем і плюс до цього платити незліченні податки, що й визначає згодом ціну на товари. Головна проблема вітчизняної легкої промисловості, на думку Юрія Чернія, полягає в тому, що наразі існує неконтрольоване ввезення товарів на український ринок, вартість яких через те, що їх виробники ухиляються від сплати багатьох податків і зборів, виявляється нижча, ніж на вітчизняну продукцію. Українська ж легка промисловість виживає переважно за рахунок праці на експорт. Це призводить до того, що в українські вироби одягаються в Європі, Америці, але не в Україні. Звичайно, не все так песимістично, як здається, оскільки практично в кожному регіоні існують стабільні підприємства, які й забезпечують основний обсяг продукції. Це швейне підприємство «Україна», «Юність», фабрика «Киянка», чернівецьке підприємство «Трембіта», чия продукція досить успішно продається й на українському ринку. Щоравда, і вони скаржаться на гірке життя. Як розповіли «Дню» на фабриці «Киянка», незважаючи на те, що вся їх трикотажна продукція йде зі знаком якості й виборює лідируючі місця на міжнародних виставках і конкурсах, на батьківщині їх товар практично не продається, оскільки дублююча їх неякісна імпортна продукція не дає можливості зробити це. На їх думку, купуючи дешевий товар, споживач тим самим не тільки не дає можливості розвиватися вітчизняній економіці, але й значно програє в якості. Для того, щоб наша вітчизняна продукція користувалася популярністю і в Україні, необхідно, на їх думку, також рекламувати її. Розв’язання проблеми працівники фабрики вбачають також і в додатковому інвестуванні легкої промисловості урядом, наданні пільгових кредитів на закупівлю високоякісної сировини. «Наша продукція за своєю якістю конкурентоздатна, а її розповсюдження на території України може принести великі гроші до бюджету країни», — вважають на «Киянці». Водночас, наприклад, на взуттєвій фабриці «Київ» таких проблем не виникає. На думку виконуючого обов’язки директора Ольги Сисіної, український споживач в останні роки все ж віддає перевагу українській продукції, що забезпечує розвиток та вдосконалення фабрик. «Обсяг нашої продукції порівняно з минулим роком збільшився на 129%, і це є яскравим показником нашої роботи», — говорить Ольга Сисіна. Одночасно, за її словами, продукція фабрики переважно експортується в країни СНД і навіть на Кубу.

Суха статистика свідчить, що тільки за 2000 рік виробництво костюмів зросло на 29 %, пальт — на 26 %, брюк — на 62%, суконь і спідниць — на 42 %, так що, судячи з кількісних показників, прогрес начебто в наявності. Вочевидь, зараз потрібні ще й зусилля в галузі маркетингу, реклами вітчизняної продукції «легковиків», які не повинні обмежуватися фразою «Купуйте українське!», що неабияк набридла співвітчизникам.

КОМЕНТАРІ

Лідія ОГОРОДНИКОВА , головний інженер київського ВАТ«Ластівка»:

— Про те, що українська легка промисловість на підйомі, ми стверджувати не беремося. Судячи з нашого підприємства, це не так, незважаючи на те, що ми працюємо... У нашій країні ніхто не звертає уваги на вітчизняного виробника. Кожного разу виходять якісь закони, що тільки посилюють наші труднощі. Тому хвалитися нам поки нічим і нічого іншого я вам сказати не можу.

Олексій КОТОК , співробітник відділу забезпечення якості головного офісу Міжнародної служби сертифікації («СЖС Україна», м. Одеса):

— У списку з 250 підприємств України, які сертифікували за міжнародними стандартами свої системи керування якістю, на сьогодні немає жодного підприємства легкої промисловості України. Хоч інтерес до створення таких систем уже проявляється. Правда, йдуть на це тільки ті підприємства, які збираються експортувати свою продукцію на Захід. Серед них я міг би назвати лише київську фірму «Михайло Воронін», яка вже далеко просунулася в цьому питанні, а також окремі одеські підприємства, що перебувають на початку шляху...

Наталія БОРОДАЧОВА , віце-президент «Інституту споживача» Української асоціації споживачів:

— Я згодна з тим, що громадянам України вже можна купувати вироби вітчизняної легкої промисловості: в нас чудовий трикотаж, налагоджується якісне пошиття, але ось що стосується взуття, то це справа майбутнього і, сподіваюсь, найближчого. На жаль, споживачі дуже часто звертаються до нас із приводу низької якості придбаних ними товарів на нашому ринку, але при цьому ми не ведемо статистики, яка враховує, до кого частіше пред’являються претензії — до вітчизняного чи зарубіжного виробника. Думаю, що вже настав час провести такі дослідження в плані здійснення конституційних прав наших громадян, споживачів якісних товарів.

ЗАПИТАННЯ «Дня»

Який одяг ви вважаєте за краще носити: український або імпортний?

Валентина КОВАЛЕВСЬКА, працівник дитячого садка:

— Україна випускає гарні тканини і шиє цікавий та якісний одяг. Однак коштують вони, на мій погляд, досить дорого. Базарні речі у своїй більшості неоригінальні. Треба витратити немало часу та сили для того, щоб знайти якусь «гідну» модель, хоча їхня ціна, я думаю, прийнятна для більшості українців. У нас є гарні фірми, які випускають сучасні моделі, однак я не можу дозволити собі їх придбати. Якби вони були хоч не набагато дешевші, я б із задоволенням одягалася в українське.

Юрій ЯБКОВСЬКИЙ, студент Національної музичної академії:

— В основному я купую імпортний одяг, тому що він набагато дешевший, ніж вітчизняний, і, на мій погляд, в побуті він себе виправдовує. Крім того, українського одягу дуже мало для того, щоб оцінювати його на належному рівні, адже всі базари та магазини завалені переважно імпортним одягом. Хоча для мене не існує якихось забобонів щодо «свого». І якби трапилося мені в магазині що-небудь, що заслуговує на увагу та має прийнятну ціну, я б, не вагаючись, придбав.

Тетяна ПАРХОМЕНКО, вчитель школи № 22:

— Я віддаю перевагу спортивному стилю. І якби спортивний напрям в українській промисловості був достатньо розвинений, із задоволенням одягалася б у вітчизняне. Я просто не бачу прийнятної продукції на Україні — вона продається за «скажені», за моїми мірками, гроші. Тому простіше і дешевше купувати речі на базарі.

Раїса ЗАХОЖАЙ, директор магазину тканин ПП «Проспер»:

— Купую готовий одяг рідко, переважно шию. Але намагаюсь купувати вітчизняні речі — останнім часом я куди більше довіряю українському виробнику, ніж імпортним фірмам і виробам із Туреччини або Кореї. Неодноразово мої базарні покупки елементарно «розлазились» після нетривалого носіння. Припустімо, те ж взуття я декілька разів приносила продавцеві на заміну — права туфля могла виявитися більшою, аніж ліва. Тим паче, останнім часом українська продукція стала відповідати стандартам моди, а в її високій якості я навіть не сумніваюся. Щоправда, ціна на більшість виробів мене поки що часто бентежить, але, я сподіваюся, згодом ситуація зміниться.

Віталій ПАПЕНКО, полковник у відставці:

— По-перше, мене влаштовує як ціна, так і якість українських речей. Крім того, купівля виключно «свого» для мене принципове питання. Навіщо завозити імпортні товари-одноденки, які, у своїй більшості, можна сміливо називати браком? Адже українські підприємства можуть виробляти і виробляють продукцію високого рівня. Купуючи вітчизняне, кожний із нас робить свій маленький внесок у розвиток та зміцнення нашої промисловості.